Як справедливо зазначає Р. Варт, «більшість претензій на
звільнення (суспільства, культури, мистецтва, сексу) форму­
люється в термінах дискурсу влади: люди пишалися, ніби
відроджують те, що було розчавлено, але не помічали, що самі
розчавлюють при цьому направо і ьаліво» [46, с. 561]. Аван­
гардний рух вже у своїх витоках становить очевидний приклад
зародк) ідеології, оск: пьки транспонує ідею звільнення люд­
ського духу на ргахіь життя. Будучи породжений тектонічними
зрушеннями у сфері побуту, техніки – матеріального евпу (і,
П°за сумнівом, зрушень ракурсу і відліку сприйнят гя), він спи-
Раєт”^я на Денотативний рівень мови як на новий архіпелаг
утичо зримих феноменів. Але спирається динамічно, пере-
чи весь процес «як розширення можливостей мови»
И7, с. 293].
^Цілком очевидно, що науково-технічна революція початку
Тва. 1ТГя безпосередньо вплинула на характер «лівого» мистец-
як м Г Н0ЧаС ^ 1 ^ стає наР1жним каменем, об єктом суперечки
Чького руху, так і полії ичних (передусім також «лівих»)
рухів. Варто зосередитися на дії цього механізму. Виступивше
однією з причин деформації бачення світу, відкриття в галД
фізики, механіки, медицини і психології водночас стимулов
ли, як ми зазначили, і деформацію гуманістичного (ренесанї
ного) наративу, оскільки людина уподібнилася Богові, відокрв
мившись від природи силою надпотужної думки. Запереченню
тотожності з природою (яке сформулювалося протягом XIX Д
у межах позитивістської філософської парадигми) створив
необхідні умови для виникнення нової картини світу – такоЛ
який щоразу постає через втручання людини-бога, а природи
як матеріалу, велетенської лабораторії, майстерні. «Текст
картина, – справедливо зауважує Б. Ґройс, – стали осмислювь..
тись у цій перспективі не як дублікати реальних речей у певшИ
му уявному ідеальному просторі, а як… реальні речі серед інтпід
речей, подібні до тракгорів чи аероплани»» [175, с. 67]. А н Д
фізис став основною ідеологемою, яка проникла практичний
усі політичні рухи і була використана як раціонально-випраЬ|
дальний компонент нової, себто «лівої», «міфології»
Авангард проявляє підвищене зацікавлення самим процесої
псевдо- і антифізису, оскільки сприймає його глибоко семіЛ
тично; на відміну від традиційного мистецтва, авангард розвщ
вається як відкритий дискурс, поглинаючи денотативні
«сміття», яке інші дискурси не спроможні вмістити (в силу ви«
рішньої організації, застиглості установок). Цілком слушно Щ
уважує Р. Барт, що вперше в історії культури авангард досягаі
розхитування денотативного рівня мови [47, с. 293], але водно
час (і не в останню чергу саме завдяки цьому) відбувається с тлі
бок на денотативному рівні – через перенасичення >гилітар>!
ним, «гіперсучасним». Втім, коли процес «поглинання» її
основному відбувся, авангард тут же починає претендувати*
володіння і законодавчу роль з характерним для цього руху Н
дикальним реформізмом і непримиренністю щодо минулого]І
також на витворення єдиної метамови. Саме тоді починает*
«регресивний рух»: авангардизм «привласнює» собі Н Н
оскільки ототожнює текст і владу. Цим пояснюється «першісИ
і агресивність «лівого» руху в літературі (у порівнянні з о^р-
зотворчим мистецтвом) – через історично зумовлене н ад м іИ
навантаження вербального рівня (останній прирівнюється Ш
62 Частина що підготовлено логоцентристською естетикою
евкраЛЬН0Г*^>> стилю> реалізму), особливо в соціальній стпук-
«стабіль KQ.. jMnepjj (і надалі Радянського Союзу): вочодіння
Т>’Р’ дискурсом прямо пропорційне чладному контролю,
мовним новопос,і ала влада є, за своїм характером, семіо-
^ СК1 ю («Запущена машина мала в основному філологічний
ТИЧН]сгер», – пише 3 пього ПРИВ0ДУ г- Почепцов [608, с. 263]), і
ає ілюзія (Р. Варт у цьому випадку послуговується словом
®міф») ніби «ліве мистецтво» обґрунтовано, легітимно є зако­
нодавчим у суспільстві.
Відкритість авангардного дискурсу (який формується на
стадії, коли витворено ряд означувальних відповідників і почи­
нає вибудовуватися ієрархія конотативних значень) зумовлена
також принциповою дифузією соціального, артистичного і на­
уково-технічного, а не тільки виключною спроможністк погли­
нати матеріал чужих (у тому числі закритих) дигкурсів. З цієї
точки зору, історичний авангард був явищем «терористичним»,
адже намагався «протиставити символічному існуванню
органічне» [403, с. 200].