Р. Варт торкнувся питання міфологізації довкола «лівого»
мистецтва і проблеми взаємовідношення «міф – ідеоло: ія», ро­
зуміючи під міфом графічну систему в чистому вигляді, «в якій
форми ще вмотивовані тим концептом, котрий вони репрезен­
тують» і особливістю структури якого є те, що означувальне
вже утворене з готових знаків мови [44, с. 93]. Проблема,
започаткована дослідником у ранній, структуральний, період
творчості (1960-і рр.); була розвинута й поглиблена у фунда-
ментальній роботі «S/Z» [50]. У ній на прикладі розгляду опові­
дання О. Бальзака автор продемонстрував, що дискурс, в якому
тиці ^ЮЄТЬся текст> є наскрізь ідеологічним: «У реальній прак-
Чи М0ВН0Г0 спілкування денотативний рівень завжди бі”ьш
Себ7 Н* ‘деологізований, хоч і прагне приховати це, видаючи
с Ц]33 ,ІЦось «природне» та ідеологічно «непорочне» [362,
метам0 П°ТРе®Ує Деконструкиії через введення нової наукової
Отже, міф, на думку Р. Варта, властивий усім к>льтурн
епохам і постає явищем наскрізь ідеологічним за своєю пр „
ДОЮ. Дослідник розрізняє фрОЙДИСТСЬКИЙ, «ЛІВИЙ», Сталін
кий, а також слабкі та сильні міфи: «…У сильних… політичні
заряд даний безпосередньо і деполітизація відбувається з дгД
ким труднощами; у слабких поетична якість предмета зблдв
ніби стара фарба, але досить незначних зусиль, щоби вона
ко відновилася» [44, с. 113]. Будучи на певному етапі симіД І
ком комунізму, Р. Барт схиляється до думки, що «Мир і РевД І
ція взаємовиключають одне одного, оскільки революиіщ
слово повністю курсив автора. – А. Б.) політичне, натоміщ
міфичне слово у вихідному пункті становить собою політіЯі
висловлювання, а під кінець – натуралізоване.
«Ліві» міфи виникають саме тоді, коли революція первед, (
бути революцією і стає «лівизною», тобто починає маск)іЯ|
себе, приховувати своє ім’я, виробляти невинну метамову і пщ
ставляти себе як «Природу» [44, с. 116]. Р. Барт сприймагі
«лівий» міф як наслідкове явище революційного піднесенні
що цілком справедливо, але помилково узагальнює, стверджу­
ючи ніби «метамова для пригноблених – розкіш |. Мова при­
гноблених… це транзитивна мова, вона майже неспроможні
брехати; адже брехня – це скарб, ним можна користування, колі
є запас істин, форм» [44, с. 118]. Дослідник випускає з ув#
факт свідомого насадження зверху, культивування комунісіВ-
ного міфу в 1920-х роках, тобто навмисного ускладнення тз=,!
зитивної мови «гноблених».
Безперечно плідним методологічним принципом Р. БартаУІ
«Міфологіях» є аналіз структури міфу. Втім, щоби не Уск#
нювати термінологічний апарат, скористаємося надалі
тям міфологеми як компонента міфу, у значенні застигло’ш
няттєвої конструкції, утвореної зі знаків мови, яка продош
регенерувати в літературній та образотворчій системах ИШ
нього часу (проблемі узагальнюючого термінологічного р^И
нення присвячено роботу С. Мишанича [505]). ^ |
В основі авангарду як ідеологічної системи перебувак-‘”‘
найбільші політичні міфи новітнього часу, як їх харакі^” ^
М. Еліаде [244, с. 128], – фройдизм і марксизм; у менШі^И
ніцшеанська модифікація нордичного міфу про наДЛ^^И
міф ніколи не зникає: в колективному масштабі він
0СКІЛьКИ я 3 великою силою у вигляді політичного міфу»
ігіодіпРоЯВ можна визначити ряд міфологем, що лежать в
[244> с; ан’гардизму як ідеологічного руху. По-перше, це
основі & футуристичності, векторної скерованості у май-
міфологема^зпе^ аванГарду кон^рпозицію щодо традицій-
буТНЄ>модерністського культурних досвідів. По-друге, міфоло-
НОГ0 ‘есхатологіаності (у Р. Поджолі – «аґонізм»), на якій ак-
є особливу увагу російський культуролог М. Епштейн:
гема
л гард найтісніше пов’язаний з апокаліптичним світовід-
<( ям що сягнуло крайньої гостроти у ранньому християнстві,
4 потім ДОВГІ століття витіснялося з традиції змирщеної реліг-
иості… в авангарді лише тому так важко розпізнати риси ре­
лігійного мистецтва, що воно не передує світському, а слідує за
ним. Авангард ближчий до ікони, ніж до картини, і ближчий до
письмен і знаків єдинобожеських храмів, ніж до ікони, адже
його предмет – проходження світу, згорнутого і запечатаного,
як сувій, напередодні великого перетьорення… Авангард – це і
є мистецтво побудови Образу методом його проходження (кур­
сив автора. – А. Б.), відшарування від зримої, уявної поверхні
світу. Це реалізм апокаліптичного століття, що усв.домило не­
твердість і примарність усіх способів побудови світу Е собі й
для себе, – апокаліптичний реалізм» [246, с. 225].
(. правді, у різних напрямах авангарду можемо спостерегти
риси релігійної екстатичності, «жести юродивого», потребу «са­
моприниження мистецтва» [246, с. 223], а також есхатологійну
спрямованість і ентропійну образність, втім, недоречно вважа­
ти Ці ознаки рисами релігійної свідомості руху: авангард екс­
плуатує міфологему месіанства першого і останнього в часі
ю’ РУХУ). Що, знову таки, щільно пов’язано з есхатологій-
Че; езМі< Ім Другого пришестя Христа і на практиці реалізовано
рат» ^К°^цепц‘ю нуля історії і нуля мистецтва («Чорний квад-
Ції і алевича; мерц-картини К. Швіттерса), з ідеєю деструк-
ворення метамови та з іншими особливостями поетики.
Чення Ваі1ГаРДИСТСЬКІЙ «мітотворчій системі,, особливого зна-
мирськ категорія часу. Проблемі часу (сакральною і
Вана міфад ^ Еліаде приділяє особливу увагу, адже «замаско-
пчна поведінка сучасної людини особливо яскраво
виявляється при аналізі її ставлення до часу. Не слід забуваЛ
що одна з головних функцій міфу якраз і полягає в тому Я
відкривати вихід у великий час, періодично повертати перЛ
ний час. Це виражається в тенденції нехтувати сучасним, т]
що називається історичний момент» [244, с. 134]. АктуальнД
проблеми часу підкреслюють також дослідники неоавангарЯ
му, як коментує Н. Кислова: «Один з найвагоміших аопектіД
гальної кризи західної культури вбачається… у «втраті істсД
них параметрів мислення», зруйнуванні поняття «історії як Л
тинууму», «неперервності історичного процесу». «РозЛ
лотість» історичної самосвідомості сучасної людини пов’яя
ють з усе ще діючим прокляттям, що наклав на історію Ніцще;
[323, с. 205]. Напевно, «діюче прокляття» варто пов’язувати*
з ніцшеанським дискурсом, а з міфологічною основок
ніцшевського наративу.
Уявлення про час в авангардизмі не підпорядковано ані прТ
родному, циклічному розгортанню, ані літургійному (також^И
лічному – в силу відтворення біблійного міфу і насліДувН
його у поведінці релігійної людини); це час технократичніК
витворений людиною для власних потреб (у першу чергу, Я
опанування стихіями – природними і людськими). І відлік ць*
го часу, як уже було зазначено, нульова точка історії, перебуїЦ
в історичному теперішньому, адже «розгортання безкіне®
інтуїції йде по прямій… немає циклів і повернень. Немає сені
відроджувати старе, необхідно творити нове, через те у тш
чості немає місця наслідуванню, мімесису» [623, с. 119]. Н
торна заданість у майбутнє забезпечується деміургійною сп[Г
можністю людини-бога, і в цьому розумінні міфологічний с;
страт авангарду споріднений з космогонією титаномахії (вуя
відно в авангардних текстах актиызуються образи велеМ®
заводу, людини, машини, а також археобрази Атлантиди, Я
носу, «дітей Сатурну», Загибелі світу; і природу подібної о
разності варто тлумачити виходячи з глибинної міфологЯ
основи руху, а не лише як вияв романтичного потягу до пізЧІ
ня «незвіданих країн» [198]).
Таким чином, взаємонакладання двох міфологем – хр11^
янсько-юдейської есхатологійної і балкано-грецької космоґИ
чно* [508, с. 514] вплинуло на оригінальну концепцію ч«
авангарді Цьому ідеологічному руху, як ми побачимо, на віДм’
66 нізмУ (з паритетним ставленням до минулого і реля-
віД м0Д до теперішнього / майбутнього) і на ь дміну від тради-
тивним . /3 цИКЛічним часом і орієнтацією на «втраче-
.тійного реалиі«^ v . г „
” класицистичної гармонії), властива експлуатація наи-
НИИ их міфологічних матриць. Можливо, саме тому аванґ-
ДЗВ постає в країнах християнського світу, з їлибокою культур-
3рДісторичною традицією, на тл. якої впізнається як щось знай-
Н° або своє, і, можливо, саме тому він легко кореспондує з
лівополітичними рухами, виявляючи в них подібну патентну
міфологічну структуру?..