Наука й техніка,
санітарія й громадська гігієна,
здоровий побут, фізкульт,
автодор,
… будівництво рік і каналів,
залізниці,
аероплани,
пароплави, порти,
електрифікація степів,
радіо, боротьба за комунізм –
от наші конкретні
вдари.
М. Семєнко
Період становлення футуризму співвідноситься в часі з но
вою історико-культурною добою, або з новим еоном, як за
значав у 1916 р. Микола Бердяєв, наголошуючи на необхідності
моменту розпаду старого споглядального мистецтва, з харак
терним каноном статичності й краси, і винаході аналітичного
мистецького мислення [61, с. 9]. Есхатологічні настрої росій
ського мислителя видаються природними на тлі поширеного в
Росії історіософського дослідження О. Шпенґлера «Присмерк
Європи» з концептом циклічно-регресивного розвитку євро
пейської цивілізації. На актуальності згаданої теми для росіян
початку XX ст. наголошує сучасний культуролог Б. Ґройс,
СЛЮючи> що російський історичний авангард розумів
ЛивістьРИЗМ» * «Дотрадиційність» свого мистецтва як мож-
Той час компеисації європейської культурної вичерпаності «В
н°го ДоЯК авангард Заходу мусив емігрувати в пошуках первіс-
аРхаїку )ШШИХ кРаін та епох – на Таїті, до Африки, в грецьку
культур Т Д’’ ~ Р°сійський художник опинився у суспільстві,
туру м;СЬк „Г0 спок°нвіку була розколота на європеїзовану куль-
кУльтурНо 1 елітн 1 селянських мас… Розкол цей був не лише
^ез ко»сн\ °Ціальним; він проходив – і зараз проходить – че-
Російську людину, розколюючи її на «західну» і
«російську» частину…» [175, с. 69]. «Розколини свідомосте
гадкової російської душі (власне психологічна проблема •• 5
лігенції) і співіснування в Росії початку XX ст. паралецИ
світів культури – «високого», елітарного, і «низького», Наш|
ного, – як вважає дослідник, стали запорукою швидкого та іцИ
сивного розгортання футуристичного руху (цей погляд з Б. г і
сом також поділяють Д. Сараб’янов і М. Епштейн [650; 2І
руху, зосередженого на експлуатації різних культурних сгіД
обов’язковою трансформацією «низьке – високе» і навпаЖІ
завдяки перетопленню розбіжних енергій цих сфер у масощ
У такому сенсі російський футуризм був знаменним Я
турно-психологічним явищем, оскільки долав комплекс росЩІ
кого інтелігента як одвічного «боржника» перед народом
повернення до нуля естетичного і «доісторичної» ролі МИЯ. 1
знову блазня і юродивого [246], якому дозволено «гратися»і{.
пер уже з пустими формами культури. Розуміння футуризмГ
нового «еону» в житті вітчизняної культури зустрічаємо тЯІ
в італійській рецепції [860]. Закономірним постає питанням
психологічна природа футуристичного руху в Україні? Чи буї
український футуризм явищем таким же природним і плцЩ
з історико-культурної точки зору, як, приміром, російськими
зазнав стильових модифікацій? Поставлені питання є наріжго
ми для 2-ї частини нашого дослідження.
Перш ніж перейти до безпосереднього розгляду етапі»!
туризму в Україні, мусимо акцентувати на кількох аспектах,»
саме на історичних курйозах, що постали внаслідок суб’єктив
ної інтерпретації сучасників – «критиків» і «ворогів» фуі^В
му. Перший можна сформулювати так: український футуй^Ш
це мавпування російського, який, у свою чергу, є епігоном с т
пейських зразків. Такий погляд, більш або менш завуаіьов*’
ний, міцно увійшов у літературознавство від «Етюду пр(*^И
ризм» М. Сріблянського [685], а також перших рецензій «Xа.
тян» на ранньофутуристичні збірки М. Семенка «Д ерзан н і
«Кверофутуризм» [253; 686], зміцнився в критичних реп^В
М. Зерова і П. Филиповича в 1918-1919 рр. на сторінках
гаря», потім в агресивній реакції вусппівських «критиків»,^
дом підтвердився у передмові Є. Адельгейма до видання ви V
них творів М. Семенка [11] і в монографічних д о сл ід ів
М. Неврлого і Ю. Коваліва [535; 336].
84 Ч а с і в оложення зазвичай є наслідком першого: футуризм –
орган ічн е в українській культурі [27; 469; 795], про-
яййіие не0рт0ринне [535; 165]. Пояснення цьому реципієнти
вінШйнЄ g молодості української нації, або у неструюг/ро-
шукаКУГЬ аїнського суспільства, або у суперечності космопо-
ваНС * о і культурно-ревізійного аспектів футуристичної по-
літичног^о націотворчої і державотворчої ідей. Іноді подібний
‘!ТИКІ1 м отивовусться творчим критицизмом представників
підхід ум
неоаванґардУ
Третій рецептивнии курйоз – заперечення праьа футуризму
б и Ьдним з векторів модернізації культури в силу радикаль
ного антипсихологізму, антигуманізму й антифемінізму [563].
Ос’:ання думка в цьому ряду синтезує, перверсукни, перше
положення. В цілому, таке позиціювання – результат рефлексій
над ідеологічною «провиною авангарду», суть якої чи не най
краще сформулював Е. Райс: «Якшо Лесеві Куроасові або Хви
льовому, Хлєбнікову або Міхоелсові довелося вибирати між
мистецтвом високого лету та фізичною загибеллю, якщо Тичи
на або Довженко, Бєлий або Прокоф’єв не витримали нерівної
бороті би і все-таки загинули, кожен на свій ріб гралчно, то
адже ніщо не силує Неруду, Брехта, Арагона або Пікассо твори
ти не так, як вони того бажають» [621, с. 64].
Четвертий аспект стосується загального бачення футуризму
в контексті української літератури XX століття: футуризм в Ук
раїні тотожний поняттю «авангард» і розбудовується доькола
життєвої лінії Семенка-культуртреґера. (Відтак логічно, вихо
дячи з ототожнення біографії Семенка і «біографії футуризму»,
знову припустити, що «одна людина не витворює стилю» і що
футуризм як стильове явище є випадковим і малозначущим для
Української культури). 1 і
рИзмНаРЄШТ’ останн*й аспект: український літературний футу-
Ло як колиска російського футуризму. Це твердження поста
нням В Роках і зумовлене літературознавчим осмис-
Спог ІЄ )1’Ублікованих або частково опублікованих текстів і
Б. л адш К Малевича [473], Д. Бурлюка Г111], Б. Лівшиця Г457],
відкр j^ Hb°Ba Архипенка [572], С. Делоне-Терк [402] і
[?40- 84тМ КОГІОСальн°ї спадщини образотворчого авангардизму
Психи, о а В1дтак переосмисленням значущості літературного.
ГіЧний грунт таких міркувань – гіперкомпенсація істо-
ричного приниження українців, які тривалии час мусили спрц-
мати власну культуру виключно крізь скельця культури півніЯ
ГО сусіди, себто як вторинну. Підстави ДЛЯ перегляду ісТоИ
ного коріння футуризму справді існують, якщо пригада^^И
задум футуристичного угруповання «Гилея» виник у с. ЧерніЯ
Таврійської губернії (нині Херсонська обл.), на батьківщИіі
Бурлюків, які вважали себе нащадками козацького роду [ і ї ї
більшість російських будетлян були ПОСТІЙНИМИ МЄШКаЦ]Я
харківської садиби української родини сестер Синякових
Красній Поляні під Харковом [91]. Цікаво, що ці загальної®
мі факти історії російського футуризму, як і виставки російсь*
футуристів на українському терені (1910-1914 рр.), і рецегЯ
візиту російських футуристів до Харкова, оминає літопиЛ
російського авангарду А. Крусанов [395]. Осмислювати асп«а
подібного творчого спілкування митців необхідни, принаіЩ;
огляду на перспективні міжнаціональні взаємозв’язки,®
враховуючи при цьому, що культурна гіперкомпенсація приМ
ченні спадщини К. Малевича, О. Екстер, Д. Бурлюка виклюЧІ
на підставі етногеоірафічного чинника є малокоректною.®
Наголошуючи на зазначених теоретичних стереотипах, вла
стивих вітчизняній літературознавчій і мистецтвознавчій
ми хотіли підкреслити, що сама полеміка зі згаданими поло
женнями може обіймати ціле монографічне дослідження, іШ
творившися, врешті, на чергову малопотрібну апологію. П в
потреба іншого розкриття теми футуризму, яке могло б виящР
природу (ритм, структуру) футуристичного руху (школи,#
лю) і його неоціненні естетичні здобутки для українськог^И
ратурного дискурсу XX століття.
Вихідним положенням нашого подальшого розгляд^^И
теоретичне припущення, що стильовим стартовим маи^И
ком футуризму можна вважати в українській літератуйИ^
волізм [73; 74], або, точніше, ранній модернізм 1910-х Р Р ^И
симбіозом (розмитою матрицею) стилів [494] верхньон^Ш,
льовою межею, поза сумнівом, виступає соціалістичний
1930-х рр. [176; 300]. Найбільша активність учасників
стичних угруповань і акцій припадає на початок –
1920-х років (зрілий, панфутуристичний, період). Отясб^^и
ша дослідна робота буде структурована відповідно Д° V
стильового, чинника.