Нова Генерація», безперечно, один з найцікавіших насо­
сів другої половини 1920-х рр., у першу чергу, часописів гру­
б о г о “(закритого) типу. Хоча у 1929 р. М. Семенко відзначав,
з початку існування «Нової Генерації» справа «йшла «само-
тьоком», без організаційних форм» [614, с. 72], цей журнал мав
за основу досить цілісну теоретичну концепцію, вироблену на
практиці у творах різних жанрів, підтриману науковою публі­
цистикою і регулярними диспутами довкола полемічних питань.
Структура часопису підкреслює бажання авторів якнайширше
охопити життя на всіх рівнях, – поруч з оригінальними твора­
ми (лірика, експериментальне оповідання і роман, художньо-
публіцистичні жанри, наприклад, «лівий репортаж»), перекла­
дами, знаходимо тут «передову статтю», теоретичні статті, ви­
тяги із закордонних публікацій, памфлети, а також рубрики: «Що
пишуть читачі», «Бюлетень лівого фронту мистецтв», «Анек­
дот про анекдот», «Відповіді редакції». З цього видно, що в
«Новій Генерації» були синтезовані структурні компоненти
оигу Комункульту», «Семафора в майбутнє», а в оформленні
р ~ й набутий досвід «Жовтневого збірника панфуту-
ку» Г <<^ оезомалярства» М. Семенка (знову подибуємо «грат-
рової”еСкладн графічні конструкції з основною функцією 30-
них ХудГ 3Ч текстів), збірників російського ЛЕФу і захід-
°сновний Х жУРнал*в- Часопис розглядався учасниками як
Ний синтр НапРям конструктивної роботи організації, своєрід-
За°б< “, <<ЖаНр>> [647’ с’ 39]-
^ п° с’Даю ть ПоРя д к ормо зташування перше місце в часопи-
4111 Пі4КреСЛіо*УД0Жні (пР°за) і науково-публіцистичні тексти,
загалом техніцистичну і конструктивну орієн­
УР оаніаац ія всієї к р а їн и 1 6 3 тацію «НҐ». Вживаючи поняття «конструктивізм» і „
«кон
тивне мистецтво», дописувачі наголошують на актуам^^И
функціональності мистецького продукту, реалізації
мовлення, адже «функціональність», за панфутуристичц^^И
ЦЄПЦІЄЮ, відкриває конструктивну добу, ЩО Є передоднями
точного розчинення артистичної діяльності в побуті.
питання найбільше непокоять учасників «НҐ», які
багаторазово «прокручують» стрічку панфутуристичнвИ
цепції в різних аспектах. І®4-
3 огляду на багатолітню історію українського футугі>!ЧіЧу ^
повторюваність несе відбитки задивляння в минуле, с 4 ^ К
лізу й установки на «плановість» мистецького процесу. « ||к
логійність», загалом, є знаковою рисою завершеності:
ідеологічних – естетичних цінностей (корелят між ідеологією
та фактурою), оформлена у 1924 р., залишалася здебілв^
незмінною протягом 1927-1930 рр. Хіба що ускладнювала!
додатковими нюансами: ілюстрацією синхронного мистецько
го процесу в європейських крзїнах і Росії, живою полемікою
паралельними групами, розширенням сфери жанрових зацікав
лень (кіно, театр). Теоретична (в основ. – ідеологічна) консер
вативність зумовлювала екстенсивну, пролонговану деструЩо
«залишкових явищ» у мистецтві, натомість об’єктивний яЛщ-
вий матеріал, який від початку існування був опорним
туризму як стильового напряму, спонукав до щоразу новюс€с
спериментів з фактурою і до активної роботи з читацькою ауди­
торією, як-от: створення літературних гуртків і робота в них,
виїзні акції, листування з читачами і публікація творів молодої
генерації митців (що є цілком логічним розвитком установки
М. Семенка на формування нового покоління, «особлі^щ
фахівців» [497, с. 34]). Тому дозволимо со(н не погодити^
думкою С. Жадана про те, що «принципова масштабн^^И
«смерті мистецтва» і побудови «метамистецтва»… оПУш'”^к.
мими футуристами до рівня теоретичної та ідеологічної^
форми панфутуризму як окремо взятої групи, позбав
всілякої ґрунтовності, перетворювалась на безпідставну г*
рику комункультівців» [258, с. 313]. ставнь°‘
Риторика представників «НҐ» – характерне явише
фази історичного авангарду, коли перевіряються здоОу^И иШу гь с я літописи і перші мемуари. Подібна фаза у
звда«”3 “палійського футуризму виозначувала повернення
> 0ВЛЄ!ЬІТУРИСТИЧНИХ джерел (пожвавлення «міфотвоочо-
д0 ранНіХ в ідеології руху, «нова футуристична м ісгика», кон-
Го»иаЧаЛг м н о ж е н о ї людини», аероживопису [83, с. 23] тощо),
иепиія <<П0ИМір ю в ал ася потужність аьангаодного «духу»
за якими ^ риторика соціального типу для постколоніальної
ПРИЬ) , -.пні видається більш спустошеною, аніж міжгру-
„ и Н И С Ь О П -Щ П
л ечки дадаїстш і сюрреалістів, у межах інгрупи іта-
П°ВІ их футуристів або поміж імажиністами і «будетлянами».
Л1ЙС іГник зокрема доходить висновку «…Створену 1927 року
^°СЛ м «Нову Генерацію» футуристичною можна назвати
Т з великою натяжкою… Тривале багаторічне існування і
функціонування українського футуризму з 1914 по 1930 роки…
озитивним моментом вважатися може лише відносьо, і хро­
нологічно виправдовується в основному лише завдяки діяль­
ності того ж таки Семенка, який вперто не хотів відмовитись
від звання футуриста, навіть кардинально міняючи характер
своїх творчих та естетичних пошуків» [7.58, с. 313] Подібну
думку дещо раніше висловила і Г. Черниш у дисертаційному
досліджень : «…Український футуризм виявився таким «живу­
чим» і довготривалим не стільки завдяки закону соціальної
інерції або небажанню Семенка як лідера руху здавати свої по­
зиції, скільки його своєчасній переорієнтації» [779, с. 55] Та­
кий підхід до дискурсу «Нової Генерації», отже, є типовим і
звичним для більшості українських дослідників, що вчергове
пояснюється неприйняттям монізму марксистського кшталту,
якии нібито свідчить про безпосередню причетність футуриз-
МУ до злочинів тоталітарної системи [254. с. 182]. При цьому
Д ується власне естетичний здобуток напряму в розглядува­
ли ПеР10д’ а також культуртрегерська діяльність часопису
0Ва 1 -нерація».
(«М^°ДаК)ЧИ НИЗКУ теоретичних статей спеціального характеру
Т°Д» Поетична й мова практична», «Крізь формальний ме-
Мип-г’ ЛатФ°рма й оточення лівих», «Асоціальні і соціальні
Ко* с „ ’ тео р ія екструкції», «Кубофутуризм» тощо), а та-
Н0го В И’ Як* ох°плювали проблеми суспільного, економіч-
°утилітарного типу, публікуючи репортажі із заводів
, п л ю с у р б а н із а ц ія в сієї к р а їн и 1 6 5 і шахт, фотокадри виробничого процесу і нових Пгі Д
галузі науки й техніки, дискусії у периферійних літсек НеНь у
сопис виконував вагому інформативно-виховну родь і
вав читачів до обговорення актуальних проблем. Дисгіу-^’І^И
валися безпосередньо на сторінках часопису (з одного
традиція «Ґонга Комункульту», з другого – показна дЄм
ція «відкритості» дискурсу і живої соціальної роботи 3 * 2
ми). Крім цього, власне редакційний погляд на л іт е р а -^ ^ И
туацію фіксував «Віоск-поіе»; але найбільша <<пилі&пн’;»,°.У с>:
була закладена в художніх текстах молодого покоління нь
(Гро Вакар, О. Корж, М. Булатович, І. Малов;«ког Ю. П а л ііЗ
М. Скуба, А. Чужий, Л. Чернов). Шч^
Щоб усвідомити характер трансформацій, які відбуЛис
художнім та ідеологічним напрямом, зупинимося на н о ви х або
точніше, оновлених теоретичних аспектах.