Наприкінці 1920-х панфутуристична конструкція усклад­
нюється здобутками рефлексології і, почасти, фройдизму. Ос­
таннє потребує окремих застережень. Структурне доповнення
марксистського і фройдистського дискурсів є характерною ри­
сою розглядуваного періоду, що зумовлено ґрунтовною обізна­
ністю революціонерів-марксистів, які отримали освіту за кор­
доном, з психоаналізом; зокрема до них належали Л. Троц­
кий, А. Іоффе, X. Раковський [445, с. 19].
Зацікавлення психоаналітичною проблематикою м ож на спо­
стерегти у публікаціях часописів «Червоний шлях», «Жия*
революція», неспеціалізованих видань, які ставили за мету
найомити широкий загал читачів із сучасними д о с я г н е н н я м и ,
заінтригувати психоаналітичним методом у застосуванні
ратури і мистецтва. У більшості розвідок такого типу
про фройдизм та мистецтво» М. Перліна, «Фройдизм У ^
турі» С . Гаєвського та ін.) популяризувалася концепція 3.
да про структурність психіки – з наголосом на колись та
ній темі сексуального, проблемі витіснення бажань і,
зв’язку, ролі мистецтва і культури в житті людини і
ства. На такому рівні знайомства з фройдизмом, можна ч сТ1
й вали київські «аванґардівці» на чолі з В. Поліщу­
ки, пеР к0Нфлікт біологічного, соціального та індивіду­
ум (зв*’ДС1^ору в Поліхцукових поемах, нав’язлива еротоманія
зЛьНоГ° В [672]), представники ВАПНІТЕ (що позначилося
р Тр°яНКЄ^ тв0рах М. Хвильового і М Куліша) та ніші «ав~о-
на о^РеМИсХаМОуКИ (за визначенням В. Домонтовича) у літера-
дяДаК*я>> м,сть М. Семенко увійшов у літпроцес від студій у
тур1 а ооЛогічному закладі – подібно до згаданих революці­
й но делетів (хоч це і не вповні доречне порівняння, але
онерів д аналогічно до… більшості представників дадаїз-
такИ.^аогодні читачу, зацікавленому напрямами авангарду, не
цьому переконатися, погортавши фундаментальне
‘Гния текстів і документів «Дадаизм в Цюрихе, Берлине, Ган­
новере и Кельне», що містить серію біографій всіх представ­
н и к і в
унікального культурного явища [213]). Ґрунтовна медична
освіта і, як правило, тривала психоаналітична практика впли­
нули на вектор естетичних пошуків дада і сюрреалізму як запе-
речувально-наслідкового стосовно дадаїзму явища, визначив­
ши, в тому числі, тип відношень між компонентами психології
творення й сприйняття суб’єкта і компонентами суспільної
свідомості (в дадаїзмі – опозицію, в сюрреалізмі – аналогію).
Досвід синхронних авангардистських практик, отже, доводить
психоаналітичний дискурс чудово адаптується в авангарді й
може виконувати функцію постачання концептів. Звідси при­
пущення про ймовірність його дійовості в українському футу­
ризмі, «батько» якого, хоч і мав неповну медичну освіту, прояв­
ив зацікавлення сучасними методологіями в галузі точних наук.
Спробуємо це припущення перемрити.
Вибуховим у 1920-х стало дослідження Георгія Маліса «Пси­
хоанализ и коммунизм» (Харків, 1924 р.), яке втілило провідну
лему синтезу марксизму і фройдизму «з метою створення
ної 01 теоРІЇ> Що обіймає закономірності розвитку як суспіль-
«епціяМІНДИВІДУаЛЬН0Ї псих*ки (свідомості)» [445, с. 22]. Кон-
біоген аліса п°єднувала два соціальні дискурси на підставі
Розвит Чного закону (тобто відповідності індивідуального
Й^ ; ФіЮГЄНЄЗУ’ *СТ0РИЧН0МУ розвиткові, онтогенезу).
Такі вЧен| ТЬ п°Дібного паралелізму (або аналогії) припускали
’як К. І. Платонов і Я. М. Коган [90], предтечі окремої
п л ю с у р б а н із а ц ія всієї к р а їн и 1 67 гілки, що почала своє становлення у 1920-х роках – Л
фройдизму.
Концепт аналогії, що лежить в основі теоретичного
му і характерний для роботи Г. Маліса, передбачає спр0і13нап.
семантичне перенесення, яке, як знати, закладене і в
Марксі
‘Рч-
ІН«ЯІ
іцос хобо янн атро гзор юокіго л аз ,е жт О .ім зидйорф у й измі,^_
курсів, припущення Маліса має всі підстави і обтрунтову Ж
ку про комунізм як період повної реалізації індивідуу^^И
гармонізації відносин між суб’єктом і суспільством. «gej]4ac
стадія вільного вибору об’єкта», комунізм, – у концеп.
са, – виключає не лише неврози, але також релігію, філософа
мистецтво, науку, оскільки вони виникають як субліма^Н
тіснених бажань. Натомість комунізм виключає витіснення і
енергія бажань буде спрямована на творчі, креативні цілі» [%
с. 47]. Виходить, біогенетичний закон, за Малісом, передбачае
логічний занепад т. зв. культів (М. Семенко); відтак концепція
психоаналітика засвідчує певну симетричність у своїх узагаль­
неннях щодо панфутуризму. Відсутність «психологічної репре­
сії» і потреби у «красі» щоразу наголошується провідним тео­
ретиком «Нової Генерації» О. Полторацьким: «…Поскількине
буде приводів до прикрашування дійсности – постільки відпа­
де й саме поняття краси. А відтак відпаде й потреба в мистецтві,
що зіллється з універсальною комуністичною установкою по­
буту, культури, наукотехніки» [602, с. 48].
Втім, розвідка Г. Маліса відразу після появи була розкрити­
кована за вульгаризаторський підхід, оскільки фройдизм-е інтер­
претації дослідника претендував на роль метанаративу, універ
сальної методології, щодо марксизму. Не зайвим буде nF ^ B
ти, що панфутуризм, оголосивши себе ленінізмом на трещп
фронті, за задумом культуртрегера, також виступав у РоЛ1
.автц етсим ізул аг в ута маід козарз ан ьс огоч , увитаран«М^Р^
сизм, – читаємо у пояснювальній статті О. Полторацького^ж
Ідеологія, ЩО ОХОПЛЮЄ все суспільне ЖИТТЯ. Марксизм Є ^ 0 .
ма універсальна, в той час як панфутуризм є ідеологія
гії. Марксизм вивчає й діє і на базу й на надбудови, в той
панфутуризм охоплює… тільки надбудови» (курсив
[602, с. 41-42]. Прагнучи взяти реальну участь У
нового суспільства, панфутуризм намагався надати ч
Ч а с Л і ознаки структурності, навіть запровадити методоло-
мисТЄЦТитаННя сучасних і майбутніх подій. 1920-і роки лрезен-
Г1Ю пр°ч ^ оНО таких методологій: троцькистська, плеханов-
^ють ціЛЄпнИКіВСька, хвильовистська, марксофройдистська.
ська, сК^” стична тощо. Більшість їх була виключена, незважа-
ранфУтУРлизь^ сть до концептуального ядра. Хоча практично
і°чИ на нИХ МОгла стати домінуючою, бо мала зародок ідеології
К°*Наможність до конкуренції. Марксофройдизм, безперечно,
пр° найцікавіших напрямів XX ст., буде відлунювати у прак-
°ДцГзрілого сюрреалізму, а згодом у дослідженнях представни-
ТфранкФУРтської Ф’Л0С0ФСЬК01 школи Г. Маркузе Взаємо-
адаптація двох соціальних дискурсів свідчить як про їх онтоло­
гічну спорідненість, так і про здатність розсіюватися, віддаля-
ючися від архітексту («Капіталу», «Теорії сновидінь» та ін.).
(Очевидно, системне вивчення трансформації психоаналітич­
ної методології у марксистському літературознавстві й мис­
тецтвознавстві сьогодні є проблематичним для української на­
уки. Див., наприклад, відповідний розділ у посібнику Н. Збо-
ровської [270, с. 334—335]).
Ідея біогенезису, базова для марксофройдизму 1920-х, про­
довжила своє існування у спрощеній версії в панфутуризмі
1927-1930-х рр , зокрема в розвідках О. Полторацької о «Пан-
футуризм» і С. Войніловича «Теорія екструкції». Спрощення
полягає не лише у відомому прийомі аналогії, який дає змогу
здшснювати перенос з плану біологічного в соціальний і на­
впаки, також практично повній редукції піддано психологічні
передумови творення художнього продукту, у той час як наго-
уються соціальні фактори творення і сприйняття.
„ і алізУючи основні положення панфутуристичної кон-
ре – О . Полторацький наполегливо проводить паралель між
п°чуттС0Л0Г^ЄЮ * марксизмом- «Класа в собі» має певні класові
Перед ’ адС НЄ Має 101300801 свідомости. Класові рефлекси ще
ТІЛЬКИ ТЬ ^ Стадії безпосередніх безумовних рефлексів, і
сил0іо *°Д1 Вони. ЦІ рефлекси, стануть із потенціяльної сили
°ПосЄпе етичн°ю, коли їх буде переведено в стан умовних,
ВСІ к0Ваних рефлексів.
То,° боп Т°^’Я ‘нтелектуального розвитку людства то є зреш-
а Умовних рефлексів за гегемонію, за знищення
п
Ю с У р б а н іза ц ія всієї кр а їн и 1 6 3 домінантної ролі емоцій, за знищення безумовних
[603, с. 44].
Аналогія між біологічною і соціальною доцільністю
іншими стилями і групами, і заи іииуьамнл иивих Підході
галузі рефлексології виконує при цьому роль не тривіаль –
полеміки з попередниками в літературознавстві (н а п р .,^ ^ |
тебнею), як наголошує в оглядовій критичній статті Є. Стар^.
кевич [690], а засобу доведення історичної об’єктивності кон
цепції, наближення панфутуризму до наукового дискурсу. І
Біогенетичний закон стає передумовою концепту деструкції
мистецтва, про яку пише С. Войнілович: «В молодій людині,
збільшення кількости нових рефлексів, організація аперцещ^
йде бурхливо й інтенсивно. Коли ж людна повнолітня й набли­
жається до старости, коли в ній є вже багато старих комллежів
рефлексів, знаряддя й форма пристосування стабілізувалися,
тоді придбання нових зв’язків йде повільніше й важкіше.
Молода кляса так само втягує в сеие багато нового,
збільшує свою аперцепцію, і навпаки – кляса, що занепад*,
зберігає набуті комплекси й відштовхує нові.
Ці дві тенденції – розвитку й стабілізації – завж д м ^И
сутні в житті суспільства, в культурному процесі. Завданням-
шого суспільства – боротися проти стабілізації за розвиток, тоб­
то сприяти одній тенденції проти другої» [134, с. 34]. 1
Звична аналогія між біологічним і соціальним, паралель мі*
психічним життям людини і класу (слід марксофройдизш’іЯ^
струє й обґрунтовує перманентну, тривалу революцію,
ток без стабілізації». Ідея біогенезису стає тією «додат* ^ И
теоретичною цеглинкою у конструкції, ЩО «об’єкти
ускладнює її. Втім, неможливо не погодитися із СП0СТЄ^ І –
ням російської дослідниці Т. Горячової: «…Діапазон філ°^ Щ
ких вчень, притягальних для мистецтва авангарду, був вЄ* ^ И
але філософія (додамо: і психологія. – А. Б.) не завжди
ла за безпосереднє джерело ідей. Часто функція філ°
1 7 0
ЧасП*^
і бмеЖУвалася Роллю «союзника» в якості паралельної
„чень 0 де художня свідомість шукала не готові відповіді,
гзлУ3 аналогії у постановці питання» [169, с. 263]. Такі ана-
зсК°РІШЄаїНСЬКИй футуризм знайшов у ніщиеанстві, марксизмі
логії У*Р гії 3 фройдизмом; і останні виконували допоміж-
ц рефле _ р0з’ЯСнення і підтвердження власних позицій,
нУ ^ретації футуризму як системи «завершеної і продуманої»
гб02 с- 42]-
У дослідженні С. Воиніловича панфутуризм увиразнюється
еміотична система, яка, працюючи з художніми фактурами,
Зцілює футурологічний вектор послідовно на самозапепечен-
мистецтва антимистецтво і… мовчання. Це можна побачити
‘ таких принципових аспектах панфутуризму, в інтерпретації
Войніловича, як відмова від психологізм> (що де юрі анізує та
істеризуе психіку читача [133, с. 38]) і зображення сексуально­
го (як «напівсублімації статевого інстинкту», теми соціально і
культурно «неплідної» та «шкідливої» [133, с. 40]); принципо­
вий політематизм, не в останню чергу викликаний потребою
«перетравлення» сучасних напрямів та їх фактур; нова функція
митця – майстра, техчолога, конструктора, який поацк^ на соц-
замовлення й орієнтується на «сьідомі раціоналістичні елемен­
ти» [134, с. 34], тобто норму. Ускладнення панфутурисгичної
конструкції також іде в напрямку осмислення функціонально­
го рівня мистецького дискурсу «…Свідомо розглядаючи мис­
тецтво, як знаряддя класової боротьби, центр уваги пересуває­
мо з проблеми творчости в проблему сприймання (теоретична
аналіза механіки сприймання, вивчення читача тощо). Пробле­
ма творчости відступає на задній план. Ми розгчядаємо мис­
тецтво як функцію сукупиости мистецьких творів, а не як
т щ ю митця» (курсив мій. – А . Б.) [134, с. 35].
ного °ЖЛИВ0’ ^ сл*д вбачати не лише витіснення індивідуаль-
а – Колективно-соціальним як ідеологічний ечід марксизму,
СТи^ и н°вого теоретичного вектора. Від ретеаьних формалі­
ст- . експеРиментів (означених Семенком поняттям «де-
сумарНо — у 1920-х років до функціонально впливових,
роботи Г^ пових креацій (текстів, виїзних акцій, репортажів,
які пр НаД часописом> теоретично-організаційної діяльності),
еДбачають активне спостереження за процесом
^Уту
п л ю с у р б а н із а ц ія всієї кр а їн и 171 читацького сприйняття. Так відбувається вагоме естетим
логічне переакцентування, що, безперечно, впливає на
туристичну практику цього періоду. Романи «Ведмідь по1^ ®
Сонцем» А. Чужого, «Двері в день» Ґео Шкурупія, «IHTejlj™ J
J1. Скрипника, новелістика О. Близька та О. Слісаренка _ ж!
ють у цьому контексті не примітивною «ілюстрацією» фудСТа
оналізму, а пошуком нових принципів діалогу з читачем з
ратурним фактом» і «річчю». Саме в цьому аспекті
Генерація» знайшла активну підтримку грузинських rby-r,.!. ■
[544 с 329]. ^ РИСТІ8
Утопізм семіотичної системи в панфутуризмі, який СПОСТ
рігаємо у публікаціях Войніловича і ІІолторацького, з от
на принцип заміщення, принципово не відрізняється ВІД y^J.
«соціалістичного мистецтва», концепція якого інтенсивно фор
мувалася впродовж 1920-1930-х рр. У зауваженнях, висловле­
них Є. Старинкевич щодо оновленої панфутуристичної естети­
ки, привертають увагу методологічні принципи, з урахуві^у
яких створюється моністична критика: «Організація емо^Ь-
го життя людського суспільства – завдання надзвичайно склад­
не, і мистецтво відіграє суттєву роль в цій опганізації…» [690,
с. 97]; «…створювати нові прийоми навзамін старих можнадаше
на основі якоїсь певної соціалістичної і літературної установ­
ки» [690, с. 99]; «зміст майбутнього, в ім’я якого руйнуєшся
старе, мусить бути так чи інакше розкритий» [690,с. 99] тощо.
Наведена низка висловлювань демонструє в п е в н е н і с т ь опонен­
тки у правильності й непогрішимості критики «з боку мар**’
стського літературознавства» [690, с. 96] щодо «лівої течи»
Відтак у сформульованих опозиціях накреслено базові Л Р 0″
ження соцреалістичної поетики: «соціалістична у с т а н о в і
(т. зв. ідеологічна витриманість, що витісняє ймовірність ^
жинності «голосів» і художніх досвідів), планова органі
літературного процесу (з визначеною роллю «лпературно^
бітника», який виконує соціальне замовлення п ар тії^^^И
позитивний образ майбутнього (сформований, застигл^^И
нументальний). Не складно помітити, що е основних
• -Ш)ЮВ
принципи марксистського монізму В критиці, Відс ШШ.
, , _____ч
,1
Є. Старинкевич, ТИПОЛОГІЧНО І генетично с п о р ід н е н і з j j j p 4
ристичними, і це особливо відчутно, ЯКЩО з а н у р и т и с я *
Час1”1
172
ина тональності мистецтва. Водночас, використовуючи кон-
и* ф’ ні здобутки «лівих», ембріональний МОНІ’ М протистоїть
сТрУ невизначеної, потенціальної і пошукової фуі^ристич-
?<кТ в аван ґарді, концепту жиїтєтворчості митця-робітника
н°сТ1 дЄСТрукція мистецьких форм передбачала творче само-
(аД,кЄ млення), а отже, суперечить експерименту. Незатребу-
У°В’ ь ряду концептуальних панфутуристичних установок в
®аН стичній критиці под.бна до в.дкидання марксофройдизму
М°Нлки соціальної психології При цьому Є. Старинкевич
ЯК ом однозначно асоціює футуризм (як мистецтво «перехо-
иД ОВлОїї лДоби») з переходовим економічним періодом (НЕПом),
наводить на думку про потребу «пережити», «перетворити»
здобутки авангарду в теперішньому, відвівши панфутуризму
роль літературного та ідеологічного анахронізму Моністична
концепт), (як «випрямлення» літературного процесу, втрата най-
сильніших гілок, набуття характеру «єдиного потоку, що вияв­
ляється в одноманітності стилю, творчого методу, естетичної
концепції світу і людини» [ 157, с. 3 1 ]), не без засвоєння ідеоло­
гічних і артистичних досягнень паифутуризму, кардинально
змінювала соціальну роль представників ^лівого мистеці ва» –
з учасників літературного дискурсу на «попутників» ідеології
Згадане «дослідження» Є. Старинкевич, очевидно, найбільш
коректне і науково обгрунтоване з-поміж критичних рецепцій
панфутуризму кінця 1920-х рр. Вже м ркування Б. Коваленка у
збірці вибраних статей «Пролетарські письменники» (1931 р.)
значно радикальніші: ««Нова Генерація» спрощує творчі про­
блеми, зводить психологію до біології… Нам треба поставити-
Ся До «НовоІ Генерації», як до лівих попутників, що привітали
[332, с. 15-16], «М. Семенко договорився до того, ще
°ва Ґенераїчя» є основоположник пролетарської літератури,
пР°водирі-оргодокси цієї літератури – футуристи Ми веде­
н у . 10 пролетарської літератури від Чумака, Еллана, і реьізу-
Генеп^Р110 пР°летаРської літератури ми вам не дамо… [«Нову
”Ськоіо Ъ> ТРе®а засУДити як] прояв… психологічно-інтеліґен-
Г,0»ністГМОСОЛІТИЗМу>> 202-203]. Відтак панфутуризм
Л’8і1Х ПИсьВіДТ°^ГаБСЯ *деолопчною інгрупою «революційних
л>о» ^ ^ енників», яка інтенсивно розробляла поняття «сти-
Валенка – «пролетарський реалізм») і «творчого
Пл
лЮ с урбанізація всієї країни 173 методу» як відбиття суспільної ідеології, виявленої І
цифічній формі мистецького твору» [332, с. 169]. ^ <<Сгіе.
Статті Б. Коваленка також підтверджують ідеологій ‘
рідненість між панфутуризмом і зародковою соцреаліст1 ^ И
системою: тяжіння до абсолютного домінування; під^щ 1
міщення) культурних смислів; пошук бІОПСИХОЛОГІЧНИХ ПааЯ
них аналогій; схильність до замкненої, інгрупової Діяльц^И
що, поза сумнівом, зумовлено базовими соціальними ди^’
сами, які впливали на їх формування. І коваленківський
летарський реалізм», що постав на основі концепції в ід ^ 0
ності «стилів і класів», і семенківський панфутуризм (при
номірному і загальному, тобто абсолютному, запровадженні)
перспективі передбачали витворення нової суспільної системи
Перший своєю нормативністю, як слушно зазначає М. Год^
ков, нагадує російський класицизм XVIII ст. [157, с. 88—89]: «По­
ставлений у становище ґвалтовно насаджувачої естети «ь0.
чатку 30-х років, він витісняє інші естетичні системи, але і сам
позбавляється можливостей естетичного розвитку… поступово
вона [реалістична система] перетворюється на нормативну, що
само по собі суперечить основам реалістичної естетики» [157,
с. 77]. Другий, якщо передбачити, міг розчинитися у техніці й
побуті або трансформуватися у віртуальний проект (що спосте­
рігаємо з ідеями УНОВІСу). Але в підсумку це означало 6 пе­
ретворення на дискурс мовчання, який відповідає утопічній мар-
ксофройдистській концепції ідеального суспільства без «витіс­
нення бажань», що належить Г. Малісу. Проблема такого сус­
пільства і такого мистецтва, як відомо, була осмислена )№Ра
цях представників франкфуртської філософської школи –
хвилі нового авангардистського руху і становлення євр°пе1^ |
версії марксофройдизму. По відношенню до утопічН01
панфутуризму-в-майбутньому, до якої ми підступили п і^ ^ к
передніх міркувань, думка Т. Адорно, отже, матиме всю
ту свого значення. «Відносини ідеології та правди в м«сТ
не такі, щоб їх можна було відокремити одну від
біблійних овець і цапів, – пише дослідник. – Мистеда у
мати їх поодинці, і така реципрокність немов запрошу
ологічних надуживань мистецтва, а також спонукаЄ ^
покласти йому край, створивши так званий пустельний 1 ,п циразно артикульований у 1920-х дуалізм футуриз-
[12,с НІ1іИх авангардистських напрямів), за Адорно, є дуаліз-
таМанним мистецтву взагалі. Але його формовира-
мом- “^ідеологічні надуживання» в соцреалізмі, «естетика
#енНЯ а» в неоаванґарді або версія «панфутуризму в майбут-
ч ма€ конкретно-історичні ознаки, відповідаючи вимо-
З б у т о в о ї і артистичної свідомості першої або другої поло-
гаМиПхХ СТОЛІТТЯ.
”|Н у оїіія» історичного авангарду (в нашому випадку – пан-
изму) не встигла «вичерпатися» в межових побутово-тех-
^ и х і репродуктивних формах ані в 1930-х, ані в 1960-х ро-
шо не в останню чергу зумовило страх її інтерпретації
„ реінфекції «бацилою» авангарду) у вітчизняній науці й по-
требу відчуження від сумнівної традиції «лівих експериментів»
у все ще логоцентричному суспільстві «постколоніального
періоду» [193].