Об’єктивне, раціональне, факт приваблюють панфутуризм і
в опозиції до пасеїстичного в мистецтві (=буржуазного), і як
модус точних наук. Не випадково тексти панфутуристичних
статей цього періоду насичені такою термінологією, як «систе­
ма», «структура», «раціональний», «сублімація». Проблема пси­
хологізму (точніше – принципового а-психологізму, що харак­
теризує панфутуризм) стала наслідком самоусвідомлення цьо­
го авангардистського напряму в колі попередників і сучасників.
Ціла серія ознайомчих статей, з-поміж яких аналітичні розвід-
( г мое а [629], К. Малевича [474—476], М. Матюшина [488],
ПередруКи-переклади з Герварда Вальдена, Ле Корбюзье, про-
а.ік скрупульозний аналіз новаційних явищ літератури та
точкою ВОрЧОГО Мистецтва’ які вже стали історією, ґрунтом і
і.о ° В1ДЛ1КУ нової епохи. Щоразу повертаючись до повтор-
11Увад11ЄПЦ*1 СВ01Х е т и ч н и х витоків, «Нова Генерація» заохо-
побуТуЧ^1Тача 3Р°стати над тривіально поверховим розумінням
вою (це * мистецтва, що ставало невід’ємною їх складо-
ДеНо ( ВИпаДково найбільшу питому увагу в часопису відве-
РУтаархі-г В ІМ>>’ <<пРикладним» видам мистецтва – кіно, теат-
ектУрі. Звідси – ретельний доГір фотоматеріалів, схем
забудови Харкова, міркування архітекторів О. Лопо .г
драшенка, зіставлення з сучасними досягненнями * л И
тивістів Заходу, виїзні акції Дана Сотника на заводи К0Мструк
Горлівку, Сталіне, Краматорськ). ВЄЛетНи
Фактографізм як продуктивна творча лінія в «НҐ» 2
мався опонентами організації як соціологічно вул!°і
у сучасній реінтерпретації може конкурувати з імпресі<и!Я|
ним і реалістичним психологізмом 1920-х рр. Парап(Г^^Р
здатність мистецтва з часом перетворювати засадним
руктивні тексти, підпорядковані свідомо обраній рац’2ї*‘
ричній тенденції, з послідовно впровадженим образним
лізмом, на естетичну тканину, а дискурс «Нової Генерації»**3
розгорнуту артистичну акцію, інструментовану цілою сим* *
нією голосів учасників, – свідчить про темпоральну амбіва
лентність естетичного (І ПСИХОЛОГІЧНОГО) В Історичному ац
гардизмі, тобто залежність поняття «антимистецтво» від куль-
турних нашарувань рефлексуючого реципієнта.
Психологізм розглядається панфутуристами як категоц^Ж
рого реалізму і Мистецтва взагалі, і при цьому враховується,
що вагомо, чинник читацького сприйняття, яке і формує образ
бажаного в мистецтві й бажаного мистецтва. «Очевидно,-пише
О. Полторацький, – що консервативність людської психіки… hs
була одразу подолана з’явленням нового соціяльного факгору-
Жовтневої революції. Митці, що виховані були в то й час на тра­
диціях символістичного мистецтва, не могли позбавитися шо
символістичної традиції. Ті з символістів, хто пристав Д* *>•
мункульту, проробили свого роду діялектичний процес. Від тезі!
ідеалістичного символізму – вони сягнули до антитези – пан
футуризму, а тепер заспокоїлися на свого роду «синтезі»- ^
ли червоними символістами, своє мистецтво злегка піДф Р
вали червоним кольором і на тому заспокоїлися» [603,
Історичний прогрес, про який ідеться у статті те о р е т и к а
Генерації», протистоїть психологічному регресу спож
навіть творців культури. Останній увиразнюється якзас ^
ия, утома та інфантилізм, що проявили себе в синтезі ^
мистецтва з новою ідеологією (безперечно, тут
М. Куліша, М. Хвильового, а особливо про Остапа Зррй
подібні міркування можна знайти в «Зустрічі на n ep w
Ча с ^ 3 ‘
176 хосовно «нових тем» у «старих міхах» жанрової фор-
ст> . – >>с ^ Бажана [285]), і взагалі як поворот до звичних,
цИ У Л’ ^ Ц’ІЇ форм відображення дійсності. Наприклад, до ре-
^ ^ ‘^^нсихологізму, який відповідає характеру буржуаз­
н е ^ 4110′ адЖЄ від аналізу суспільства переходить до ана­
лої кульу – психіки і претендує на абсолютне об’єктивне знан-
ЛІЗУ лнад1- ^ Зрозуміло, пошук відповідності між художніми
ця [ ^ ’ ^ ^сторИчними формаціями, це надбання марксизму, є
Г л и в и м теоретичним міркуванням; водночас подиву
суперепоМічеНИй панфутуристами аспект непорушності [603,
^ 7] идасицистичної статичності стильової системи тра-
С ційкого реалізму, на чому акцентують сучасні дослідники,
обмірковуючи про долю реалізму в XX столітті.
^ відтак «…не копирсання в окремому предметі, а хутка змінна
р1ЈНтація у співвідношеннях предметів або уявлень – от зав­
дання панфутуризму… орієнтація організуюча, впливова…»
[603, с. 47]. Психоложество, копирсання (рефлексія), загалом
психологічний аналіз, який у дослідах Фройда загострив «про­
блему внутрішніх переживань, поглибивши їх до невловимих
коріннів підсвідомості» [629, с. 43], і, як наслідок, модна в літе­
ратурі тема сексуальної свободи, дикої стихії, тобто «емоціо­
нальність неорганізованої, непереробленої, неіндустріялізова-
ної і немашинізованої природи (з людиною включно)» [140,
с. 41] свідомо відкидалися панфутуризмом як регресивні, анах­
ронічні і психоемоційно шкідливі: «Будинок Промисловости це
не Будинок Земства у Полтаві. Твори нашої сучасности, твори
пролетарських письменників, не можуть виглядати так, як
повісті М. Вовчка, Н. Левицького, навіть Л. Українки й Коцю-
ського» [140, с. 43]. Крім небезпеки несмаку та антиісто-
Що загРожує сучасникам (пор. статтю М. Семенка [658]
спо °ПЧНИМИ міркуваннями М. Пуніна [615]), панфутуристи
( Н 3РостаючУ загрозу перетворення художнього про-
СПеИиА’ аич^ст*ше низькопробного) на товар і введення його у
Це мО0а “ ИИ РИНК0ВИЙ що знецінював не так сам твір (про
‘ РанніхИТИМЄ п‘зн’ше> і не в нашій історії, а в неоавангардизмі
н«ття • ДОСліДженнях Р. Варта), як процес читацького сприй-
СИстемуГЈ0^ Ючи вибіР читача і програмуючи традиційну
Єстетичних цінностей: «Узяв злободенний матеріял,
^РП іМ П/_
Іг” 6-із49 Урбанізація всієї країни 177 тах- тарах, написав приблизно грамотно, і вже друю ,,!
журналах, чи в ДВУ або Книгоспілці, й автор задов/ ^ Н ^
читач має «духовну їжу», і видавництва задовол
крутиться. Бюджет є. Уся земля крутиться. Усе круГ1′
[140, с. 43].
Витіснення старого психологізму і старого способу
ня пролягає через раціоналізацію творчого процесу «
тий суб’єктивізм, суб’єктивізм раціональний, що деМон* В
свідоме відношення автора до теми і є поотиле жністю до,
тивізму… старомистецького ірраціонального…» [667
«підкору матеріалу» через «вольову натугу» і знання °
«керування емоціоґенністю» – як у сучасній тем атиці^^Н
«культурній», тобто надбанні інших націй та епох (природі
це передбачає, якщо говорити сучасною мовою, найшир
інтертекстуальність – як засіб а-психологічний!); популяри
зацію «наукового ставлення до життєвих явищ» [134, с. 34-35]-
запровадження «публіцистичної лінії», сучасність і функціо­
нальність (тобто соціальна корисність) [667, с. 39-40], що знімає
з письменника відповідальність за відображення краси, До­
тичного (тепер їхнє місце заступає доцільність), а наближає
художній процес до тренінгу [602, с. 43 -44]. Сам же художній
продукт ототожнюється з річчю, «яку мижна помацати руками
без усякого священного трепету» і «якою вже можна ЦІЛЮЖ
сміливо оперувати» [604, с. 55].
Всі ці установки (технічні поради) можна об’єднати спільник
знаменником – гігієною літературного дискурсу та еконояЯЮ-
стю мистецької конструкції. Перше і друге в поєднанні ство­
рювали достатньо своєрідну стильову тканину, що, з одного
боку, мала кореляції з раціоцентричним конструктивізмом (Див
міркування О. Ільницького про можливі шляхи просту*»»«
конструктивістських ідей [849]), а з другого боку, адап’Ч’
відомі, повторювані знову, інтернаціональні футуристи
цепти (війна як гігієна людства, критика старого мисТ –
образ завойовника-переможця і механічної (а-психол “чв
людини тощо) і представляла їх у синхронічному (теор6*^
му) ряду як актуальні.