СКАЧАТИ pdf doc

Автор не лише веде читача шляхами української мови, яка впродовж
столітніх переслідувань зберегла чарівність, особливість і на теренах
Новоград-Волинського (Звягельського) повіту наприкінці ХІХ ст., а й
знайомить його з духовним скарбом краю – тогочасними весільними
піснями.
Дорогою української мови
Українська мова визнана однією з наймелодійніших мов світу.
Про давність української мови свідчить величезне багатство фольклорних
творів і календарно-обрядових пісень.
Український мовознавець Олександр Потебня обгрунтував, що веснянка
„А ми просо сіяли” існувала в Україні вже у І тисячолітті до нашої ери.
Свідченням того, що 14–10 тисячоліть тому нашими пращурами була
сформована писемність, є матеріали музею – заповідника „Кам’яна могила”,
розташованого поблизу селища Мирне Мелітопольського
району Запорізької області.
Англійські мовознавці Р. Макрем, В Крен та Р.
Макнійл довели,що давньоукраїнська мова є праматір’ю всіх
індоєвропейських мов.
У праці „Слов’янське письмо перед Костянтином” Іван
Огієнко (Митрополит Іларіон) доводить, що ще до Кирила
(Костянтина) і Мефодія на Русі існувала писемність.
Академік О. Леонтьєв стверджує, що через мову
відбувається процес внутрішнього розвитку людини, процес
її єднання з історичним, ландшафтним, етнічним
середовищем, психологією і фізіологією нації.
Мова формує ментальність народу. Мабуть тому великий
російський письменник Валентин Распутін висловився так:
„Если бы над колыбелью Александра Пушкина пела песни и
рассказывала былины не Арина Родионовна,а Алла Пугачова,
из него бы вырос не Пушкин, а Дантес”.
Чуємо голос Тараса:
„Ну що б здавалося слова…
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!..”
Синоніміка української мови є однією із найбагатших. Так, наприклад,
вираз говорити має такі відтінки: казати, балакати, мовити, гомоніти, гуторити,
повідати, торочити, точити, базікати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти,
верзти, плести, герготати, бурмотати…
І все ж, міністр внутрішніх справ російської імперії Плеве заборонив
видання „Євангеліє” українською мовою з безглуздим посиланням на „крайнюю бедность малоруського язика, совершенно не
пригодного для отвлеченных понятий и в частности високих
истин Откровения”. Яким лицемірством наповнені ці слова!
Евлія Челебі, турецький мандрівник (ХVІІ ст.)
відзначав шляхетність української мови. У нашій мові йому
вдалося відшукати аж чотири лайливі вирази: „Щезни
собако”, „свиня”, „чорт”, і „дідько”, тоді як у Московії
було видано своєрідний довідник „московського мату” на
сотні сторінок.
Рівень культури держав-завойовників був нижчим ніж
на завойованих ними землях. Тому Литовське князівство,
починаючи з 1452 р., змушене було визнати руську мову як
державну. „Ми нового не впровадимо, а старого не
відкидаємо”– говорили литвини, приймаючи місцеві звичаї,
віру, культуру і мову.
Ось як писав у ті часи Ян Казимир Шашкевич:
„Полска квитнет лацизною,
Литва квитнет русчизною,
Без той в Польще не пребудешь,
Без сей в Литве блазнем будешь”.
Польський король Казимір ІІІ декілька років намагався завоювати цю
землю, але вона залишалась залежною від Литви до 1569 р., коли відбулося
об’єднання Польського королівства і Великого князівства литовського в Річ
Посполиту.
Польська влада своєю дискримінаційною мовною і освітньою політикою
ліквідувала право краян на свою мову, задеклароване Люблінською унією, вона
повсюдно відкривала свої школи, витісняла українську мову з діловодства.
Існували інструкції послам сейму із вимогами видачі виписок із місцевих
судових книг польською мовою. Це мотивувалося труднощами володіння
українською мовою, яка перестала, згідно із сеймовою постановою, бути
обов’язковою для виписів із місцевих бродських і земських судів. Польська
мова поступово витіснила українську із Руської (Волинської) метрики .
Протягом багатьох століть українська мова обмежувалась політикою
держав, у складі яких перебувала Україна. Та найтяжче ярмо на неї накинула
Російська імперія. Російський уряд, керуючись шовіністичною ідеологією,
неухильно провадив політику русифікації українців всілякими можливими
законами і приписами щодо української мови. Серед них найзловіснішим став
„Валуєвський циркуляр” 1863 р, у якому, зокрема, було відзначено: „…
Обучение во всех без изьятия училищах производится на русском языке и
употребление в училищах южнорусского язика нигде не допущено”.
„Никакого малороссийского язика небыло, нет и быть не может и что наречие
их, употребляемое простонародием, есть тот же русский язик, только
испорченный влиянием на него Польши”.
І це тоді, коли у кожній хаті свідомого українця, на чільному місці лежав
„Кобзар”, засліплений російським великодержавним шовінізмом, російський
критик В. Бєлінський писав: „Если в Малороссии и может появится великий поэт, то не иначе, как под условием, чтобы он был русским поэтом, сыном
России, горячо принимающим к сердцу ее интересы, страдающий ее
страданиями, радующимся ее радостью”
У часи, коли українська мова офіційно вважалася діалектом,
„малорусским наречиям”, Іван Франко писав:
„Діалект, а ми його надишем
Міццю духа і огнем любові
І нестертий слід його запишем
Самостійно між культурні мови”.
І тоді ж вибухнуло Слово Лесі Українки:
„Слово, моя ти єдиная зброє
Ми ж не повинні загинуть обоє,
Може в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів”.
У законі від 21. 11. 1869 р. було вказано: „В десяти Юго-Западных
губерніях лицам русского происхождения, исключая, однако, местных
уроженцев, производятся прибавки к содержанию”.
В ті часи Російська імперія на одного свого мешканця витрачала на рік 4
крб. 23 коп., а на українця – 56 коп.
У 1876 р. „Валуєвський циркуляр” був доповнений Ємським указом
(законом Юзефовичів):
„1. Не допускать ввоза в пределы Империи без особого разрешения
главного управления по делам печати каких бы то ни было книг и брошюр,
издаваемых на малороссийском наречии.
2. Печатание и издание в Империи оригинальных произведений и
переводов на том же наречии воспретить, за исключением лишь:
а) исторических документов и памятников,
б) произведений изящной словесности. Но с тем, чтобы при печатании
исторических памятников безусловно удерживалось правописание
подлинников, в произведениях же изящной словесности не было допускаемо
никаких отступлений от общепринятого русского правописания и чтобы
разрешение на печатание произведений русской словесности давалось не иначе,
как по рассмотрению в главном управлении печати.
3. Воспретить различные сценические представления и чтения на
малорусском языке, а равно и печатание на таковом же текстов к музыкальным
нотам”.
Причину тогочасного відношення до української мови, мабуть, збагнув В.
Бєлінський:„Мы, москали, немного горды, а еще болем того ленивы, чтобы
принуждать себя к пониманию красот малорослийского наречия”.
Цей акт свавілля діяв упродовж тридцяти років і завдав величезної шкоди
українській духовности, мові, письменництву, книгодрукуванню, освіті,
культурі, науці та сприяв насадженню серед українців комплексу
меншовартості. На початкуХХ століття, коли провідники національного відродження
ставили питання про створення української школи, певні верстви населення
байдуже чи з острахом поставилися до цього. Система створювала з українця
хахла, холуя, манкурта.
І не зважаючи на те, що в кожній хаті свідомого українця, на чільному
місці в хаті лежав„Кобзар”, В Бєлінський, засліплений великодержавним
шовінізмом писав: „Если в Малороссии и может появится великий
поэт,то не иначе,как под условием, чтобы он был русским
поэтом, сыном России, горячо принимающий к сердцу ее
интересы,страждающий ее страданиями, радующимся ее
радостью”.
„Если бы я был украинцем, – писав видатний російський письменник І.
Тургенєв, – я бы свое личное безразличие к своей нации считал бы за
преступление. Я бы никогда не хотел быть русским”. Проте так думають не всі
і в Україні, і в Росії. Згідно з переписом населення 1989 року, українців у Росії
було 4 мільйони 364 тисяч осіб, а за переписом 2002 року їх стало 2 мільйони
942 тисячі 961 особа. Вони:
Відчахнулись від дерева роду,
Відреклись материнської мови
І влились до чужого народу
В результаті нечестивих змовин.
Наша біда полягає і в тому, що:
Живуть на власній землі українці,
А серед них не злічити „хахлів”,
Мовою краю говорять й чужинці,
А ті не вимовлять й декількох слів.
27. 08.1875 р. „в виду проявления украинофильской деятельности, и в
особенности переводов и печатання молитовников на малорусском языке” цар
Олександр ІІ створив „особое совещание” „для всестороннего обсуждения
этого вопроса”. Результати діяльності „особого совещания” не
забарились. Справником Новоград-Волинського повіту було
конфісковано 158 примірників (28 назв), з – поміж них:
„Гайдамаки”, „Тарасова ніч”, „Перебендя”, „Наймичка” Т.
Шевченка, „Народні оповідання” Марка Вовчка, „Сіра
кобила”, „Орися”, „Листи з хутора” П. Куліша,
„Запорожці”, „Рибалка Панас Круть” І. Нечуя-Левицького,
твори О. Стороженка, „Байки” І Крилова та „Сорочинський
ярмарок” М. Гоголя в українських перекладах.
Новоград-Волинський справник доносив губернаторові,
що „головними агітаторами були Косач, його дружина,
волосний писар М. Лободовський(автор перекладу повісті
„Тарас Бульба”),які „по образу жизни своей старались
уводить по каждому шагу хлопоманию, сближаясь
исключительно с низким классом народа”.
За майже 350 років панування Московії над Україною
було видано 479 циркулярів, указів, розпоряджень, спрямованих на знищення української мови, а значить і
культури, і духовності народу.
Ось у таких умовах перебувала українська мова,
література і культура впродовж ХІХ ст.
Не злічити числа потрясінь і втрат, яких зазнали
українська мова, культура, духовність вже у ХХ ст., коли
Україна перебувала у складі нової імперії – Радянського
Союзу. Наведемо лише декілька прикладів. На початку
грудня 1930 р.у Харківському оперному театрі відбувся
з’їзд народних співців Радянської України – 337 кобзарів
та бандуристів. Після ухвалення відповідних резолюцій,
їх, під приводом поїздки на з’їзд народних співців Союзу
Радянських Соціалістичних Республік, що мав відбутися у
Москві, підвезли до станції Козача Лопань, де і
розстріляли. Наприкінці 1930-х років було змінено
українську абетку, граматику і словник у напрямку
наближення їх до російської. Тоді ж з українського
правопису було вилучено 40 000 (!) слів. У ті ж часи , у
результаті антиукраїнської політики 89 українських
письменників було ліквідовано,212 примушено замовкнути,
64 заслано, а 83 емігрували.„1951 (!) року, за вироком
закритого судового засідання, розстріляли 33 студентів
Харківського університету за… відмову складати іспити
російською мовою, 800 – репресували ”. Систематично
знищувався генофонд нації, її еліта.
Тебе віками нищили, мово
І разом з тобою найкращих із нас,
Були під прицілом і думка, і слово,
Й прив’язаний був до ідеї Пегас.
Наступ на українську мову продовжується і досі.
Сьогодні на народ хочуть накинути зашморг двомовності.
Ось у такому духовному просторі Україна крокує у
майбуття.
Без мови немає нації.
Українська мова
Думки в одежі слова
Породжуєш на світ.
Ти – нації основа,
Народу дух і плід.
Праматірне коріння сховали сто віків,
Не час Твоє пагіння
Трощив п’ятсот років…
Пізнали твою вроду
І Південь, Захід й Схід…
Ти рідному народу указувала слід.
Із ним Ти розділяєш і радість, і журбу, З піснями обвінчаєш
Калину і вербу.
Стоїш Ти на сторожі
Духовності краян,
Тож заповіді Божі
Й про що співав Боян,
І нам передалися через слова Твої,
Щоби ми не зреклися
Прапращурів своїх.
І доки будеш жити–
Співатиме народ,
Несуть у вічність діти
Твій генетичний код…
Ми пізнаєм світи
І сотні різних мов,
Та жодна з них, як ти,
Не скаже про любов.
Призабуті слова
У 1907 р. вийшов Словник української мови,
впорядкований Борисом Грінченком, який вперше дав
ґрунтовний огляд словників української мови більш ніж за
300 років. Це був науковий подвиг, значення якого і нині
важко переоцінити. У Словнику міститься близько двох
сотень слів, записаних свого часу У Новоград-Волинському
повіті Волинської губернії. Проте не всі ті слова увійшли
в Новий Тлумачний Словник Української мови (Київ.
Видавництво „Аконіт”, 2006 р.).
Нижче вказаний перелік тих слів і дано їхнє
тлумачення. Наведені речення зберігають мову того часу.
Бабкуватий. Староподібний, морщинистий. Він став
зовсім бабкуватий.
Барва. Ворса на сукні.
Безсумлінний. Безсовісний.
Біляний. Це сирове полотно, а то біляне.
Біль. Частина дерева, слідуюча за корою.
Боковий. Сторонній. З бокових мирського збору берут
більш, бо вони жодної повинності не одбувають.
Борінник. Працівник при бороні.
Бражний. Відкормлений брагою. Бражна корова.
Бризь. Я ударив коня, а він бризь об землю.
Гречаниця. Солома з гречки.
Гущак. Кущі, густий чагарник.
Дернюка. Дернина.
Дзьоб, дзьобати. Залишитися на місці, не посовуватись
Дзьобом сидиш – ні за що рук зачепити. Диковина. Дике місце, що не обробляється. На збої
жито краще, ніж на диковині.
Дівця. Дівчина. У мене зараз гарна дівця.
Діркуватий. Той, що має багато дірок.
Донятися. Доторкнутися. Болить палець, не можна
донятись.
Драч. Той що зрізує дерево. Уже драчі поприходили з
лісу від драчки.
Жировитий. Ненажерливий. Корній жировитий – сам цілий
хліб ззість.
Завважив. Замітив, міркувати. Я вже завважив
мирового, який він. Їдь-но, а там далі завважимо, куди
нам повертати.
Зависка. Просрочений платіж. Це на вас зависка
зосталась, а ми всі дали подушне.
Завихрити. Підняти шум. Поки немає його, той тихо, а
як прийшов, так і завихрив.
Завід,завод. Сварка,причина. Язнаю цей завід між
ними. Не роби заводу в грошах – віддай податок. Завод
зробився з того, що той нехтів платити за горілку.
Завідній.Захожий. Хіба я завідня? Я тутешня.
Завісок. Металевий брусок на возі, прибитий до
плеча,щоб колесо не терло плеча, на якому стоїть ящик
воза.
Загибно. Згубно. Загибно робити в заводі.
Зазолити. Докучити,досадити. Ти зазолив очі.
Закладом косити. Брати косою при самій землі.
Запрацьовувати. Заробляти, набувати працею. Я
запрацюю корову.
Засохлений. Засохший. Тісто зверху не засохлене.
Затовмистий. Тупокутовий. Затовмистий клин.
Заторочити. Обшити бахромою,опушкою. Тра рукавиці
заторочити.
Затяготніти. Завагітніти. Затяготніла жінка.
Звинутися Встигнути,повернутися. Я звинувся і все
зробив.
Згораний. Згорівший. Згорана хата.
Зеленява. Зелена блювота. Блювала аж зеленявою.
Здурняти. Залишити в дурнях. Петро здурняв мене.
Зіходити на чий розум. Поступати як хтось. Я на твій
розум не зійду.
Зіходити на що. Тепер який багатир, а питиме горілку-
зійде на казна що.
Злекшити. Полегшити. Ми на тебе злекшимо.
Змага. Суперечка. Іди, сину, пріч од мене: через тебе
що-дня змага в мене.
Знатурити. Осідлати. Знатурив коня. Знебути. Втратити. Я свою силу знебув.
Знехтати. Занедбати. Знехтали став, та й нема тепер.
Капар. Снаряд для забивання свай.
Клямати. Чавкати. Клямаєш, як свиня.
Лохнути. Бути у відчаї.
Чого ти так лохнеш?
Ляшити. 1)Розбити город на грядки, 2)Робити знаки на
полі, щоб не було обсівом.
Мінятися токма. Міняти річ на річ без придачі.
Наволочити. Одягнути (про наволочку). Тра нову
наволочити пішевку.
Наганути. Згадати.
Навпослі. Коб мені той розум наперед, що тепер
навпослі.
Надача. Прирізка землі до певного наділу.
Настільник. Скатертина.
Остинки. Стоптані постоли.
Ошанутися. Ошукуватися. Чи добре, що купив? – Ба, де
там – ошанувся.
Паровина. Поле, виоране під пар.
Пашистий. Солома з домішками трав. Пашиста солома.
Платати. Робити, відколювати, відпускати. Платав
штуки небіжчик.
Плутня. Плутанина, запутана справа.
Попитання. Запит. Я без попитання не брав.
Поснобійка. Карніз із дощок під стріхою.
Посохляний.Посохлий. Посохляна трава.
Постарий. Старуватий. Вже постарий чоловік Оноп.
Потавати. Тонути, втопитися. Відро було залізне та й
потало у криницю.
Потерпати. Боятися, тремтіти. Ми тут потерпаємо за
його, бо ще повіситься. Злодій їден за другого потерпає.
Потяг. Дохід, прибуток. Нема потягу.
Потяжко. Тяжкувато.
Похваленство. Погроза. Тепер похваленство робе –
уб’ю.
Похвалятися. Погрожувати. Похваляється бити мене.
Похварбувати. Пофарбувати.
Похіпкий. Спритний, тямущий, швидкий. Похіпкий
хлопчик. Похіпкий кінь.
Похіпливий, похватний.Спритний, моторний. Чарка –
найпохітніше діло.
Похоп. Потяг. Немає похопу до роботи.
Похопити.Перейняти, зрозуміти, спіймати. Я йому
казав, але він не похопив, та через те й склалося таке.
Він гарного не похопить, а пошне зараз. Поцінно. Не дорого. Купив поцінно.
Почеревщина. Плата чи частування повії.
Почестка.Дарунок, хабар. Почестку приніс.
Почужатися. Стати чужими. Вони кревні, та почужалися.
Прачик. Голохвастик.
Предковіцький. Предковічний. Земля наша предковіцька.
Прибіч. Прибуток, дохід. Вона оплачує хрунт і прибіч
має карбованців з триста.
Прибутній. Прибувший. Се прибутній чоловік.
Привершувати. Нарощувати, збільшувати. Щороку по
рублеві привершується.
Пригара. Пригоріла частина їжі, сивушне масло.
Відгонить пригарами горілка.
Приговкати. Приручити. Як куплена тварина, то тра
приговкати.
Прикмічати. Примічати. Прикмечають старі люди.
Прилежний. Приналежний до когось, чогось. Я був тоді
не сам касиром, а Семен був до мене прилежний.
Присада. Садиба. У Пимона присада добра.
Присок. Гарячий попіл з вогнем.Присок зсипати на
когось.Розсердити когось.Це на його як приску зсипав.
Пробувалий. Бувалий. Пробувалий чоловік Стах.
Прослідок. Слід.
Простірність. Свобода, розпущеність. Як то можна, щоб
син мав таку простірність.
Слушний. Вже дорослий для роботи. Слушні вже діти.
Спрятувати. Прибирати.
Спусковатий. Про палку, колоду, що звужується до
кінця.
Станівний. Змужнілий, той, що досягнув повноліття.
Дівка станівка заміж вийшла.
Стиски. Ножиці для стрижки овець без кілець для
пальців.
Суховила. Вила тризубцем з поперечною перекладиною, –
для накидання гною.
Уприсі. Вприсяди. Як піде уприсі танцювати.
Хибити. Минати,обминути.Він думав, що то його хибить.
То вже вас не хибить – мусите робити.
Хмереччя. Гілки відрубані від дерева.
Цалівка. Міра в 24 дюйми. Шалівка завтовшки в дюйм.
Цюдити. Лити. Цілу ніч дощ цюдив.
Чесальний. Чесальна щітка для очищення пенька.
Шилитися. Підлещуватися до когось. А він так шилиться
під пана, така думка – дасть землю.
Шмарколиз. Той, що підлизує соплі.
Весілля і пісні краю Весільні пісні на теренах Новоград-Волинського (Звягельського) повіту
Волинської губернії наприкінці ХІХ століття, у селах: Бєлкі, Жадківка, Мала
Романівка, записала Г. Чубинська, а у с. Юрківщина, того ж повіту, – З.
Рокосовська.
Вони донесли нам через віки тодішню мову краян, відтворила їхній
духовний світ.
Весілля переважно відбувалися після закінчення жнив чи перед початком
весняних робіт. У с. Юрківщина запрошені молодим свати брали із собою
декілька пляшок горілки, приходили ввечері до родини дівчини його сватати.
Якщо родина дівчини була рада приходу сватів, то приймала принесену ними
горілку. Тоді із комори виходила дівчина, а з сіней хлопець, і дівчина роздавала
сватам рушники чи хустки, після чого відбувалися домовленості про день
весілля і його проведення.
У с. Бєлкі при сватанні дружки співали:
1.Не дощова хмара йде,
Не бажанеє сватаннє,
Хто ж тебе, Олено1,сватає,
Хто ж тебе, молодую, силує?”
„Сватає мене Іванко1,
Силує мене батенько.
Батенькову воленьку чинила,
Молодого Іванка1 полюбила”1.
2.Маршем, маршем
За сватом нашим.
Хто буде марширувати,
Скажу йому коня кувати
Золотими підківками.
Маршем,маршем,
Свате, за нами.
Мої білі руки,
Не бійтеся муки,
Мої білі ноги,
Не бійтесь тривоги.
Ступайте на п’яти,
Ідіть додому спати.
Ступайте на пальці
Та й приходьте вранці.
(с. Бєлкі)
Напередодні шлюбу у хаті молодої її дружки та дівчата, плетучи вінок,
співали:
3. Присланеє нам зілля,
З Кракова на весілля,
Поклодяно на столі,
Зобач Мотрусю чи то твоє. 4.Через новий двір зелений ворих,
З жовтими квіточками.
Тудою шла рабая утонька,
З своїми діточками.
А за нею сивий силизень,
На крилочка ступає,
Пожди утонько, пожди рабенька,
Щось я маю казати.
Був я в місті,
Чув я поговори
На тебе рабенькую
Ставляють клітки,
На твої дітки,
На тебе рабенькую.
Нехай ставляють,
Нех переставляють,
Я того не боюся.
З дітками порхну,
Кліточки порву,
А сама я вплав піду.
5.Через сіночкі бистрої річки
З хібкими кладочками,
Тудою йшла Мотруся
З своїми дружечками.
А за нею Іванко ступає,
Пожди Мотрусю, пожди молоденька,
Щось я маю казати.
Був я в місті,
Чув я вісті
На тебе молоденьку
Шиють чепчики і кібалочкі,
На тебе молоденькую.
Нехай шиють і вишивають,
Я того не боюся,
З неділі на понеділок
В теє уберуся.
6. Вчора з вечора велика хмара стала,
А з півночі велика туча стала,
Од білому дню вода зільє забрала.
З чого ми будем дівчині вінка вити,
І з рути і з м′яти з хрещастного барвінку,
Будем мішати пахущого васильку.
7. Через сіночки вишньов сад,
Пошла Мотруся в виноград,
Пошов батенько не знайшов,
Вирвав квіточку та й прийшов.
Через сіночки вишньов сад, Пошла Мотруся в виноград,
Пошла матінка не знайшла,
Вирвала квітки та й пришла.
Через сіночки вишньов сад,
Пошла Мотруся в виноград,
Пошов братічок не знайшов,
Вирвав квіточку та й пішов.
Через сіночки вишньов сад,
Пошла Мотруся в виноград,
Пошла сестричка не знайшла,
Вирвала квітки та й пришла.
Через сіночки вишньов сад,
Пошла Мотруся в виноград,
Пошов миленькій і знайшов,
Взяв за рученьку та й прийшов.
8. Ой на морі на камені,
Там стояли два Анголи.
Ой стоючи та говорили,
Ой ходімо на заручени.
До дівчини на розлучини.
Од матінки та одлучана,
До свекрухи та прилучана.
9. Ой мастила сіни,
Щоб були білі,
На свої заручини,
Ой коли б знала, коли б відала,
Що заручини будуть.
10. Комари гудуть,
Дощі будуть.
Де тобі Іванку
Ночлігі будуть?
У Семена під лавкою,
З Мотрусею коханкою.
11. Під новою та й світлицею,
Стоїть верба із росицею,
А хтось тую та вербу зотне,
А хтось тую та росу збере.
А Івасьо та вербу зотне,
А Мотруся та росу збере,
А вербою та коня бити,
А з росиці та вінка вити.
(с. Юрківщина).
12.А в суботу до сонця
Сидить Оля у віконця,
А кватирочку відсуваючи,
По новім дворі поглядаючи:
Чи великий збір, Чи маленький збір,
Чи є вся родинонька.
Обізвався батенько:
„Не журися доненько,
Ще-бо ниньки та суботонька,
А завтра – то неділенька,
Позбирається вся родинонька
До тебе на весіллячко”.
(с. Бєлкі).
Наступного дня, тобто в день шлюбу, дружки молодої садили її
перед столом на подушку і, розплітаючи косу, співали:
13.Давай мати, стільця,
Золотого гребінця.
Давай мати кожуха,
Щоб сіла молодуха.
(с. Бєлкі).
14. Ой дай мати масла,
Я твої корови пасла.
Ой дай мати на косу,
Я гонила корови на росу.
11. Ой просо, просо болото,
Ой кісонька моя, золото.
Я тебе кісонько шанувала,
Щосуботи милом змивала.
Як приїхали паничі,
Взяли мою кісоньку под мечі,
Як наїхала чужина,
Я своєй кісоньки не вільна.
15. Блогослови Боже
І отець і мати,
Своєму дитяти,
Кісоньку розплетати.
При вбиранні молодої:
16.Ой дай мати шубу,
Поїдем до шлюбу,
Поїдем од шлюбу,
Скінем тобі шубу,
Ой дай мати дорогую,
Щоб убрати молодую.
(с. Юрківщина).
17.Прошу я вас, мої милі дружечки,
Не рвіте мої русії кісоньки.
Мене мати малою чесала,
Мої кісоньки не рвала,
Вона мене малою жалувала. (с. Бєлкі).
18.Брат по току ходить,
Його сестриця просить:
„Прошу брате до хати
Кісоньку розплітати.
Тоді я тебе не просила,
Як у косі ходила,
А тепер же я прошу:
Розплети мені косу”.
(с. Бєлкі).
19.Завіяли вітроньки в світлоньку,
Розмаяли Ганнусі кісоньку.
Гладить її матінка – не вгладить,
Тішить її серденько – не втішить.
„Хоч гладь, матінко, хоч не гладь,
То ти мої кісоньки не вгладиш,
То ти мого серденька не втішиш”.
(с. Бєлкі).
Молодий, який приїжджав з старшим дружбою, сватами, свахами і боярами,
дарував молодій чоботи. Якщо ж у них не було онуч то молода, вдавала себе
обуреною і жбурляла їх під тапчан на якому сиділа родина. Тоді звідтіля
діставав чоботи молодий чи сват, і вибачаючись перед молодою пропонував
їй їх знову. І так тривало доти, поки наречена їх не взувала. Після чого
молодий і молода упадали до ніг родичів, а потім і до кожного з присутніх, і
просили благословіння, під час якого дружки співали:
20. Похілнеє дерево ялина,
Покірнеє детятко Мотруся.
Поклонися Мотрусю низенько до ніг,
Нехай тебе благословить Господь Біг.
Матінкі ніженька біленька,
Щоб тобі доля добренька.
Коли ж сирота виходила заміж, то дружки співали:
21. Оглянься Мотрусю назад себе,
Чи не стоїть матінка коло тебе,
Всю свою родиноньку перейшла,
Тількі своєї матінки не найшла.
Чи не жаль тобі Боже,
Як сиротина плаче?
До стола припадає,
Що матінки не баче,
А чужая чужиниця,
За матінку садиться.
( с. Юрківщина).
Молоду (молодого) вбирають до шлюбу і співають:
22.Хмарка наступає,
Дощик накрапає, Івасева челядь,
Як, мак, процвітає.
(с. Бєлкі).
Молоді беруть благословення у батьків, дружки
співають:
23.Да кланяйся, Катерино,
До ніжок низенько
Та до серця щиренько.
Поклонися Катеринине,
Ще нижче,
Нехай тебе благословлять
Ще ліпше.
(с. Жадківка).
По дорозі до шлюбу співають:
24.Мати Ганнусю родила,
Місяцем обгородила,
Зорею підперезала –
До шлюбу виряджала.
(с. Бєлкі).
Молода сідала з дружками і родичами на віз, молодий із своєю
компанією на другий, і їхали до шлюбу. Мати (чи інша жінка, коли
одружувалася сирота) залишалися вдома і при допомозі старших жінок
накривали стіл.
Вийшовши із церкви, дружки співають:
25.Вітер ворота хитає,
Микола Катерини питає:
„Де ти, Катерино. Бувала,
З ким ти, Катерино, шлюб брала?”
„На білому рушничку стояла,
Золотії перстоньки міняла.
Із правої рученьки персні зняв.
З-під щирого серця слово дав”.
(с. Жадківка).
Коровай, убраний в барвінок, пір′я і в червону кольорову кручену
пряжу, лежав на столі аж до від′їзду молодих. І коли його забирали перед
обідом, жінки співали:
26. Короваю наш раю,
Я тебе убираю,
В розовії квіти,
Щоб любились наші діти.
(с. Юрківщина)
В куті столу перед молодими, яких садовили на кожушку, клали два
зліплені калачі і дві нових ложки. Коли ж дівчина відмовлялася від шлюбу, дружки співали розмаїті
пісні, а дівчата їм підспівували:
27. Піддурили попа,
Як житнього снопа,
Дали редькі на тарілці,
А він думав що червінці.
Подякуємо попонькові,
Як рідному батенькові,
Що нашиї дітки звінчав,
Не дорого за шлюб взяв.
Червоного золотого,
Од князя молодого.
28. Лети, лети соколоньку вперед нас,
Та накажи матінці вість од нас;
Нех виходить з калачем,
Звінчалася її дочка з паничем;
Не з паничем, не з паничем,― з мужиком,
Зв’язали рученькі рушником.
Не рушником, не рушником,― хустка була,
У своєї матінки дочка була.
29. Розкотітеся колісця,
Їде наша Мотруся з під вінця,
На білому рушничку стояла,
Золотії перстні міняла,
З- під щирого серденька шлюб брала,
Шлюб шлюбовала і рукі в′язала,
Попові всю правду сказала.
Доїжджаючи додому:
30. Золотая перинонька в стену б′є,
Зять до тещі чолом дає,
Теща зятя вітає,
А зять тещу питає:
Тещенько, моя матінко,
Що ж Ти мені готуєш?
Готую зятю, готую,
Я тобі скриню дарую.
Я тобі не дзєнькую.
Золотая перинонька в стену б′є,
Зять до тещі чолом дає,
Теща зятя вітає,
А зять тещу питає:
Тещенько, моя матінко,
Що ж Ти мені готуєш?
Готую зятю, готую,
Я тобі дочку дарую.
Тещенько, моя матінко,
Я тепер тобі дзєнькую. Мати виходила з хати і на порозі вітала молодих, а дружки співали:
31. На дзєньдобри мати,
Чи заметено в хаті?
Чи помили ложки, тарілки,
Без мене, молодої дівки?
Чи застелани столи,
Без мене, молодої?
32. Вийди мати з хати,
Приймать детяти.
Вчорай була наречена,
А сьогодні вже звінчана.
Вийди мати з хати,
17означать детяти.
Вийди мати з калачем,
Звінчалася твоя дочка з паничем,
Не з паничем, з мужиком,
Зв’язали єй ручкі рушником.
Проводжали молодих до столу, співаючи:
33.Іде Мотруся на посад,
Стрічає її Господь Бог,
Аби з долею щасливою,
І в добрую годину.
Коло молодих за столом сідали дружки, дружби, свати і свахи.
Впродовж обіду дружки нічого не їли, а лише приспівували до бояр, сватів і
свах.
До бояр:
34. Ой до мене бояри, до мене.
Добрая вечеронька у мене.
Ходив батько по полю,
Забив батько тетеру,
Зварила мати вечерю.
35. Ой до дружкі бояре, до дружкі,
На пуховії подушкі,
На пшеничнії перожкі.
Ой були ми у дружкі,
Та їли ми перожкі,
В масло умачали,
Дружку величали.
36. Не їжте ви бояре ложками,
Та їжте ви бояре жменьками,
Шоб вам долоні зчорніли,
Шоб вам персники дзвонили,
Щоб вас дружечки хвалили.
До свата:
37. Ти пане свате, сивий качору,
Коли просиш на обід, проси на вечеру;
Щоб наша бесіда вся була весела, У пана свата за столом.
До свахи:
38. Ти пані свахо, сивая голубко,
Коли просиш на обід, вертайся хутко;
Щоб наша бесіда вся була весела
У пані свахи за столом.
39. Коли б наша пані свашка
Та й здорова була,
Горілочку та й до деньця пила.
Пий здоровенька, будь веселенька,
У нас горілка єдна,
Випивайте до дна.
До молодої:
40. Летіли галоньки в три радонькі,
Зозуля попереду.
Всі галоньки по лугах сіли,
Зозуля на калині.
Всі галоньки защебетали,
Зозуля закувала.
Ішли дружечки в три радочкі,
Мотруся попереду.
Всі дружкі на лавці сіли,
Мотруся на посаді.
Всі дружки заспівали,
Мотруся заплакала.
(с.Юрківщина)
Після обіду молодий із своїми гостями від′їжджав до себе; молода
частувала дружок, і або йшла із ними до хати молодого, де грала музика,
або ходила до знайомих і запрошувала на весілля. Під вечір дружки
заплітали молодій дві коси; з волосся виймали всі стрічки, крім
червоної. Заплітаючи молоду дружки співали:
41. Як же я жива буду, до весни дожду,
Насію я чорнобривців цілую граду,
Цвітіть, цвітіть чорнобривці процвітайте,
Мене молоденьку споминайте.
Ой вже всі чорнобривці зацвіли,
Ой вже мою русу косу заплели.
(с.Юрківщина)
Молода сідала за накритий стіл і очікувала на прибуття молодого,
який після обіду частував у своїй хаті парубків. Там, під вечір, свахи і
світилка (сестра молодого, дівчина) пришивали сватам, боярам і молоді
букети до шапок ― кусочки стрічки, і співали:
42. Ой дай мати голку
І ниточку шовку,
Пришити квіточку
З зеленого барвіночку.
Я в неділю квітки шила, Хтіла заробити,
Шоб було за що пити.
43.Ой я вчора в торгу була,
Там я собі вторгувала
І голочку тонку,
І ниточку шовку.
Не жаль мені стати,
Квіточку пришивати.
Пришиваю барвінок,
Ви бояре на ринок,
Гроші заробляти,
Шапкі купувати.
44. Не стій вербо, та розвивайся,
Та ранесенько.
Розвій собі сімсот квіток,
Сімсот квіток ще й чотири,
Всім боярам по квіточці.
Івасьоові квітки не стало,
Єсть у нього квітка, як Мотруся дівка.
(с.Юрківщина)
Коли молодий мав від′їжджати до молодої з гостями і музикою, на
подвір′я перед хатою виносили діжку від хліба і жінки, тримаючись за
хустки, колом оточували її, мати сипала на молодого житом, а свахи співали:
45. Тупу, тупу коло діжечкі,
Беру, беру сироїжечкі,
Чи сироїжечкі брати,
Чи по дівку їхати?
(с.Юрківщина)
Молодий з боярами, їдучи до молодої співають:
46.Котиться місяць до зірки,
Іде Іван до дівки,
Яблучками підкидається,
Горішками обсипається,
До дівки поспішається.
(с. Бєлкі).
47.Засвітила Олена каганця,
Виглядає Івана-молодця.
Гори, гори, каганчику, ясненько,
Бо вже Івасе близенько.
Молодий приїхав (прийшов) по молоду (у дворі, у
сінях).Співають:
48.Впусти, свату, хоч нагрітись,
На молоду подивитися.
Та впусти, свату,в хату,
Тут нас не багато:
Четверо та п’ятеро,
Всіх нас дев’ятеро, А десяте в хаті,
Нам його треба взяти.
(с. жадківка).
41.Летів,летів соколонько
Через вишний сад,
Та вдарився крилечками
Об виноград.
А вдарився крилечками
Та й питає:
„Чи є моя соколів , чи немає,
Чи з іншими молодцями гуляє?”
(с. Бєлкі)
По приїзді до молодої свахи, стоячи на подвір′ї, співали:
49. Пусти мати в хату,
Нас тут не багато,
Сваха і світилка,
Вся наша родинка.
50. Ой на дворі та дощик іде,
А в світлиці сухо.
Ти Мотрусю щебетухо,
Годі, годі щебетати.
Пусти нас до хати,
Бо вже ми померзли,
На лютом морозі,
В великой дорозі.
51. Сніг білійший сира,
Зять милійший сина.
Тещенька зятя важала,
Гонтами двір побивала.
Коли б її сила,
То б озолотила.
Дружки в хаті співали:
52. Щось бо то за гостонькі,
Силою на двір лізуть,
Шаблями вогонь крешуть,
Калиною розкладають
І Мотрусю подмовляють.
Наша калина в лузі,
Наша Мотруся в тузі,
Як буде ласка наша,
То буде Мотруся ваша.
53. На хаті зілля,
А в хаті весілля,
На дворі бояри,
Як мак процвітали.
54.Ой темно, темно в полі,
Темніше на дворі. Там бояри воріточка обняли;
Вийди матінко попитай,
Коли торгують то продай,
Чорнії чоботочкі вимавляй.
(с.Юрківщина)
Після довгих умовлянь мати молодої надягала вивернутий кожух,
ставала в сінях, аби страшити зятя. Гості весільні, заходячи у хату, співали:
55. Вивернула теща вовчину,
На зятьовою причину,
Та й хотіла зятенька злякати,
Та своєї доненькі не дати.
(с.Юрківщина)
Коли молодий заходив у хату, молода обсипала його житом, накривала
своє лице хусткою і опиралася лицем об стіл. Молодий перескакував через
стіл, знімав з неї хустку і цілував. Дружки співали:
56. В саді соловейко защебетав,
Іван Мотрусю поцілував.
(с.Юрківщина)
Входили свати і бояри, а дружки так до них співали:
57. Не цікавого батька,
Не цікавії діти,
Шапок не знімали,
Добривечір не дали.
(с.Юрківщина)
Свахи і світилка їм відповідали:
58. А цікавого батька,
Цікавії діти,
Шапкі познімали,
Добривечір оддали.
(с.Юрківщина)
Зять через старшого свата пропонує матері молодої чоботи, ніби
взамін за дочку. Дружки при його підході до неї співали:
59. Не бери матінко, не бери,
Лутша тобі доненька як дари.
Як же мені дарунків не брати,
Коли треба доненьку віддати.
(с.Юрківщина)
Сідали всі за стіл, дружки зі свахами співали наперемінку, а потім
разом:
Дружки:
60. Свашечки мої голубочки,
Заспівайте нам пісню,
Привезяну, та принесяну,
Хоть одну.
Свахи:
61. Дружечкі мої голубочкі,
Ради би ми співати, Коли би ми знали.
На вашої річці два німці,
Ми пропили пісні на горілці.
Дружки:
62. Свашечка моя голубочко,
Та не будь ласа,
Не упивайся,
Не пропивай пісні на горілці.
Свахи:
63. Дружечкі мої голубочкі,
Здаймося на сходоньку,
Заспіваймо пісню,
Свойому родоньку,
Хоть одну.
Разом:
64. Тихеє, та хороше весілля,
Тихо та хороше обсіло.
Ой нікто,нікто словечка не мовить,
Тілько сват до свашечкі говорить:
Чи будеш мене свашечко любити,
Чи будеш в моїм серпанку ходити?
Не буду тебе старосто любити,
Не буду в твоїм серпанку ходити.
Тихеє, та хороше весілля,
Тихо та хороше обсіло.
Ой нікто,нікто словечка не мовить,
Тільки боярин до світилки говорить:
Чи будеш мене світилко любити,
Чи будеш в рутянім віночку ходити?
Не буду тебе бояре любити,
В твоїм рутянім віночку ходити.
Тихеє, та хороше весілля.
Тихо хороше обсіло.
Ой нікто,нікто словечка не мовить,
Тілько молодий до молодої говорить:
Чи будеш мене Мотрусю любити,
В моїм тоненькім серпанку ходити?
Ой мушу, мушу, тебе любити,
В твоїм тоненькім серпанку ходити.
Пізніше, впродовж вечері, свати і свахи співали:
65. Викотили, викотили,
Медовую бочку,
Видурили,виманили,
В пана свата дочку.
А ми її не манили,
Она сама хтіла,
Як наклала білу шапку, Та меж нами сіла.
Нікто неї не манив,
Она сама вишла,
Чернявая ,білявая,
Як у саду вишня.
(с.Юрківщина)
На лаву, поруч із молодою, ставав її молодший брат чи неодружений
родич, який називається „шурим” і продавав пасмо нареченої, яка
попередньо дозволила його відрізати. Торгувався із сватами, які намагалися
його підкупити, подаючи йому на тарілці келишок горілки і декілька монет.
Той постійно піднімав ціну, розповідаючи, з якою складністю він отримав
волосся сестри, як гарбузи для неї крав, як її пильнував і т.п. Лунав спів:
66.Біжіть, бояре, в вишний сад,
Виріжте шматкий прут,
Проженіть шуринка
В тісний кут.
(с. Бєлкі).
Коли було зібрано достатньо мідяків, він кидав сватові пригорщу
вовни, неначе це було волосся сестри, випивав горілку, хапав гроші і шмигав
між дівчат, а свахи й бояри намагалися його спіймати і покарати за
шахрайство. Під час торгів свати і дружки співали:
67. Не бери братіку, не бери,
Лутша тобі сестриця як дари.
Брат сестру розплів,
Де він косники подів?
Пустив косники на ріки,
Продав брат сестру на вікі.
Татарин брат, татарин,
Продав сестрицю за талір.
Русу косу за шостак,
Біле личенько пошло так.
68. Шуриме не лякайся,
Ще лутше поправляйся,
Не продавай сестру за грош,за чотири,
За три золотії.
Твоя сестра мила,
За столом як калина.
69. Наші бояри убогі,
Позбивали козам рогі,
Возили продавати,
Шурима іскупляти.
Старший боярин багатий,
Возив пшеницю продавати,
Шурима іскупляти.
(с.Юрківщина) Впродовж всього вечора поруч із молодим сиділа світилка і тримала
дві запалені свічки, вставлені в буханку хліба, обвитого зеленою гірляндою.
Перед відчепленням вінка молода роздавала частинки стрічок, які були на її
косах. Після відчеплення вінка вона віддавала його старшій дружці. Перед
відчепленням вінка дружки співали:
70. Сядьмо сестро, повечеряймо,
По вечері побеседуємо,
По беседі розойдімося,
Биндочками обділімся.
Мені вінчик кітайочка,
Тобі чепчик кибалочка.
71. І з руточкі дві квіточкі;
Та поглянь зятеньку на мене,
Чи не краща я від тебе.
Ти в мушличку,ковпачку,
Я в рутянім віночку.
Зять на мене не дивиться,
Десь він мені противиться;
Зять на мене ані гляне,
Десь він мене нишком лає.
Та не совай таліркою,
Та не дури горілкою,
Всади руку і в кишеню,
Та набери грошей жменю,
Та посип на талірку,
За хорошую дівку
В мене ніжкі не величкі,
Куплю собі черевичкі;
Ой зломлю я лаву,
На зятьову славу;
Зять не буде нічкі спати,
Тілько буде лаву тесати.
(с.Юрківщина)
Молода сиділа посеред хати на діжці від хліба, накритій кожухом. Біля
неї, на кришці від діжки, лежала намітка, а під нею чепець. Коли свахи і
заміжні жінки накладали на голову молодої чепець, вона його зривала і
кидала дівчатам. У відбиранні чепця брали участь і чоловіки. І лише після
третього разу вона дозволяла накласти на голову чепець, а потім намітку, яка
того дня зависала у неї на поясниці. Дружки при цьому співали:
72. Погано сестрицю, погано,
Що твоя головонька як міяло(?).
Де ж ти Мотрусю походила,
Що твоя головонька побіліла?
Ходила сестриці в вишньов сад,
На мою головоньку цвіт опав,
На мою головоньку припала роса,
На моє біле личко вся краса. (с.Юрківщина)
При проханні матері молодої зняти бинди, співали:
73.Прийди, матінко, прийди,
Познімай з мене бинди,
Бо мені в них не ходити,
Час дружечок дарити.
Старшій дружці з чолочка.
А другій з віночка,
Боярам китаєчка,
А свасі серпаночка.
Усіх биндів не здіймайте,
Зовиці зоставляйте,
Єсть у мене зовиця,
Як рідна сестриця.
(с.Бєлкі).
74.Наїхали, моя мамцю, паничі,
Взяли мою кісоньку під мечі,
Стали мою кісоньку тріпати,
Стала моя матінка плакати.
Не плач, матінко, по косі,
Заплач, матінко, по красі.
(с. Бєлкі).
Свахи в околі молодої танцювали, скакали, плескали в долоні і співали:
75. Скривали, потомилися,
Чорні очі задивилися;
Як не буде нам плати,
То будем розкривати.
76. Що хтіли зробили:
З хліба паляницю,
З дівки молодицю.
Перше була в віночку,
А тепер у серпаночку.
Дружки:
77. Як ми схочем,теє переробим,
Лежать бинди на полиці,
Подайте сестриці.
В бинди уберемо,
За собою поведемо.
Під час весільної учти співали:
78.Із-за гори гуска летіла,
З перцем капуста кипіла,
З перцем, з шафранами,
З різними приправами.
(с. Бєлкі).
79.Десь тут наша куховарочка,
Що цю страву варила, Нехай іде та покуштує:
Чи солона страва,
Чи буде їй слава.
(с. Бєлкі).
Перед від′їздом молодих до себе сват брав коровай, краяв його на
скиби та давав гостям, і при цьому примовляв: „Князь молодий і княгиня
просять на той дар Божий, на подарунок”. Подарунки, які отримувала
родина, складалися з грубих полотняних рушників, невеликих кольорових
хустинок і калачів, житніх чи пшеничних.
При частуванні, даруванні співали:
80.Слухайте, люде,
Що батько дарувать буде:
Чи бика, чи телицю,
Чи грошей копицю.
(с. Жадківка).
Сват брав приготовлені подарунки і роздавав їх з примовкою, як і при
роздачі короваю. Роздача подарунків залежала від домовленостей; часом
молода роздавала їх своїй родині, а молодий своїй, чи навпаки. Незмінним
було лише те, що родина молодої від’їжджала увечері того ж дня.
Лунали співи:
81.Да роди,боже жито,
Як очерет високе,
На стебло стеблистеє,
На колосок колосистеє,
Щоб наші молодії мали,
Навстоячки жали.
(с.Жадківка).
Молоду забирають до молодого.
82.Ой пам’ятай, Івасю,
Даємо тобі Ганнусю:
Як буде зимна роса,
Щоб не ходила боса,
Як буде заверуха,
Щоб не ходила без кожуха.
(с. Бєлкі).
Перед від′їздом молодих, після отримання благословення, мати давала
дочці хліб з сіллю, і те вона ховала за пазуху, а батько вручав їй освячений
образ і курку. Вирушаючи з дому молоді забирали скриню з одягом, постіль.
Свашки і заміжні жінки, а також рідня молодих, так звані „придани”, замість
дружок, роль яких вже закінчилася, співали:
83.Не за тим дружки прийшли,
Щоб сами з хати вийшли,
Дайте їм гайдученків,
Щоб вели під рученьки,
І скрипку, цимбали,
Щоб хорошенько грали. (с. Бєлкі).
84. Да роди,боже жито,
Як очерет високе,
На стебло стеблистеє,
На колосок колосистеє,
Щоб наші молодії мали,
Навстоячки жали.
(с.Жадківка).
Молоду забирають до молодого.
85. Ой пам’ятай, Івасю,
Даємо тобі Ганнусю:
Як буде зимна роса,
Щоб не ходила боса,
Як буде заверуха,
Щоб не ходила без кожуха.
(с. Бєлкі).
86. З дорогі ворогі, з дорогі,
У нас коникі вороні,
Подоб′ють, подтопчуть,
Під ногі.
87.Лови мати ліжку,
Везе зять невістку,
Високую, як ялина,
Червоную, як калина,
До хати охотниця,
А в полі роботниця.
(с.Юрківщина)
Молоду везуть до молодого. Лунає спів:
88.У руточки дві квіточки…
Ой піду я до світлоньки – дочки нема,
Піду до комори – скрині нема,
Вийду на двір – бачу слід.
Вийду за ворота, верби поросли,–
То ж мою дитиноньку повезли.
(с. Мала Романівка).
89.Летіла чорна галонька по полю,
Їде Степан з дружиною до дому.
Приїхав під ворітечка – Схопився,
Своїй матінці до ніг вклонився:
„Не гнівайся, моя матінко, на мене,
Що я приїхав з дружиною до тебе,
Прийми мене з дружиною до себе”.
„Як будеш добрий ти, мій синоньку, до мене,
То прийму тебе з дружиною до себе.
То вона буде по нашому дворі ходити, Нашу роботу робити”.
(с. Мала Романівка).
Перед воротами нового дому молодої сват запалював вогонь із соломи,
через який молода повинна була перестрибнути. Перед порогом хати її
вітала свекруха і тричі запитувала: „з чим ти до мене, невісточко, пришла?
”Та відповідала: „з хлібом, з сіллю, з щастям, з здоров′ям, з віком довгім, з
мужем добрим”.
Лунав спів:
90.Невістко наша жаданая,
Сім літ ми тебе ждали,
Сім літ плаття не прали,
А все нагору скидали,
Коли тебе дожидали.
А я плаття да не боюся,
Під платтям я не зігнуся:
Я, молоденька,
Попрати раденька.
Заберу плаття в рядно,
Поперу його ладно.
(с. Бєлкі).
Свашки збиралися у хаті, розстеляючи ліжко співали:
91. Под пічею курка сокоче,
Наша Мотруся вже спати хоче,
Ходіть постеліте,
Спати положіте.
(с.Юрківщина)
Впродовж ночі свати і свашки співали у хаті.
92. Била Олену мати
Червоним дубцем з хати –
До комори спати.
(с. Мала Романівка).
93.З калиночки дві квіточки…
В неділю раненько
Кличе Олену батенько:
Десь моя дочка люба-мила
По ягоди пішла.
Принесла ягід коробку
І калиноньці в подолку.
Учора було добре,
А сьогодні ліпше-
То принесеш ягід більше.
(с. Мала Романівка).
94. З калиночки дві квіточки…
Ведуть тура в хату,-
Чи тура чи турицю,
Чи хорошу молодицю.
(с. Мала Романівка). Наступного дня, коли молода була цнотливою (так зване „гарне
весілля”), вона пришивала своєму чоловіку до шапки бантик із стрічки і
подібною стрічкою їй опоясовували намітку чи хустку. Свекруха давала
молодій пшеничне борошно і мак, і та пекла пиріжки, зліплені докупи,
обв’язані червоною пряжею. В горілку, якою частувалися, додавали мед і
прянощі. Молодий брав декілька таких пиріжків і йшов (їхав) запрошувати
родину матері дружини до себе. Свахи гучно співали:
95. А з калиночкі дві квіточкі,
Стояла Мотруся на мосту,
Та писала родиноньці на листу:
До мене родинонько,до мене,
Не буде сорома од мене.
Не будуть ворітечка скрипіти,
Не будете сорома терпіти.
(с.Юрківщина)
96. А з калиночкі дві квіточки,
Хоть роди чорний мак,
Хоть не роди,
Аби нам родила калина,
Аби нам була весела родина.
(с.Юрківщина)
У випадку „гарного весілля” вбиралася „Вільця”― гілка, яка
прикрашалася пір′ям, барвінком, житнім колоссям, калиною. З тим вільцем
молода з сватами ходила до матері молодогоі до її родини і запрошувала їх
до себе. При вбиранні вільця свахи співали:
97. А ми вільця вили,
Та все воду пили,
Коло барилочка.
Коли б горілочка,
То б ми пили.
(с.Юрківщина)
Коли приїжджала родина молодої, жінки співали:
98. Ми у тебе пане свате вчорай не були,
Ми твоєї горілочки не пили,
Тепер нам хотіте,
Цебром горілку носіте.
Цебром, не цебром, хоть відром,
Бо забрали Мотрусю з добром.
99. Знати Мотрусю, знати,
З которої ти хати;
Черчиком обсипано,
Калиною обтикано,
А лавкі,прилавкі,
З червоної китайкі.
(с.Юрківщина) До вечора молода накривала стіл своєю скатертиною. Свахи співали:
100. Де твоя Мотрусю китайка,
Що ти принесла од батька,
Возьми покоти по столу
Для свого роду на славу.
(с.Юрківщина)
У випадку, коли дівчина до весілля втратила невинність, пиріжків не
пекли чи лише з тертим маком, горілка була без меду, вільця не вбиралося,
мало було співів, з ранку лише свахи поспівували:
101. А з руточки дві квіточки,
Хоть роди калинонька,
Хоть не роди,
Аби нам родив чорний мак,
Веселися родинонько хоть і так.
(с.Юрківщина)
Вранці того ж дня молода дарувала молодому сорочку і білизну,
пошиту нею заздалегідь, а ввечері обоє ходили з горілкою до гостей, які їх
обдаровували борошном, просом, коноплею, льоном, крупою, курми.
Третього дня після шлюбу молода заміжня жінка ходила із свахою по
селі і остання випрошувала в односельців пряжу. Коли ж вони верталися
додому, сват і дружки робили діжечку, два великі предмети, схожі на
веретена. Молода „вчилася прясти”, і це супроводжувалося жартами і
витівками: підпалювали діжечку, били по пальцях і співали:
102 .Седить вовк на колочку,
Пряде жінці на сорочку,
Як виведе нитку,
То жінці на свитку,
Як виведе півтора,
То жінці на рукава.
Вибачайте маршалкі,
Що короткі подаркі,
Мала нива не вродила,
Стара мати не зробила,
А я молоденька,
Гуляти раденька.
(с.Юрківщина)
Сват і дружби вдавали, що з того прядива тчуть полотно. Молодого
там же „учать молотить” незрабним тяжким ціпом. Потім молодих
випроваджали за двері хати, а там в сінях хлопець обливав їх з гори водою.
Наостанок він вдавав, що забирав виткане полотно і обмолочене збіжжя і
ніби – то ніс до корчми продавати. Там і завершувалося весілля.
Ладне (красиве) весілля на Юрківщині.
Придани, тобто декілька жінок із родини молодої і двоє чоловіків,
приходили з молодою до її нової хати. Там вони впродовж ночі не співали і
переживаючи за молоду очікували ранку.
Перед тим, як молоді йшли до комори, їм співали: 1. Ми не хочемо вашого пиття,
Покажіте нам нашоє дитя,
Вчора була у віночку,
А сьогодня в серпаночку.
2. Казали, говорили люде,
Що дівчина не добра буде,
А она така добресенька,
Як рожа повнесенька.
Дружба і свати розстеляли молодим ліжко, жінки переконувалися тому,
щоб біля молодої не було нічого сховано, наприклад, крові голуба, давали
молодій чисту сорочку і відходили.
Вранці приходили гості з музикою до молодих, жінки не співали, доки не
з′являлася молода. Молода першою повинна була звернутися до жінок із
словами: „Коли не правду кажу, нехай то буде на моїй голові”, а потім
заспівати:
3. А в полі овес рясен,
А наш рід прекрасен,
А з нашого роду
Не буде переводу,
П′ють горілку як воду.
Лише тоді жінки заходили у комору, повторювали ту пісню, змінювали
сорочку молодій, бігали по хаті, скакали по лавках і співали:
4. Вийди Мотрусю, вийди
З нової коморонькі,
З правої соломинкі
Покажи калиноньку,
Звесели родиноньку.
5. В лузі червона калина,
Доброго батька дитина.
Хоча й вона по ночах ходила,
Проте калину не згубила.
Купували купчикі,― непродала,
Просили хлопці, — не дала.
Шовком ніжкі зв′язала,
Для свого Іванка здержала.
На голову молодої дружини накладали намітку і її опоясували стрічкою,
таку ж стрічку чіпляли молодому до шапки. Присутнім також причіплювали
подібні стрічки (букети). І лише тоді засідали придани за накритий стіл і
пригощалися, потім дружки і свахи несли частування для родини молодої.
Молодий з чоловіками йшов (їхав) до родичів дружини. Назустріч їм виходили
з хат чоловіки із снопами збіжжя, якими загороджували дорогу, і вимагали
викупу. Повернення ж супроводжувалося галасом, криком і співом. Коли мати
молодої у супроводі зятя входила до хати, жінки співали:
6. Ой меде мій меде
Зять тещоньку веде,
Под білую ручку
За почтівую дочку. Вся родина молодої сідала за стіл і їм прислуговували з великим
задоволенням і радістю. Молода ще не виходила до матері, а коли та про неї
запитає, то двічі виводили до неї передягнутого парубка, а жінки співали:
7. Чи тур чи туриця
Чи хороша молодиця?
Наше не такеє,
Наше золотеє.
Буде теї молодиці
Седіти в світлиці;
Да на Бога гляньте,
Просвітлоньку її дайте.
Ой як будеш Мотрусю добренька,
Буде тобі горілочка солоденька.
А як будеш яковая,
Буде тобі нагайочка дротяная.
За третім разом виходила вже молода, лице її було прикрите хусткою чи
іншою вже наміткою, яку сват знімав з неї і закидав на піч, і це зараховувалось
до подарунків від молодої до свекра. Коли молода сідала поміж родичів,
розпочинався гучний бенкет, який супроводжувався піснями:
8.Ой тихо, тихо Дунай воду хібає,
А ще тихше мати дочку питає:
Ой доню моя, чи ти їла?
—Якби я їла, то б так не змарніла.
Якби я пила
То б весела була.
Під час обіду:
9.Приданкі коханкі
Да дайте нам шклянкі,
Да дайте нам з кубка
Заробила наша голубка.
Після обіду дякували батькові молодого:
10. Надякуймо свату
Повнесеньку хату,
Шоб дождав синів женити,
Дочок оддавати.
Прив′язана до печі червоним паском пара булочок свідчила про те, що
відбулося красиве весілля, взимку подвір′я посипали калиною, а влітку квітами.
На щастя молодих били горшки, миски, і співали:
11. А ми звідці не пійдемо,
Покі горшків не поб′ємо,
Покі лавок не поломимо,
Покі печі не об′ємо.
12. Коминку, коминку
Зробим тобі споминку,
За хорошу молодицю,
Ворвем тебе половиці.
13. Приданкі, коханкі, Да дайте нам шклянкі.
Да дайте нам з кубка,
Заробила наша голубка.
Не гарне весілля на Юрківщині
Коли молода втратила невинність до весілля, то вона при вході жінок і
музик, не повинна співати, а признатися у тому. Приданих у такому випадку не
частували, зазвичай насміхалися з них і їхньої родини, чіпляли їм букети з
ганчір′я та соломи. Молодий до родичів дружини їхав сам. Коли ж ті
приїжджали, а таке траплялося рідко, то молода мусила пройти до столу, за
яким вони сиділи, обминаючи їх. Її мати кричала: „Лізь під стіл, суко”, а батько,
замість благословення, міг дати ляпаса.
Якщо ж молодий брав вину на себе, то весілля хоча і не вважалося цілком
гарним, проте відбувалося без значних неприємностей для родини молодої.
Одна з пісень того весілля:
14. Ой казали люде
Що дівчина добра буде.
А она така добра,
Як дірава торба.
В Юрківщині матері молодих самі, чи за допомогою дівчат, пекли
напередодні шлюбу два великі калачі, поєднані між собою хрестом,
зробленим з того ж самого тіста. На калачах виробляли зірочки, які зверху
посипали маком. Ті калачі були на столі впродовж весілля, а на них лежали
дві нових ложки. На подарунки також пекли калачі, проте менші за
розміром.
Література
1. Бєлінський В. Полн. собр. соч. : В 12 – ти т. М., 1954–1958. –Т.2.–с..355–
356.
2. Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних відносин, Київ,
„Дніпро”, с. 341, 1993.
3. Грінченко Б. Словарь украинскаго язика. Т.1 – 4. Київ, „Лексикон”,1996.
4. Жуковський А, Субтельний О. Нарис історії України, Львів, с. 106, 1992.
5. Дідух В. Ярунщина. — Тернопіль, 2010, С. 27, 28, 74 — 100.
6. Зубков С, Дей О, Березовський, Павличко Д, Майборода П, Коба С.
Весільні пісні, „Дніпро”, 1988.
7. Ільєнко І. В пазурах у двоглавого, Київ, „Ярославів Вал”, с. 87 – 94, 2007.
8. Коваль – Фучило І. Софія Рокосовська — збирач фольклорних скарбів
Звягельщини (Дослідники українського фольклору: невідоме і маловідоме. Київ,
2008. С. 315 — 319.
9.Косів. М. Двоязичіє чи без’язичіє? „Літературна Україна”, 25.11.2010 р.
10. Лизанчук В. Хто і як трактує історію. „Літературна Україна”, 24.08.2006 р.
11. Лозко Г. Українське народознавство, Київ, „АртЕк”, с.65, 2006.
12.Новий тлумачний словник української мови, Київ, „Аконіт”, 2006. 13. Павличко Д. Де ми є сьогодні? „Літературна Україна”, 8.09. 2011 р.
14. Огієнко І. Українська культура.. Київ, „Абрис”, с. 22 – 23, 1991.
15. Kopernicki Przyczynek do etnografii ludu ruskiego na Wolyniu”(Zbior
wiadomosci do antropologii krajowej— Krakow, 1887. ― t. XI. s. 131 – .Slownik
geograficzny Krolestwa Polskiego…Т.3, С. 463, 1882.
16..Zofija Rokossowska „Wesele i piesni ludy Jurkowszczyzny w pow.
Zwiahelskim na Wolyniu. ”(Zbior wiadomosci do antropologii krajowej.—
Krakow, 1883. ― t.7.— 150―243 )”.