У сучасній синтаксичній науці (кульмінацією якої можна вважати 70-ті роки 
нашого століття) особливо значущим виступає аналіз і послідовний розгляд 
синтаксичних категорій, що поєднують у своїй специфіці та власних виявах 
об'єктивні і суб'єктивні величини. З-поміж особливо значущих проблем є питання 
визначення ієрархії синтаксичних категорій - реченнєвоструктурувальних і 
висловленнєвомотивувальних. Діапазон поглядів на цю проблему характеризується 
нерівнорядністю, що детерміновано різноплановістю синтаксичних одиниць (пор.: 
одні лінгвісти відносять до синтаксичних одиниць тільки словосполучення, речення 
та елементарну синтаксичну одиницю (синтаксичне слово, синтаксема, словоформа), 
інші їх коло розширюють і включають сюди текст, складне синтаксичне ціле і навіть 
пряму мову тощо). У дослідженнях спостерігається теоретичне обгрунтування 
напрямів трансформації речення у висловлення, що зумовлюється, на думку окремих 
лінгвістів, реалізацією в реченні ситуативно-прагматичних чинників і мовленнєвих 
інтенцій (В.Б. Касевич). Наявність об'єктивних і суб'єктивних компонентів речення, 
структурна його організація, участь в останній тих чи тих морфологічних категорій, 
підпорядкування реченнєвих компонентів комунікативним і когнітивним завданням 
зумовлюють нерівнорядні аспекти класифікації синтаксичних категорій та 
неадекватне тлумачення їх статусу (навіть у кваліфікації фундаментальної категорії 
речення і висловлення - предикативності, оскільки одні до її визначників включають 
тільки тємпоральність і модальність, інші ж цей комплекс доповнюють 
персональністю, що умовно мотивує тлумачення відмінностей між односкладними та 
двоскладними реченнєвими структурами; водночас все більшої ваги набуває розгляд 
предикативності у формально-граматичному і семантико-синтаксичному аспектах 
(І.Р. Вихованець та ін.), що загалом відповідає багаторівневій природі речення і 
неможливості зведення до чогось єдиного значущості синтаксичних зв'язків і 
273 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
семантичних відношень, тому що мова йде про формальні та семантичні критерії 
кваліфікації реченнєвих величин). 
У формально-граматичному плані визначальними (ієрархічно вершинними) 
постають категорії, що забезпечують репрезентацію універсальної ознаки речення -
предикативності. На цьому рівні предикативність структурується морфологічними 
категоріями особи та відмінка та граматичною морфологічно опосередкованою 
категорією валентності, що належить до категорій проміжного типу, поєднуючи у 
своїх виявах суто семантичні ознаки та формально-граматичні (виражені у 
заповнювачах валентно визначених гнізд). Поряд з предикативністю розташовані 
категорії підрядності і сурядності, що постають реченнєвотвірними величинами. 
Ієрархічно нижчими виступають категорії головних і другорядних членів речення. 
Синтаксичні категорії формально-граматичного плану співвідносяться із 
семантико-синтаксичними категоріями, що безпосередньо корелюють з об'єктивною 
та суб'єктивною площинами внутрішньореченнєвої організації. Інколи їх 
розглядають через призму кореляції / некореляції із семантико-логічними 
категоріями (предикату приписується певний фрагмент дійсності - змістова 
предикатно-аргументна структура, що локалізується в часі, віднаходить стосунок з 
мовленнєвою ситуацією й окреслює, до якого світу належить предикація, референція 
- звідси постає можливим розрізнення референтних нулів та модифікованих 
структур), що є особливо значущим, оскільки розгляд реченнєвих структур через 
типові прикмети референції уможливлює розрізнення референції індивідуалізаційної, 
з-поміж якої значущими постають: ідентифікаційна або окреслена Принесли мені 
зелену чашку, що стоїть на другій полиці праворуч у новому серванті й неокреслена, 
що диференціюється на характеризовану з підвидами криптоокресленої: Хтось мені 
багато говорив про потенційні можливості сучасного комп'ютера (3 преси) та 
неокресленої для обох співрозмовників: Якийсь хлопець приніс оті продукти, узагальненої 
(логічна структура з так званими загальними квантифікаторами), в яких певна ситуація 
мислиться абстрактно: Людина освоює космос, відкриває незвідані простори, анафоричної, 
що охоплює у своїх межах дистрибутивну, генеричну, колективно-соціумну, типізовану 
референції: Знали ми курінь. Влітку у ньому було затишно, пахло прохолодою, восени тепло 
і затишно, а взимку він нагадував про літню духмяність і нерозтрачене літне тепло 
(А.Яна). Виступав Степанюк. Молодий учений нещодавно прибув з Франції і був сповнений 
енергії і завзяття (3 газ.). Обгорнула мене ялина віттям. Дерево прагнуло уваги і якогось 
неповторного тепла, до якого спрямовувалась його душа (А.Яніта). Останні різновиди 
референції пов'язані з мовленнєвими інтенціями і, відображаючи тип мисленнєвого 
узагальнення, взаємодіють з суб'єктивною площиною речення. Водночас вони належать до 
відтворюваних мовленнєвих інтенцій, характеризуючись відповідною лінеарною 
організацією і темо-рематичними закономірностями. 
Здебільшого до ієрархічно вершинних семантико-синтаксичних категорій відносять 
категорії субстанційності і предикатності (І.Р. Вихованець), хоча коло субстанційних 
елементів (аргументів) окреслюється неоднаково - від (мається на увазі узагальнений план) 
5 (І.Р. Вихованець) до 14 (В.В. Богданов), 16 (І. Станеску). Подібне послідовно 
спостерігається і при класифікації предикатів, базовими з-поміж яких вважають предикати 
дії і стану, додаючи інколи предикати процесу (У.Чейф). Щоправда, коло предикатів 
намагаються окреслити через вичерпну кількість логічних суджень типу дія, стан, процес, 
кількість, якість, місце (І.Р. Вихованець), відомі й інші класифікації, основу яких становлять 
семантичні диференціації різного рівня. 
Суб'єктивна площина семантико-синтаксичного ярусу реченнєвої структури 
пов'язана з категорією модальності, що окреслює зображуване явище щодо реальності / 
274 
Тема II. Синтаксис простого речення 
ірреальності, ствердження / заперечення, і категорією предикативності. У межах останньої 
спостерігається актуалізація дейктичних значень часу, особи, що прив'язують 
повідомлюване до моменту мовлення. Суб'єктивний план реченнєвої структури взаємодіє з 
комунікативно визначальними компонентами категорії настанови, в межах якої 
даффенціюються значення інтенціональності, що охоплює семантику повідомлення 
(констатація, гіпотеза), питання, спонукання, гіпотетичності: Хлопець певно (хіба, запевне, 
можливо, очевидно, мабуть) приїхав / прибув / прийшов, пор. співвідношення в межах 
гіпотетичності семантики певності / непевності / правдоподібності: Микола мав давно 
приїхати / Хіба можна не приїжджати сюди / Правдоподібно, дівчина його кохала; 
постулативності (деонтичності): Завжди треба допомагати людям похилого віку. Остання 
семантика характеризується спеціальними засобами вираження й охоплює такі різновиди: 
заборона (Мені не можна йти до театру), дозвіл (Мені можна йти до театру), 
залежність, обов'язковість (Треба вчасно відвідувати хвору людину). 
Семантико-синтаксичний рівень реченнєвої структури пов'язаний зі структурою 
граматичної морфологічно опосередкованої категорії валентності, через призму якої 
розглядають здебільшого реченнєву структуру [Вихованець 1993; пор.: ([Загнітко 1996; 
Загнітко 1996а])]. Сюди ж спрямована основна семантика категорійних форм відмінка 
іменника, які у лінгвістиці здебільшого й кваліфікують як семантико-синтаксичні, що 
характеризуються значенням тільки у синтаксичній структурі. 
Комунікативно орієнтаційними постають морфологічні категорії часу, особи дієслова, 
а комунікативно акіуалізаційними є категорії роду і почасти числа іменників (пор. 
кваліфікацію Ш. Баллі числівників як особливих актуалізаторів числової семантики 
субстанційних компонентів). Остання характеризується особливим спектром перетину із 
семантикою збірності, сукупності, речовинності, що суттєво розширюють її класифікаційну 
площину, водночас простежується звуження відповідної площини категорії роду, що 
підтверджує фундаментальну тезу про видозміну класифікаційної семантики, але не її 
елімінацію. 
Синтаксичні категорії своєю семантикою та особливостями вираження пов'язані зі 
специфікою синтаксичних одиниць, їх внутрішньорядним струкгуруванням. 
Нерівнорядність синтаксичних одиниць зумовлює, з одного боку, наявність спільних 
площин вияву категорійної семантики (підрядність, сурядність та ін.), з другого боку, 
ггринципову відмінність не тільки виявів категорійної семантики, але й наявність самих 
категорій (пор. категорію предикативності як визначальну категорію реченнєвої структури і 
под.). 
Основу сучасної науково-прагматичної парадигми становлять теорія номінації, теорія 
референції, теорія комунікативних актів. Звідси похідним виступає розгляд усіх 
синтаксичних категорій через їх призму, з урахуванням значущості категорійної семантики 
у кожному вимірі та вияву власної категорійної семантики номінативного, референційного 
та власне-комунікативного типу. Уже самі складники градуальної номінативно-
прагматичної парадигми відображають напрями й особливості посилення / нейтралізації 
тих чи тих категорійно-синтаксичних форм. Теорія номінації забезпечує розгляд 
субстанційних компонентів реченнєвої структури та встановлення їх рольового статусу, 
рівень співвідношення з внутрішньореченнєвим екзистенційним компонентом. У силу 
ієрархічної вершинності носіїв екзистенційної семантики на глибинному семантико-
синтаксичному рівні визначальними постають лівобічні інтенції предикатів з відповідними 
семантичними обмеженнями на заповнення. Щодо участі морфологічних категорій у 
внутрішньореченнєвому структуруванні, то вершинними постають зовнішньомовні 
функції категорійно-морфологічних форм, що забезпечують таксонімічну конверсію 
елементів (заміна особових форм неособовими й адекватна зміна оточення) і модифікацію 
275 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
валентних потенціалів дієслова (пор. суб'єктно-об'єктні параметри, з якими пов'язані 
значення стану, каузативності, конверсивності тощо). Мовна номінація передбачає не 
тільки "збирання світу у слово" (Г.-Г. Гадамер), але й рольову специфікацію самих 
номінативних одиниць, що здатні виконувати у мовленнєвотвірному процесі суворо 
визначені функції. 
У плані референції суттєвими виступають напрями індивідуалізації самої номінації', 
тобто закономірності "введення" речення у мовленнєвий і немовленнєвий контекст. 
Референтну характеристику набувають слова тільки у межах таких контекстів, а поза ними 
залишаються лише потенційно можливим матеріалом (пор. погляд на особливості вияву 
національно-специфічного компонента у лексичному значенні слова). Вершинними у 
референтному аспекті постають категорійні форми суб'єктивної модальності. 
Теорія мовленнєвих актів спрямована на вияв та аналіз принципів і правил, які 
рєі-улюють мовленнєву поведінку комунікантів. Тому такими неспівмірними постають 
мовленнєві дії на окреслення 1) вердиктивності; 2) екзерситивності; 3) комісивності; 4) 
бехабітивності; 5) експозитивності (за Дж. Остином), оскільки вони спрямовані на 
відповідну поведінку комунікантів, її запроірамування. У цьому руслі визначальними 
постають комунікативно актуалізаційні категорійні форми (настанова тощо) і 
комунікативно прагматакальні категорійні форми. 
Відштовхуючись від поняття синтаксичної моделі речення та напрямів її модифікації і 
враховуючи поняття парадигми речення (пор. співвідношення парадигми речення зі 
структурою мовленнєвого акту), Л. Пісарек, описуючи перформативну парадигму речення-
висловлення, виходить з того, що перформативна парадшма - це сукупність 
перформативних форм речення, об'єднаних на основі інваріантного значення 
перформативного акту. Слід враховувати особливості експлікації / імплікації категорійної 
семантики (пор. бехабітиви охоплюють три різновиди парадигм: 1) власне-бехабітивну; 2) 
імпліцитно-бехабітивну і 3) констативно-бехабітивну). Подібний погляд на особливості 
перформативних висловлень та їх різноманітні типи парадигм розвиває В.В. Богданов, 
водночас непоодинокими виступають твердження про особливе функціонально-
семантичне поле речення, що охоплює нерівнорядні вияви різних компонентів парадигм 
речень. Категорійна семантика настанови, наприклад, може бути виражена і спеціальними 
засобами (відповідними обов'язковими формантами), і контекстом, і ситуативно і под. 
Синтаксична модель речення може підлягати різним модифікаціям: модальним, 
фазовим, суб'єктно-об'єктним, суб'єктно-предикатним та іншим, що загалом витворюють 
синтаксичне поле речення. В межах цього поля одні синтаксичні категорії, їх категорійна 
семантика набувають актуалізації, інші ж втрачають свою силу, а ще інші стають 
виразниками (маються на увазі категорійні форми) іішгих функціональних вимірів (пор. 
особливості модифікації простого / ускладненого / складеного виміру: можу працювати, 
мушу працювати і прошу вибачити / насправді прошу вибачити / щонайсердечніше прошу 
вибачити /може мимоволі все то трапилося, тому щонайсердечніше прошу вибачити). 
Не слід забувати також і наявність синкретичних типів (носіїв амальгамності, дифузності 
значень) категорійної семантики (пор. кваліфікацію безсполучникових складних речень з 
недиференційованим синтаксичним зв'язком; розгляд складнопідрядних речень з опорно-
стрижневим компонетом - віддієслівним іменником типу думка, прагнення, мрія; 
словосполучень тину будинок біля моря, дорога ліворуч і под.). 
Ієрархія синтаксичних категорій, напрями їх взаємодії з різноманітними площинами 
активності (взаємоперетин, взаємовплив, взаємозалежність, взаємовияв, власне-взаємодія) 
відображають нерівнорядність синтаксичних одиниць та багатоплощинність 
взаємостосунків між останніми. Значущими також постають дериваційні і трансформаційні 
переходи між ними, при яких категорійна семантика зазнає суттєвої видозміни і 
276 
Тема II. Синтаксис простого речення 
внутрішнього перетворення (пор. внутрішньореченнєву структуру конструкцій типу Я за 
нову педагогіку. Я проти таких фільмів). 
Література 
1. Вихованець 1993: Вихованець І.Р. Граматика української мови. Граматика. - К.: 
Либідь, 1993.-368 с. 
2. Загнітко 1996: Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. 
Морфологія: Монографія. - Донецьк: ДонДУ, 1996. - 437 с. 
3. Загнітко 1996а: Загнітко А.П. Типологія синтаксичних зв'язків // 
Восточноукраинский лингвистический сборник. - Вип. 2. - Донецьк: ДонДУ, 1996а. - С. 3-
11. 
Опубл.: Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія. -
Донецьк: ДонНУ, 2001.-С. 128-133.

.