С. Мечник - Від опричнини до КҐБ. Духовність московського імперіялізму

«КУЛЬТУРНА» ПОЛІТИКА. В білій і червоній російських імперіях

«Культурна» внутрішня політика і в білій
російській, і в червоній російській імперіях зав­
жди була й є, як про це можуть свідчити по­
дані нижче історичні факти, тотожною, була
й є — спрямована на нищення національних
культур на загарбаних територіях неросійських
народів. Нищення тисячелітніх культурних
здобутків і культурного національного розвою
неросійських народів завжди базувалося, як ба­
зується і тепер, в першу чергу на практику­
ванні русифікації, на плеканні російського шо­
вінізму. Вже з давніх царських часів було впро­
ваджено, наприклад, термін «россіянін». Цей
термін зовсім не оприділював конкретну націо­
нальність людини чисто російського походжен­
ня, а оприділював абсолютно кожну людину,
котра ставала підданим імперії, зовсім нехтую­
чи неросійське походження цієї людини. Наве­
демо історичний приклад. Після загарбання
Грузії (1801 р. за Олександра І) і Вірменії (1828
р. за Миколи І) намісник царя на Кавказі граф
Воронцов заявив: «Нєт ні малороссов, ні татар,
27 ні ґрузін, ні армян. Єсть єдіноє Отечество —
Россія і все ґражданє — россіянє».12 Чи ж не
відповідає це, не перегукується це з відомими
заявами всіх вождів червоної російської імпе­
рії про створення й існування в СССР «нового
типу людини» — «советского человека»? Тобто,
нема українця, татарина, грузина, вірменина, а
є одно «отечество» СССР і є «совєтскій человек».
Гасло «За веру, царя і Отечество!» булозаміне-
відомим гаслом «За дело партіі, за Родіну, за
Сталіна!».
При практикуванні русифікації і царською,
і советською владою завжди була й є ставка на
російський народ, як на найвидатнішого будів­
ника і оборонця держави, котрому всі інші на­
роди імперії мусять «завдячувати» своє існу­
вання. Сам російський народ і в дійсності зав­
жди був і є привілейованим і справді лише цей
народ був і є надійним будівником та рятівни­
ком білої і червоної імперій. Росіяни остаточно
врятували Петра І під Полтавою від поразки
у війні з шведами, в той час, як українці на
чолі з Мазепою мали за мету сприяти розвалові
російської кріпацької імперії; росіяни врятува­
ли і Сталіна від поразки в другій світовій війні:
адже мільйони представників гноблених неро­
12 А. Коротков. От Ельбруса до Арарата. Москва,
1912, стор. 48.
28 сійських народів у перші ж дні війни пішли до
німецького полону, засвідчуючи цим не якісь
симпатії до фашизму (бо фашизм — це абсо­
лютно чужорідна ідея для всіх неросійських
народів СССР), а демонструючи цим небажання
боронити невільництво в червоній російській ім­
перії, воювати «За Родіну, за Сталіна!» («За Ца­
ря, за Отечество!»), воювати за бляшанки —
впроваджені російські ордени Олекнадра Нев­
ского, М іхаіла Кутузова, Александра Суворова,
адмірала Нахімова. І не без підстави Сталін
24. 5. 1945 р. на бенкеті в Кремлі дякував за
врятування російської червоної імперії виключ­
но російському народові. Процитуємо відомий
виступ Сталіна: «Товариші! Дозвольте мені під­
нести ще один останній тост. Я хотів би підне­
сти тост за здоров’я нашого советського народу
і насамперед за здоров’я російського народу.
(Бурхливі оплески і вигуки «ура»!). Я п’ю на­
самперед за здоров’я російського народу тому,
що він являється найбільш видатною нацією з
усіх націй, що входять до складу Советського
Союзу. Я підношу тост за здоров’я російського
народу тому, що він заслуж ив у цій війні за­
гальне визнання, як керівна сила Советського
Союзу між народами нашої країни. Я підношу
тост за здоров’я російського народу тому, що він
має світлий розум, стійкий характер і терпін­
ня .. . Інший нарід міг би сказати своєму уря­
29 дові: ви не виправдали наших сподівань, ідіть
геть, ми настановимо інший уряд, який укладе
мир з Німеччиною і забезпечить нам спокій.
Але російський народ не пішов на це, бо він ві­
рив у вірність політики свого уряду . . . І це до­
вір’я російського народу до совстського уряду
було тією рішальною силою, яка забезпечила
історичну перемогу . . . Дякую йому, російсько­
му народові, за це довір’я! За здоров’я Російсь­
кого Народу!»1’3
Л. Брежньов на XXIV з’їзді в своїй доповіді
висловився так: «Великий русскій народ, вели­
ка його революційна енергія, посвята, еамо-
жертвенність, трудолюбивість . . ,»14
І в білій, і в червоній російських імперіях
русифікація охоплювала й охоплює всі галузі
культури: історію, науку, літературу, мистецт­
во, шкільництво, середню і вищу освіту. Зни­
щуючи, або фальшуючи національні галузі
культури, московська влада завжди виставля­
ла і виставляє за совєтських часів російську на­
уку, літературу і мистецтво як «найпередовіші»,
«найталановитіші» культурні здобутки в світі.
Щодо переслідування культурних діячів,
завжди в першу чергу страждали письменники
й поети, як представники найбільш популярної
13 «Правда», 25. 5. 1945; підкреслення моє. — С. М.
14 «Правда», 31. 3. 1971.
ЗО серед народніх мас галузі культури. Історії, на­
приклад, дуже добре відомі офіційні конфіска­
ції видання літературних творів письменників
неросійських народів і навіть заборона друку­
вання творів цих письменників в царські і со-
ветські часи, — тотожність «культурної» полі­
тики очевидна. В білій російській імперії за
вийнятком письменників-декабристів, які брали
участь у повстанні зі зброєю в руках, інші
письменники, і в першу чергу неросійські, літе­
ратори, журналісти переслідувалися: за прог­
ресивні думки й ідеї, за критику дій урядів, за
літературні твори, в котрих представники вла­
ди бачили вільнодумство і ідеї, спрямовані про­
ти існуючої системи управління державою. В
результаті суворі покарання: каторжні роботи,
тюрми, вислання на поселення у віддалених міс­
цях Сибіру, обмеження в громадянських пра­
вах, обмеження у виборі місця проживання,
гласний або секретний поліційний нагляд, кон­
фіскація творів, заборона друкуватися, або вве­
дення найжорстокішої цензури. Всі ці заходи
царської влади — абсолютно тотожні із захода­
ми совєтської влади. Проілюструємо це істо­
ричними прикладами:
«В Росії дійшло вже до того, що письменни­
ки стають відомими наслідком спеціяльного
способу… В Европі держави обдаровують сво­
їх лавреатів літератури стипендіями, відповід­
31 ними посадами і нагородами. В Росії відзначен­
ня йдуть інакше. Починається нищення цензу­
рою того, що вийде з-під пера письменника,
який відрізнився, після нищення творів прихо­
дить обшук і грабунок письменникових ману­
скриптів, після обшуку — нагляд поліційний,
а далі — заслання (без суду) до відповідного
безлюдного кута, в залежності від здібностей і
таланту».15 Це написано 1906 року, і як ж е це
відповідає совєтській дійсности!!! В солідному
науковому творі «Мартіролоґ русскіх пісатєлєй
(1700-1900)», виданому в Берліні 1927 р. (видав­
ництво «Бібліофіл») професор Олександер Ляс-
ковскій, користуючись історичною архівною до­
кументацією, пише про окремих письменників:
«заборонено проживати в університетських міс­
тах», «для нагляду за ним до його мешкання по­
селили переодягненого жандарма», «для нагля­
ду за ним в його будинок були поселені солдати
Сенатської роти», «був висланий закордон», «був
заарештований і звільнений з тим, що зобов’я­
зався жити поза кордонами Росії», «йому було
запропоновано: заслання в Сибір, або виїзд за­
кордон назавжди — вибрав останнє, помер за­
15 Wacław Gąsiorowski, Krуlobуjcy, Wydawnictwo
Łуdzkie, 1957, стор. 33. Тут треба зазначити, що ця
книжка є передруком, а перше видання було в Па­
рижі 1906 року, — дивись передмову в цій книжці на
5 сторінці.
32 кордоном».1″ Чи ж не відповідає ця терміно­
логія царських часів поліційній терористичній
практиці советській, спрямованій супроти со­
тень і сотень нинішніх письменників? Та ж про
цю тотожну практику цілий світ читає в пресі
щоденно!!! Та ж з історії не можна викреслити,
що тільки впродовж трьох років (!) — від 1929
до 1932 в Україні було знищено 200 лише одних
українських визначних поетів і письмен­
ників!!!17
Про шаленну русифікацію свідчить, напри­
клад, сама ж совєтська статистика, згідно кот­
рої в містах України середні учбові заклади
становлять тільки 19,7%, тобто, в містах тільки
1(і Дивно, що О. Лясковскій назвав свій цінний твір
«Мартіролоґ русскіх пісатєлєй», хоч в ньому пише і
про трагічну долю українців (називаючи їх україн­
цями, а не малоросіянами) — Т. Шевченка, П. Кулі-
ша, М. Костомарова, П. Єфименка, І. Герцо-Виноград-
ського, В. Богучарського, пише про білоруса І. Луце-
вича (Янка Купала), про вірменина В. Тотоміанца. Дає
О. Лясковскій коротку, але об’єктивну довідку і про
«Кирило-Методіївське Братство», цитуємо дослівно:
«Кирило-Методіївське Братство» постало в першій по­
ловині минулого століття, ставило за ціль для своєї
діяльности розвиток української національної само­
свідомосте. Керівниками Братства були Костомаров,
Шевченко, Куліш, Білозерський. Уряд побачив у
діяльності Братства прихований український сепара­
тизм і 1847 року застосував проти керівників жорстокі
репресивні міри», стор. 347-348.
17 Дивись: Півсторіччя суду проти СВУ-СУМ,
«Шлях перемоги», Мюнхен, 10. 8. 1980, стор. 6.
33 кожний п’ятий середній учбовий заклад (серед­
ня школа, технікум) має українську мову нав­
чання, а всі інші — російську мову.18 В сільсь­
ких українських школах, починаючи з п’ятої
кляси, на вивчення української мови і літера­
тури щотижнево припадає 2 години; на вивчен­
ня російської мови і літератури — 5 годин; на
вивчення історії України — 2 години; на вив­
чення історії Росії і СССР — 7 годин.19 11 лис­
топада 1978 журнал «Радянська Освіта» подав
рішення колегії міністерства освіти УССР про
те, що навчання російської мови починається
у перших клясах загально-освітних шкіл з ук­
раїнською мовою навчання.
Певно, що за всіх часів червоної російської
імперії неросійські народи завжди чинили і чи­
нять спротив русифікації. Ще сам Сталін свід­
чив, що «… В Україні ще зовсім недавно ухил
до українського націоналізму не складав голов­
ної небезпеки, але коли перестали з ним боро­
тись і дали йому розростись . . . цей ухил став
головною небезпекою . . .».20
Українська вільна преса закордоном майже
щоденно, базуючись на совєтські ж джерела,
друкує повідомлення про виключення з універ­
18 М. Сальнікова. Среднее образованіе в СССР, Мос­
ква, 1976, стор. 52.
19 Там же, стор. 73.
Сталін, Питання ленінізму, стор. 474.
34 ситетів українських студентів, викладачів, про
звільнення українських наукових працівників
з різних установ, про заборону їм продовжувати
навчання, заборону педагогічної або наукової
діяльности, про влаштування їм фіктивних су­
дових процесів (відкритих і закритих), про за­
судження їх і заслання. І всі ці переслідування
практикуються тільки тому, що згадані вище
студенти, педагоги, наукові працівники, ж урна­
лісти і літератори мають мужність виступати
проти совєтської політики взагалі і проти націо­
нальної політики зокрема. Хіба немає в усьому
вищенаведеному духової споріднености між бі­
лою і червоною імперіями щодо боротьби проти
усілякої опозиції? (Та ж за царських часів сам
Ленін був виключений з Казанського універси­
тету, а Сталін — з Тбіліської духовної семіна­
рії!!!). Хіба не є виявом русифікації хоч би й
те, що, наприклад, до Вищого технічного учи­
лища імени Баумана при Совєті міністрів СССР
приймаються виключно росіяни (до цього учи­
лища приймаються тільки вже дипломовані ін­
женери з, як мінімум, п’ятилітньою доброю
практикою), які, після закінчення цього учили­
ща, займають найвищі керівні посади у відпо­
відних міністерствах і в індустрії неросійських
республік!? Хіба не є виявом русифікації ще й
такий ф акт (на котрий, між іншим, мало хто
звертає увагу), що переклади з закордонної
35 технічної і наукової літератури видаються тіль­
ки російською мовою, — це е нічим іншим, як
примусовою русифікацією технічних і наукових
кадрів неросійської національности.
Як і за царя, так і за совєтів провадилась
і провадиться русифікація найбільшого знаряд­
дя російського імперіялізму — армія: «… Чер­
вона Армія виховувалась на багатющому досвіді
визвольних воєн російського народу, на тради­
ціях великих російських предків — Олександра
Нєвскоґо, Дмітрія Донского, Кузьми Мгніна,
Дмітрія Пожарского, Олександра Суворова, Мі-
хаіла Кутузова . . ,».и
Про тотожність у галузі русифікації в білій
і червоній російській імперіях можна навести
безліч незаперечних доказів. Але, і це важливо
підкреслити, завдяки національній свідомости
неросійських народів ані царським, ані совєт-
ським урядам не вдалося підстригти всі неро­
сійські народи під один російський гребінець,
не вдалося виховати безличну, покірливу, «єди­
ну націю» під назвою «россіяніна» або «совєт-
ского человєка».
21 П. Федосеев. «Велика Визвольна Місія Червоної
Армії», російське видання, Москва, 1945, стор. 37, пере­
клад і підкреслення наші.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.