Від першого дня захоплення влади больше­
вики почали спиратися на терор. Ленін говорив,
що «шлях терору є одиноким нашим шляхом».
Цей напрямний клич большевицького вождя
Ленін
став основною засадою в діяльності комуністич-
ного уряду. В перші дні комуністичної влади
провідником терору був так званий «військово-
революційний суд». 6. 11. 1917 р. Ленін підписав
78 декрет, який звучав: «Рада Народних Комісарів
приймає створення спеціяльної комісії . . . Все­
російська Надзвичайна Комісія при Раді Нар­
кому для боротьби з контрреволюцією, спекуля­
цією і саботажем». Це було легалізацією теро­
ристичного апарату, котрий почав розбудову­
вати Дзержинський. Нсівостворена інституція
в скороченні набула популярну назву «ЧК»
(Чрєзвичайная Комісія). Першим леґальним ка­
том і керівником узаконеного большевиками
терористичного апарату був Фелікс Едмундович
Дзержинський.
Він народився 1877 року в родині зубожілого
ш ляхтича з околиць Вільна. Вже за гімназійних
років мав нахил до конспірації, належав до різ­
них нелегальних гуртків і любив провадження
терористичних акцій. Будучи двадцятилітнім
чоловіком, він за організацію атентату на цар­
ського урядовця попав до тюрми, з котрої вда­
лося йому втекти. Через деякий час він був
знову заарештований, висланий на Сибір, але
йому так само вдалося звідти втекти. 1905 року
під час заворушень Дзержинський знову по­
падає до в’язниці. 1917 року Дзержинський ви­
ходить з тюрми і шукає нагоди помститися на
старому царському режимі. Лєнін, котрому ду­
ж е добре були відомі садистично-терористичні
нахили Дзержинського, взяв його до себе на
службу. Дзержинський, ставши на чолі ЧК, свій
79 садизм, пов’язаний з пімстою, практикував у
таких розмірах, що на тому грунті став сам
психічно хворим.
Для виконання своїх плянів Дзержинський
підбирав людей практикою підпільної бороть-
Дзерж инський
би з кримінальним минулим. Перед Леніним він
себе поводив як слухняний слуга, в політич­
них питаннях ніколи не забирав жадного слова.
Тільки в питаннях, що торкалися діяльности
ЧК, він виступав енерґійно й рішуче. В Леніна
й цілого ЦК комуністичної партії він виробив
до себе повне довір’я й осягнув право ЧК ви­
80 давати смертні вироки без згоди на те збоку
Політбюра і без належних доказів, спираючись
тільки на совість працівників ЧК. На службі
Ч К були іце люди, які походили з низових ша­
рів московської вулиці, в переважній більшості
неграмотні, що дуже часто провадили ліквіда­
ції людей без жадних причин. Дзержинський
уважав себе рятівником революції. Провід ЧК
для міста Петербургу, пізнішого Ленінграду,
Дзержинський доручив Мойсееві Соломоновичу
Уріцкому. Осідком Петроградського ЧК був бу­
динок на вулиці Гороховій ч. 2. Уріцкій свою
чекістську мережу з Петрограду поширив на
всі північні райони. Крім справами ЧК Уріцкій
керував ще політичними акціями, котрі сто­
сувалися північних сусідніх держав. Уріцкій
перший в ЦК почав запроваджувати масові
розстріли й оголошувати їх у пресі.
В березні 1918 р. було зроблено два замахи
на ж иття Леніна в Москві й Уріцкого в Петро­
граді. Московський атентат був невдалим, а
Уріцкого в Петрограді було забито. Атентати
були наслідком боротьби за владу між есерами
та большевиками. Після цих атентатів ЧК про­
вела на всіх теренах, де вона панувала, масові
розстріли.
Польські патріотичні кола працю Дзержин-
ського й інших поляків на провідних посадах
в
81 в ЧК,70 пізніше ҐПУ (як, наприклад, Віктор
Стецкєвіч, Кіяковскій, Іґнацьо Добжінскій, на­
решті наступник Дзержинського Мєнжінскій)
розцінюють тільки як нагоду потерпілих поля­
ків помститися на росіянах. На підставі студій
польських патріотичних кіл було стверджено,
що всі ці поляки, які працювали в ЧК, були
антиросійського наставления і з позицій ЧК
мстилися над росіянами за кривди, що були
зроблені росіянами полякам під час окупації
Польщі.
12 березня 1918 року большевицький уряд
з централею ЧК переїхали з Петрограду до
Москви. Уряд примістився в Кремлі, а ЧК зай­
няла будинок колишнього асекураційного то­
вариства на вулиці Лубянка ч. 2. Цей будинок
внутрі перебудовано згідно нових потреб. До
нього було прилучено цілий ряд бльоків, так
що для переходу через вулицю треба було ма­
ти спеціальну перепустку. Вся вулиця охороня­
лася вартівниками ЧК. При тій же вулиці під
числом 14 приміщувався відділ Московської
ЧК (МЧК). У цей час за Дзержинського були
відомі такі видніші чекісти: Друґов, Шукін,
Фомін, Окер, Петерс, Лацис й інші.
Апарат ЧК був поділений Дзержинським на
чотири відділи:
7(1 «Культура», 5. 6. 1945, стор. 161, Париж.
82 І. Оборона перед саботажем (керівник сам
Дзержинський);
II. Оперативний (керівник — Друґов);
III. Контрреволюційний (керівник — зро-
сійщений жид Фомін);
IV. Господарський (був керований Петерсом).
Це були перші відділи апарату ЧК, що ско­
ро розрослися в великий апарат, котрий поши­
рював свою мережу на нові окуповані больше­
виками терени, що їх захоплювала червона ар­
мія, ліквідуючи новопосталі національні дер­
жави. Для охорони большевицького уряду в
Кремлі Дзержинський призначив відділи лоти-
шів, які були організовані з лотишських зас­
ланців, які після повалення царату збольшеви-
чилися. Цього часу партія російських есерів
співпрацювала з большевиками і мала свої
збройні відділи, які належали до охорони Крем­
ля і представник російських есерів Алексан­
дрович входив в склад ЧК.
6 червня 1918 року чекіст Блюмкін виконав
атентат на німецького посла в Москві графа
Мірбаха. Цей атентат викликав напруження
між есерами та большевиками. Есери, маючи в
охороні Кремля своїх озброєних людей, за­
арештували Дзержинського, предсідника Мос­
ковського совета Смідовіча і ватаж ка лотиш­
ських большевиків Лаціса, оточили будинок, в
83 котрому большевики провадили свій У-ий з’їзд.
На поміч большевикам прийшли лотишські від­
діли, які врятували ситуацію. Після звільнення
Дзержинський зліквідував усіх есерів і відтоді
в ЧК крім большевиків нікого не було. До охо­
рони Кремля крім російських большевиків і ло-
тишів Дзержинський долучив ще найнятих ки­
тайців. Дзержинський видав наказ для всіх ста­
ниць ЧК що в роботі ЧК не сміє бути жодного
співчуття і «роботі в рукавичках» мусить прий­
ти кінець. Цього часу було заарештовано всіх
відомих есерів, були переведені великі арешти
серед російської буржуазії, де при найменшому
спротиві розстрілювано всіх на місці.
Вніч проти ЗО червня 1918 р. в Єкатерин­
бурзі розстріляно цілу царську родину. Розпо­
рядження розстріляти всю родину Ніколая II
видав Я. М. Свердлов. Присутніми були ПІ. І. Ґо-
лощьокін — воєнний комісар Уральської облас­
ти, Олександер Г. Белобородов, Ваґанов, Мед­
ведева і Нікуліна. Екзекуцію виконав Янкель
Хаїмович Юровскій — член обласного Ураль­
ського ЧК при помочі чекістів Сафарова, Вай­
нера і Мєбіюса.71
В цей саме час червона армія продовжувала
наступ на новопосталі національні держави,
що проголосили свою самостійність після роз­
71 «Голос России», Мюнхен, 1958, ч. 73.
84 валу царської імперії. Червону армію розбуду­
вав і керував нею Лев Бронштейн-Троцький.
Сталін цього часу займав третьорядну функцію
політичного комісара в одній з большевицьких
армій. Вичищування «внутрішніх ворогів» на
завойованих теренах червоною армією прова­
дила ЧК.
Після окупації українських земель Дзер-
жинський вислав на Україну вж е випробува­
ного чекіста Лациса. Крім Лациса на Україну
також було вислано спеціяльні відділи ЧК,
котрі були сформовані з російських большеви-
ків, лотишів та китайців. Такого роду загони
ЧК прийшли до Криму та Азербайджану. На
Україні провадилась боротьба, в котрій під на­
тиском української армії (УНР) большевицька
армія мусіла відступати. Ч К на всіх теренах,
пришиваючи на Україні всім національно свідо­
мим елементам співпрацю з денікінською ар­
мією або з армією УНР, нещадно ліквідувала
масово тисячі українців. Крім Лациса на Украї­
ні в той час були відомі такі знані чекісти: Кон,
Фукс, Портуґеїс, Фельдман, в Харкові стаціо-
нував сильний відділ ЧК, що складався пере­
важно з большевицьких лотишів, що називали
себе «відділом лісових братів». Ті відділи ЧК
посилали в разі потреби, по цілій Лівобереж­
ній Україні. В Харкові були відомими чекіста­
ми: Психопат-Саєнко, Якимович, Любарський,
85 Мірошніченко і Манкін. Вони відзначилися
страшним садизмом, запровадивши стискуван­
ня в’язням голови залізним обручем, та зди­
рання шкіри.
За вказівками большевицького уряду на
окупованих червоною армією територіях твори­
лися станиці ЧК в кожному районі, які були
підпорядковані окружним і обласним управ­
лінням ЧК.
В районі станиці ЧК прийшов до праці еле­
мент неграмотний, часто аморальний, який шу­
кав нагоди помститися на своїх особистих во­
рогах чи противниках. Крім того елементу ста­
ли на службу в ЧК особи, що були захоплені
пропагованими Лєніном ідеями і вважали, що
революцію та добробут може закріпити тільки
ЧК. В Києві на цей час керував діяльністю ЧК
Лацис із своїми підручними Елянґріном і Ґрін-
штайном. В Одесі начальником ЧК був Каліні-
ченко, розстріли виконував негр, що невідомим
шляхом опинився в Одесі, і Віра Ґрабєнкова,
котра була відома під кличкою Дора. В Криму
керував роботою ЧК Арон Кочі.
В північних районах Росії діяла карна екс­
педиція ЧК під керівництвом чекіста Кедрова
й його жінки. їхня квартира була в місті Во­
логді. Головною ціллю їх було винищення реш­
ток царської армії генерала Мілера. Терор Кед­
рова досягав аж Соловецьких островів.
86 15 січня 1920 року рада комісарів видала де­
крет про знесення кари смерти. Цей декрет мав
пропаґандивну ціль для зовнішнього світу. В
цілому світі стало відомо про нещадні ліквідації
людей комуністичним режимом. Тому раднар-
ком і оголосив згаданий декрет. Одначе цей де­
крет був виданий щойно після того, як Дзер-
жинський наказав розстріляти всіх в’язнів. Де­
крет не торкався прифронтових смуг. Отже ЧК
потребувала, наприклад, вивезти в’язнів з Киє­
ва на кілька десятків кілометрів у напрямку
прифронтової смуги й там розстріляти.
В травні 1920 року в зв’язку з наступом
армії УНР і поляків знову запроваджено кару
смерти.
Наслідком воєнних дій на теренах, опанова­
них большевиками, опинилися сотні дітей без
опіки, котрих большевики звали безпритульни­
ми. Ті безпритульні почали провадити грабун­
ки таких маштабів, що наносили пострах серед
населення. ЧК почала провадити акції арешту-
вання безпритульних, висилати їх до концта­
борів, а багатьох з них перевербовувати на до­
нощиків ЧК. З бігом часу ця категорія безпри­
тульних стала штатними працівниками ЧК. В
грудні 1920 року Дзержинський видав наказ, в
якому доручав слідкування за чужоземними
представництвами. Це було зроблено ніби тому,
87 що деякі закордонні представництва співчували
«буржуазії» й утримували з нею та з ворогами
совєтської влади зв’язки. Цим наказом Дзер-
жинський хотів осягнути двох цілей: І. Роз­
крити правдиві думки закордонних представ­
ників, котрих ЧК підозрівала в симпатіях до
переможених большевиками національних дер­
ж ав і буржуазії, і II. Викрити вж е серед своїх
громадян ненадійний елемент.
Керівник ЧК в Києві Лацис поробив аґен-
тів ЧК консулами Чіле й Бразілії. Вони зай­
няли відповідні приміщення, повивішували
прапори згаданих держав і розпустили вістку,
що, хто хоче виїхати до Чіле або Бразілії, може
разеєструватися в консулятах, отримати паш-
порт на виїзд. Всіх зареєстрованих ЧК, маючи
їхні дані, негайно виарештувала.
Влітку 1921 року на Україні в різних райо­
нах почали вибухати антибольшевицькі пов­
стання. Терор Лациса чекісти почали скріплю­
вати, а на допомогу їм Москва надіслала від­
діли червоної кавалерії. Ч К по селах і містечках
почала розбудовувати мережу своїх донощиків.
Крім того, комуністична партія дала вказівки
всім комуністам і новозорганізованим комсо­
мольцям, що їхнім партійним обов’язком є ін­
формування партійного проводу про всі анти­
комуністичні прояви. Того часу ЧК мала вже зорганізованим ве­
ликий концтабір у Холмогорах, де комендан­
том був Боґуліс.
На Білорусі були також неспокої серед се­
лян, які ліквідував чекіст Шток. В Грузії діяли
видніші чекісти, як Л. П. Берія, Панкратов,
Агабеков.
IX з ’їзд ВКП(б) 27. 3.-2. IV. 1922 р. видав
таку директиву: «Комуністи повинні й надалі
поступати у військовий спосіб і виконувати на­
тиск ще протягом десятиріч». На цьому з ’їзді
вибирають Сталіна секретарем ЦК ВКП(б) і з
цього часу Сталін почав підготовляти грунт для
своєї влади. У вересні 1922 року Ч К за наказом
згори провадить на Україні велику акцію проти
петлюрівців. Ця акція принесла масові арешти
й розстріли. В жовтні 1922 р. знову за наказом
згори Ч К провела акції, які мали назву «тиж­
день боротьби з підкупством у власних лавах».
Під час цієї акції Дзержинський провів чистку
самого апарату ЧК, який почав провадити гра­
бежі у власних інтересах. З кінцем 1922 року
ЧК розбудовує новий концтабір Портомінск.
Біломосковський еміґрантський історик
С. Мєльґунов вирахував на основі совєтських
статистичних даних, що в 52 областях совєт-
ської імперії тоді працювало коло 1.000 інсти­
туцій смерти, як ЧК, ревтрибунали, «спецвід­
діли», районові ЧК, залізничні й т. д. Якщо б
89 ЧК знищувала на день тільки 5 осіб, то за рік
баланс її жертв створив би цифру понад пів­
тора мільйона. Отже за час від 1917 р. до 1922 р.
кривава ЧК знищила приблизно 10 мільйонів
людей, не враховуючи тих, що загинули на
фронтах.
15. 11. 1923 р. переіменовано Ч К на ОҐПУ
(по-російському: Об’єдіньоннос Государственное
Політіческоє Управленіє). Апарат ОҐПУ вже
був більш розбудований і мав такі відділи:
1. Слідчий відділ, в акому працювали люди
без жодного правного вишколу. Вони му-
сіли лише мати пролетарський інстинкт,
їхнім завданням було засудити заарешто­
ваного не тільки на підставі доведеного
матеріалу, але треба було довести ареш­
танта до стану, коли він погоджувався на
все; вирок смерти дуже часто видавався
лише через те, що заарештований просто
своїм виглядом був схожий на «ворога
народу».
2. Особий отдел (відділ) — 00 — цей відділ
організував і розбудовував мережу доно­
щиків, що на чекістській мові звалися
«секретнимі сотруднікамі», а зі скорочення
цих двох слів нарід огидливо назвав їх
«сексотами». Особий відділ розбудував
свою діяльність з таким розмахом, що, при-
’90 близно, на основі багатьох досліджень,
кожного дванадцятого громадянина можна
було вважати за «сексота». При вербовці
сексотів ОҐПУ не бралося під увагу со-
ціяльне походження, лише кандидатів бу­
ло розцінювано під кутом їхньої корисної
для ОҐПУ діяльности. Вербовано в сексо-
ти шляхом шантажу, при чому ОҐПУ на­
магалося використовувати сексотів при
найменших грошевих або інших матеріяль-
них видатках. ОҐПУ розбудовувало мере­
ж у сексотів з таким розрахунком, щоб тією
мережою були охоплені всі верстви і про­
шарки населення.
3. Оперативний відділ розробляв фахово
справи. Відділ користувався матеріялами,
що походили від сексотів. Оперативному
відділові підлягали збройні сили ОҐПУ,
що виконували збройні акти, як арешти,
облави, охорону приміщень ОҐПУ, охоро­
ну тюрем і концтаборів. На працю до опе­
ративного відділу скеровувалися молоді
фанатичні комуністи.
4. Господарський відділ. Цей відділ завіду­
вав майном і матеріяльним забезпеченням
чекістів. До відділу належало також все,
конфісковане заарештованих майно. Йому
підлягали окремі льокалі, ресторани при-
91 значені для задоволення виключно чекі­
стів. Крім того, до відділу належало зав­
дання матеріяльного забезпечення шкіл
ОҐПУ, видання учбового матеріялу (під­
ручників, фахових журналів) для праців­
ників ОҐПУ.
5. Комендантський відділ. Відділ акумулював
три напрямки: організацію вартівної служ­
би ОҐПУ, справи службового персоналу
ОҐПУ і справи обслуговуючого персоналу
(наприклад харчування, матеріяльно-тех-
нічно-санітарне утримання об’єктів ОҐПУ
— приміщень і т. п.).
6. Відділ залізничний («Желєзнодорожний
отдєл ОҐПУ»), котрий контролював і опі­
кувався залізницями (охорона залізничних
об’єктів — депо, станцій, мостів, тунелів)
і контролював щодо благонадійности кад­
рів працівників транспорту.
7. Військовий відділ ОҐПУ. Цей відділ мав
своїм завданням політичний контроль в
першу чергу старшинського складу армії,
авіяції та фльоти. Відділ в армійському
середовищі розбудував широку мережу
сексотської служби, до праці в котрій вер­
бувалися старшини й рядові вояки.
За вищеподаною схемою Дзержинський роз­
будував агентурну мережу ОҐПУ, що охопила
92 всю територію СССР, всі ділянки політичного,
соціяльного і господарського ж иття країни.
15. 6. 1923 р. було видано декрет, котрий
правно встановлював завдання й функції ОҐПУ.
В цьому декреті, між іншим, є такі пункти:
Параграф 2-ий говорить, що начальник ОҐПУ
і його заступник призначаються ЦК ВКП(б).
Обидва мають дорадчий голос в раді народних
комісарів (РНК). В параграфі 3-ому значилося,
що члени колегії ОҐПУ призначаються радою
народних комісарів. У 4-ому параграфі окреслю­
валися функції ОҐПУ чотирма пунктами: а) ке­
рівництво залізничними, водними й повітряни­
ми шляхами СССР, б) безпосередня оперативна
праця на території РСФСР, в) організація обо­
рони кордонів РСФСР, г) безпосередня опера­
тивна робота на території всього СССР. Пара­
граф 6-ий зрівнював працівників ОҐПУ в пра­
вах з членами червоної армії. Параграф 7-ий
говорить про незалежний бюджет для ОҐПУ,
котрий затверджується радою народних коміса­
рів і контролюється політбюром ЦК ВКП(б).
Параграф 9-ий говорить про відношення мос­
ковської централі до інших станиць ОҐПУ. Два
останні параграфи згаданого декрету говорять
про те, що ОҐПУ є складовою частиною най­
вищого суду. В практиці ОҐПУ була зовсім са­
мостійною одиницею, котра підлягала лише ке­
93 рівництву ЦК ВКП(б) і перевищувала прак­
тично функції Верховного суду СССР.
Перейменування ЧК на ОҐПУ мало метою
змінити зненавидженого внутрі країни та поза
її кордонами кривавого терору і створити уяву
переходу на більш гуманні та мирні принципи
праці совєтського поліційного апарату.
Цього часу на верхах комуністичної партії
почалося набирання щораз то гостріших форм
персональної боротьби за владу. Ленін від 1922
року через хворобу фактично відійшов від ак­
тивної праці. З одного боку Троцький, Зінов’єв
і Радек, а з другої сторони — Сталін, почали
між собою боротьбу. Сталіна підтримував тоді
ще маловпливовий Каґановіч. Сталін, вийшов­
ши на посаду генсекретаря партії, мав у своїх
руках доступ до цілого партійного апарату.
Дзержинський і його найближчі співробітники
в ОҐПУ Яґода й Уншліхт почали хилитися на
бік Сталіна. Дзержинський був формально тоді
керівником колегії ОҐПУ, а практично керів­
ником усього господарського життя країни —
голова всесоюзної ради народнього господарства.
*
На той час в тюрмах ОҐПУ перебували ти­
сячі арештованих. Від 1922 р. ОҐПУ почало
масово висилати в’язнів до концтаборів, а вже
94 1924 р. вивози набирають величезних маштабів.
ОҐПУ намагається витягти від багатших людей
їхні цінності. Воно через своїх аґентів випус­
кає на ринок шляхетний камінь, золото, таким
чином починає дізнаватися про заможніших
людей, що з бігом часу були піддані репресіям.
1924 р. ОҐПУ під претекстом комуністичної чи­
стоти провадить чистки серед студентської мо­
лоді. Того року Яґода вж е висунувся на пер­
шу ролю в ОҐПУ після Дзержинського. Він від­
значився організаційними здібностями і почав
розбудовувати старі відділи й створювати нові.
Яґода почав підносити апарат ОҐПУ до вищого
фахового й технічного рівня.
Яґода створив такі нові відділи:
КРО — контрреволюційний відділ;
СО — секретний відділ;
ОО — особий відділ;
СПЕО — спеціяльний відділ
ЕКУ — економічне управління;
ІНФО — інформаційний відділ;
ОПО — оперативний відділ;
ПО — прикордонний відділ;
ИНО — иностранний (закордонний від­
діл).
Яґода майже на кожну царину суспільного
ж иття завів в ОҐПУ спеціяльний відділ. Він
доручив, щоб чекісти, які працюють в даному
95 відділі ОҐПУ, були ознайомлені з психологією
і характером праці тієї галузі, до якої був при­
значений їхній відділ. За Яґоди створено спе-
ціяльну підслухувальну команду, котра вбудо­
вувала підслухувальні прилади (мікрофони і
т. д.) в робочих кабінетах службовців на висо­
ких посадах і навіть у кабінетах народних ко­
місарів (міністрів). Кожного урядовця ОҐПУ
піддавалося суворому контролеві, зокрема го­
ловну увагу зверталося в архівах ОҐПУ на акти,
де фігурували вищі урядовці. Після закінчення
праці всі акти в спеціяльних запльомбованих
мішках здавалося до маґазину.
Керівником таємно-оперативної централі був
Ягода і йому підлягали КРО і СО. Таким чином
було старанно розбудовано внутрішню розвідку.
В червоній армії політичну роботу провадило
головне політичне управління РККА, а в тій
роботі ЧК і ОҐПУ від самого початку брали
найактивнішу участь. Мережа сексотів в черво­
ній армії була розбудована від найвищих до
найнижчих клітин. Сексоти збирали дані про
минуле командирів, вояків і про їхню політичну
надійність. Все це провадив підвідділ СО. Дру­
гий підвідділ СО збирав інформації і вивіду­
вав настрої в усіх скупченнях робітників та
урядовців. Той відділ займався ще провокація­
ми, часто продукував контрреволюційні летюч­
96 ки, поширював їх, виловлюючи тих, що охоче
читали.
Третій відділ мав завданням «опікуватися»
виключно чужинцями, що жили в СССР. Аген­
ти того відділу щодня й щоночі стежили за чу­
жими дипломатичними і торговельними пред­
ставниками та пильнували, щоб населення не
входило в ніякі контакти з ними. Окремий від­
діл ОҐПУ становили школи офіцерів для ОҐПУ,
що майже всі перебували в кварталі Лубянки.
В школі для робітників закордонної розвідки
були викладачами з певних дисциплін фахові
вломники, злодії.
До таємно-оперативної централі належав
також ще релігійний відділ, робітники котрого
старалися розсаджувати церковно-релігійні ор­
ганізації зсередини, та відділ літературний. Той
відділ провадив чекіст Аґранов, що від 20. 2.
1923 р. був заступником начальника ОҐПУ. Він
керував цензурою всіх видань внутрі країни,
та всіх видань, що поступали в СССР з-за
кордону.
Між Дзержинським та комісаріятом закор­
донних справ тривала довший час вперта бо­
ротьба. Дзержинський вимагав, щоб у всіх за­
кордонних совєтських представництвах були
створені осередки ОҐПУ. Комісаріят закордон­
них справ (міністерство закордонних справ) чи­
нило впертий опір. Дзержинського підтримав
7
97 Сталін і спір закінчився на користь керівника
ОҐПУ. Дзержинський вислав до всіх совєтсь-
ких закордонних представництв чекістів, котрі
формально в представництвах закордоном зай­
мали малозначні посади, або лише фігурували
на тих посадах, а практично займалися орга­
нізацією шпигунської служби в тій країні, де
вони перебували. Чекісти в закордонних пред­
ставництвах творили своє окреме життя, яке не
підлягало контролеві начальника представниц­
тва (амбасадора).
Вони окремо висилали свою пошту, котру не
мав права розпечатати комісар (міністер) за­
кордонних справ. З бігом часу вони розбуду­
вали свій окремий кур’єрський зв’язок. Першо-
початковим завданням тих чекістів було:
I. Мати на оці всіх працівників представ­
ництва, знати їхні думки, чи перебуван­
ня за кордоном не впливає на них нега­
тивно; контролювати їхнє поводження за­
кордоном, службове й приватне, контро­
лювати їхні контакти з закордоном гро­
мадянами, встановлюючи ціль та мету
тих контактів.
II. Збирання інформацій про настанову уря­
ду даної країни супроти СССР. (На ту
пору СССР був ще невизнаний багатьма
державами, крім того, низка держав ма-
98 ла застережливу настанову супроти со-
вєтської держави. Таким чином больше-
вицькому урядові дуже багато залеж ало
на вивченні опінії про всі заходи совєт-
ського керівництва, опінії серед держ ав­
них діячів та серед закордонного ш ир­
шого суспільства. До обов’язків чекістів
належ али також студії населення даної
країни, його психології та нахилів і по­
літичної думки, що було необхідним для
організації підривної роботи, спрямованої
проти даної держави).
III. Окрему увагу чекісти зосереджували на
еміграції, що походила з територій, оку­
пованих комуністичним режимом. Най­
більшу увагу в цій царині роботи чекіс­
ти спрямовували в бік вивчення анти-
большевицької еміґрації неросійського
континґенту (представників тих націо­
нальностей, котрі по розвалі царської ім­
перії проголосили свою національну й
державну незалежність і мали однакову
настанову супроти білих та червоних оку­
пантів їхніх земель). До цієї еміґрації че­
кісти на першій порі не могли налаго­
дити контактів і звертали увагу лише на
студії зв’язків еміґрації з політичними та
військовими закордонними колами.
99 Яґода призначив на керівника ІНО чекіста
Трилісера, який почав розбудовувати діяльність
ОҐПУ за кордоном. Трилісер в кожному закор­
донному совстському представництві побільшив
штат чекістів, які почали вже в ширших маш-
табах розбудовувати свою аґентурну мережу,
збирати розвідочний матеріял про цілість ж ит­
тя даної країни і вербувати аґентів в даній кра­
їні. За дорученням Трилісера аґентура ОҐПУ
збирала різного характеру компромітуючі мате-
ріяли про визначних політичних діячів усіх
країн. ІНО робило «персональні студії» високо­
поставлених осіб різних держав, щоб знати всі
слабкі сторони даного діяча й знайти можливість
притягти його до шпигунської праці на користь
СССР.
Від 1924 р. до 1930 р. «Іностранний Отдєл
ҐПУ» крім агентурно-підривної розкладової ро­
боти серед еміґрації провів низку терористич­
них актів. Нижче подаємо перелік важніших з
них:
24. 7. 1924 р. замордовано в столиці Болгарії
Софії антибольшевицького письменника І. Ка-
ліннікова.
1. 12. 1924 р. застрелено естонського міністра
Карга.
14. 4. 1925 р. застрелено болгарського гене­
рала Косту Ґеорґієва.
100 16. 4. 1925 р. виконано атентат в катедралі в
Софії, під час котрого затонуло близько 200 осіб
та було багато більше поранено.
25. 5. 1926 р. в Парижі замордовано Головного
Отамана армії УНР сл. пам. Симона Петлюру.
27. 2. 1927 р. заманено в совстський консулат
в Північному Китаї полковника Квіторова, пе­
ревезено до Хабаровська й розстріляно.
2. 9. 1927 р. замордовано в советському по­
сольстві в Варшаві польського громадянина Йо-
сифа Трайловича.
25. 5. 1928 р. отруєно російського генерала П.
Врангеля.
26. 1. 1930 р. викрадено з Франції генерала
Кутєпова.
7. 12. 1930 р. застрелено на передмісті Пари­
жу колишнього міністра внутрішніх справ Гру­
зії Рамішвілі.
Повище подано лише широковідомі факти
терору над визначними особистостями. Терори­
стичних актів було виконано багато більше.
ІНО розвинув свою сітку аґентів по цілій
земній кулі. На совєтську закордонну диплома­
тичну службу підбиралося людей, що мали стаж
чекістської праці. Аґентура ҐПУ всюди мала
підтримку від Комінтерну і в кожній країні
тісно співпрацювала з місцевими комуністами.
ІНО був поділений на підвідділи:
101 «Європєйскоє Отдєлєніє» — ЄО і «Восточное
Отдслєніє» — ВО. ҐПУ створило спеціальну ла­
бораторію, де зразково виконувалиса фальшиві
пашпорти закордонних держав та інші важливі
документи і гроші. ІНО через свою аґентуру по­
чав викликати через місцевих комуністів страй­
ки і заворушення в багатьох країнах.
В грудні 1924 р. в Естонії було спровоковано
збройні виступи й виконано низку вбивств. Уря­
дове слідство ствердило, що диверсія була орга­
нізована працівниками совєтських офіційних мі­
сій, що перебували на території Естонії. 13 трав­
ня 1927 року англійська поліція провела обшук
в советському торговельному представництві,
де було знайдено таємні склади зброї та вибу­
хових матеріялів. Совєтський посол Розенґольц
негайно виїхав з Лондону до СССР, не відповів­
ши англійському урядові на запит, для чого в
советському торговельному представництві три­
малася зброя та вибухові матеріали.72
В березні 1930 року з Мехіко було видалено
совєтського посла Макіра за те, що він займався
організацією диверсійної роботи в Мехіко.
21 січна 1924 року помер Ленін. Сталін по­
чав прибирати владу до своїх рук, стаючи не­
обмеженим диктатором. Він із своїми прибіч­
никами мав вплив на ОҐПУ. Каґановіч щораз
72 «Наше общее дело», Мюнхен, 21. 2. 1958 р., ч. 4/43.
102 більше підтримував Яґоду. 19. червня 1926 ро­
ку нагло помер Дзержинський. Урядове пові­
домлення говорило, що «залізний Фелікс» по­
мер від розриву серця. Друга версія говорить,
Сталін
що смерть Дзержинського наступила під час го­
строї сварки зі Сталіном. Існує також версія,
що Дзержинського в його кабінеті хтось зарізав
кинджалом.73 Одначе фактом є, що Дзержин­
ського названо героєм революції і чекісти ра­
хують його за свого патрона.
73 «Свобода», ЗСА, 26. 12. 1957 р.
103 Коли 1927 року Москва святкувала десяти­
ліття ЧК-ОҐПУ, з тієї нагоди Бухарін цитував
слова Дзержинського: «Моя доля базується на
тому, щоб бути немилосердним та дати вірній
собаці пошматувати тіло ворога». Далі Бухарін
продовжував уже від себе: «Зближається вж е та
година, коли маса, ведена власними Дзержинсь-
кими, відірве голову огидній контрреволюційній
потворі».7,1
Офіційним заступником Дзержинського став
Мєнжинський. Він народився 1874 р., був недов-
ченим юристом, котрий деякий час проживав
у Парижі. Від початку совєтської влади був нар­
комом фінансів, а з 1919 р. став членом прези­
дії ЧК-ОҐПУ, де займався більше закордонним
відділом. Ленін називав Мєнжинського «фанта­
стом без ґрунту». Призначення Мєнжинського
на начальника ОҐПУ було лише маскувальним
моментом, бо працею ОҐПУ фактично керував
Яґода. Мєнжинський був хворий на прогресив­
ний параліч і відтягнувся майже зовсім від ро­
боти. Рік 1926 можна вважати за дату, коли ке­
рівництво ОҐПУ перебрав Яґода.
Минуле Яґоди не е докладно відоме. Одна
версія говорить, що він походив з лотишських
жидів, а друга — що з польських, з околиць
Вільна. В час війни большевиків проти ново-
74 «Правда», 18. 12. 1927 р.
104 посталих національних держав Яґода був полі­
тичним комісарем п’ятої червоної армії, де під
час одного бою він утік, здезертирував. Троць-
кий хотів притягти його до відповідальности.
Яґода, перейшовши
відразу на працю до
ЧК, за дорученням
Дзержинського пра­
цював у прикордон­
ній смузі на західніх
кордонах СССР. Від
1924 року в організа­
ційній роботі Яґода був
уже правою рукою
Дзержинського. Під
час боротьби за владу
між Сталіном і Троць-
ким, Яґода, як старий
ворог Троцького, став
на бік Сталіна і пере­
тягнув на цей бік біль- Яґода
шість керівних чекі­
стів. 1927 року Троцький програв бій за владу.
В цей час Яґода почав виготовляти справи про­
ти всіх прихильників Троцького. 1928 року
вступила в силу постанова партії про проведен­
ня п’ятилітнього пляну індустріялізації СССР.
Це був сталінський плян, виконання котрого
було здійснювано при допомозі ОҐПУ.
105 ОҐПУ приступило до реалізації цього пляну
шляхом осягнення, двох цілей: 1. Для виконан­
ня пляну здобути потрібну робочу силу і 2. Поз­
бутися куркулів, як ворожого для соціялізму
прошарку.
Декрет про ліквідацію куркулів офіційно
рада народних комісарів видала в лютому 1931
року, але ОҐПУ за таємними вказівками Ста­
ліна вж е від 1929 року приступило до тієї лік­
відації. Уже 1930 року було понад півтора міль­
йона розкуркулених, що сиділи в 90 конц­
таборах.
Колективізація, переведення котрої постано­
вив ХУ-ий з’їзд ВКП(б), виконувалась Яґодою.
1929 р. ОҐПУ створило головне управління
концтаборів, поставивши на його чолі чекіста
Ґарбокіна. Найважливішими концтаборами того
часу були:
1. Комплекс Соловецьких таборів — керів­
ник чекіст Сєрпуховській.
2. Концтабори на півострові Кола, близько
Кіровська.
3. Концтабори в області Архангельська.
4. Концтабори в Волоґді й Вяткі.
5. Концтабір для малолітніх в Каргумську.
6. Табір коло Ярославля.
7. Концтабір коло Ш атурської електростан­
ції «Чорна грива».
106 8. Концтабір на Уралі.
9. Концтабір в Свердловську.
10. Концтабір в Магнітогорську.
11. Концтабір на півострові Таймир.
12. Концтабір на Большой Речке в Захід ньо­
му Сибіру.
Завданням в’язнів були: розбудова індустрії,
будування каналів, доріг, вирубування лісів
і т. д.
Декретом з 18. 2. 1931 року поставлено бу­
дову Біломорсько-Балтійського каналу імени
Сталіна. Будову закінчено 1 травня 1933 року.
При будові цього каналу працювало понад
800.000 в’язнів. Начальником будови каналу був
Лазар Коґан, а заступником — Берман. Крім
них керували будівництвом ще такі видні чекі­
сти: Рапопорт і Фірін.
Будівництво Біломорського каналу займає
окреме місце в історії совєтських концтаборів
і показує, як за допомогою терору, при ж ахли­
вих кліматичних умовинах, при голоді, без на­
лежного машинового устаткування, а виключно
потом і кров’ю було створено гігантську споруду.
1931 року на місце Ґорбокіна посаду керів­
ника головного управління концтаборів зайняв
Матвій Берман.
За часів Яґоди було прийнято нову назву
д ля совєтської розвідної та терористичної орга­
107 нізації. Розпорядженням виконавчого комітету
СССР з 10. 6. 1934 р. ОҐПУ було перейменовано
на народній комісаріят внутрішніх справ (по-ро-
сійському — ■«дел») — НКВД. До складу НКВД
ввійшло головне управління державної безпеки
(по-російському — ■ «бєзопасності») — ■скороче­
но ҐУ ҐБЕЗ. Яґода посідав подвійну владу: до
нього як народнього комісара внутрішніх справ
належали справи державної безпеки. Уряд на­
дав йому ранґу комісара державної безпеки.
НКВД і ҐУҐБЕЗ були підпорядковані прези­
дії, до складу котрої, крім Яґоди, входили Воро­
шилов, Калінін, Каґановіч, Мехліс і Френкель.
Зміна назви мала те саме значення, як і вже
попередня перша зміна назви ЧК на ОҐПУ.
На місцях залишилися ті самі чекісти з тими
самими методами праці.
За Яґоди були його визначними співпраців­
никами Й. С. Арґанов — заступник Яґоди, М. Й.
Гай — керівник особного отдела (керівника ІНО
Триліеера зліквідовано як прихильника Троць-
кого), а керівником ІНО став А. А. Слуцький,
А. М. Шанін — керівник транспортного відді­
лу, К. Б. Паулер — керівник оперативного від­
ділу, В. Й. Добродзіцкій — керівник спеціаль­
ного відділу, Й. Й. Йоффе — керівник проти-
релігійного відділу, Л. І. Вуль — керівник кри­
мінального відділу, Л. М. Бєльскій — керівник
міліції, С. Л. Шірвіндт — інспектор прикордон­
108 них військ. Начальним чекістом на Україні був
В. Балицький та його помічники Карлсон та
Кацнельсон.
«Главное Управлєніє Государственной Без-
опасності» мало такі відділи:
1. Головний відділ контррозвідки і відділ
розвідки. Відділ займався поборенням
контрреволюції і шпигунства. Він мав сво­
їх робітників по лінії контррозвідки за­
кордоном, незалежно від ІНО (іностраний
отдел). Контррозвідка ще провадила слі­
дження за чужинецькими посольствами,
консулятами, делегаціями, туристами,
провадила контроль пошт, шляхів, готе­
лів, ресторанів.
2. ІНО поділявся на п’ять секцій:
I-ша секція утримує шпигунську мережу
закордоном, завданням котрої є здобуван­
ня інформацій з військового та господар­
ського відтинку, подавання звітів про по­
ложення в закордонній державі. Ці звіти
після їх опрацювання, надсилалися в ру­
ки керівників національних груп при
Комінтерні.
II-га секція має завданням викрадення
важливих документів, фотографування
документів, котрі потребує міністерство
закордонних справ СССР чи Комінтерн.
109 Ця секція тісно співпрацювала з військо­
вою розвідкою СССР.
III-тя секція тісно співпрацювала з Ком­
інтерном, займалася провокаціями, творя­
чи з тою метою різні організації й опіку­
ючись ними.
IV-та секція провадила справи емігрантів.
V-та секція берегла совєтських громадян
закордоном.
3. Головний відділ 4 0 (частний отдєл). Цей
ВІДДІЛ є чисто внутрішній відділ служби
ҐУҐБЕЗ-а.
I-ша секція займається наглядом та збе­
реженням таємниць від закордонних чин­
ників.
II-га секція спеціялізується в розв’язу­
ванні кодів і шифрів.
III -тя секція опрацьовує коди, котрі по­
ступають для вж итку в совєтській ін­
ституції.
IV-та секція — охорона тюрем та конц­
таборів.
V-та секція транспортом людей та мате-
ріялів до концтаборів. Концентраційні
табори, що підлягали Ґлавному Управле­
ній) Лаґєрєй (ҐУЛАҐ) складався з ком­
плексів:
1. Воркута-Печора.
110 2. Колима.
3. Марінськ.
4. Острів Вайґач.
5. Карелія.
6. Мурманськ.
7. Сахалін.
8. Челюскін.
9. Камчатка.
10. Канал Волґа-Дон.
11. Канал Волґа-Кама.
В комплексі цих таборів перебувало
близько 30.000.000 людей.
4. Головний відділ ЕКО (економіческій от­
дел). Цей відділ являє собою господарсь­
кий відділ чекістського апарату. Відділ
поділявся на такі секції:
I-ша секція — боролася з господарським
саботажем.
II-га секція — провадила контроль тор­
гівлі й промислів та фінансів внутрі
СССР.
III-тя секція контролювала виконання
п’ятирічок.
IV-та секція — провадила боротьбу проти
господарського шпигунства в СССР.
5. Головний відділ ІНФО (інформаційний
відділ) поділявся на чотири секції:
І-ш а секція — кримінальна й політична
111 опіка совєтськими громадянами і пово-
ротцями-еміґрантами, так само, як і чу­
жинцями, перебуваючих на правах полі­
тичних емігрантів в СССР.
II-га секція — провадження арештів, об­
шуків.
III-тя секція — висвітлення настроїв та
політичних тенденцій.
IV-та секція -— контроль внутрішньої й
закордонної пошти.
6. Головний відділ ОПО (опєратівний отдел)
займається оперативною роботою, опікою
над усіма горожанами й організаціями.
7. Головний відділ ВО (восточний отдел) по­
ділявся на секції: Китай, Японія, Австра­
лія, Океанія, Азія, обидві Америки та Ти­
хий океан.
8. Головний відділ Ж О (желєзнодорожний
отдел) береже шляхи сполучення СССР,
оберігає рух людности й багажу, бореть­
ся з шпигунством та саботажем на ш ля­
хах сполучення.
9. Головний відділ ПО (поґранїчний отдел)
поділявся на три секції:
I-ша секція — охорона кордонів.
II-га секція — контролює совєтських уря­
довців на кордоні — прикордонників та
митників.
112 ІІІ-тя секція — зв’язки з поодинокими
прикордонними постами СССР.
10. Головний відділ АОО (адміністратівно-
орґанізаціонний отдел) турбується поста­
чанням для ҐУ ҐБЕЗ-а, забезпечує госпо­
дарськими та фінансовими ресурсами
ҐУҐБЕЗ.
11. Головний відділ ОО (особий отдел) про­
вадить політичний контроль над зброй­
ними силами СССР і тісно співпрацює з
Головним політичним управлінням чер­
воної армії.
12. Головний відділ СО (секретний отдел)
контролює в першу чергу діяльність чекі­
стів та чекістських установ. Поза тим СО
мав нагляд над такими відділами ҐУ Ґ
БЕЗ-а:
1. Вишкільні курси для зв’язкових та
кур’єрів.
2. Топографічний інститут, курси ф аль­
шування документів.
3. Фотографічний і Графохемічний ін­
ститут.
4. Інтендантура.
5. Кооперативи.
6. Клюби.
7. Академія спорту та фізкультури.
8. Інститут медичних дослідів.
113 9. Хемічно-бактеріологічний інститут та
його лабораторії.
10. Електро-інститут та радіолабораторії.
11. Агрономічний інститут.
12. Інститут балістики і зброєзнавства.
13. Інститут дла школення виняткових
здібностей.
14. Академія наук (відділи мови, письма,
релігії).
15. Інститут психології і фізіології.
16. Інститут для спеціальних здібностей
(вломи, вбивства).
17. Інститут графології.
18. Інститут криміналістики.