С. Мечник - Від опричнини до КҐБ. Духовність московського імперіялізму

ЧК, ОҐПУ, НКВД, МВД, МҐБ, КҐБ. – 2

До розбудови ҐУ ҐБЕЗ-у належить зачислити
розбудову військових частин НКВД, що скла­
далися з моторизованих частин, летунства, па­
рашутистів.
Так розвинув апарат НКВД Яґода, який на­
лежав до найметкіших начальників тієї інсти­
туції, мав організаційні здібності й апарат був
ним поширений. Цілий вищеподаний апарат
НКВД безпосередньо підлягав Яґоді, котрий
ревно працював для Сталіна. Одначе диктатор
почав поступово підготовляти ліквідацію Яґоди.
Тяжко сказати, які причини змусили Сталіна
приготувати кінець Яґоді. Сталін, як відомо, не
любив мати коло себе розумних людей, помина-
114 ючи те, що вони були йому вірними слугами.
Зрештою, ця прикмета властива всім дикта­
торам.
Яґода, працюючи впродовж років керівником
всесильного апарату, поширивши його й вдос­
коналивши, почував себе занадто певним і по­
декуди зарозумілим, що теж не подобалося Ста-
лінові. Позатим Сталін готовився до остаточної
ліквідації старих большевиків, а Яґода, вико­
навши свою ролю ще при ліквідації Троцького
та його прихильників, опинився теж на листі
призначених на ліквідацію.
Сталін доручив своєму новому кандидатові
на пост головного керівника НКВД Єжову та­
ємно слідкувати за Яґодою. Маючи безпосеред­
нього опікуна в особі Сталіна, Єжов почав ста­
ранно підбирати людей і творити свою пара­
лельну мережу.
1. 12. 1934 року комуніст Ніколаєв виконав
атентат на впливового старого большевика, се­
кретаря Ленінградського обласного комітету
большевицької партії С. Кірова. Сталін негайно
прибув до Ленінграду спеціяльним поїздом в
супроводі Ворошилова, Єжова, Поскрьобишева
та Аґранова, не повідомивши про цю поїздку
Яґоду. Останній, довідавшись про це, спеціяль­
ним паротягом прибув вслід за Сталіном до Ле­
нінграду й хотів на станції говорити з диктато­
ром. Але Сталін в присутньості всіх достойників
115 грубо накричав на Ягоду й не захотів з ним го­
ворити. Слідство в справі вбивства Кірова Ста­
лін доручив провадити Єжову.
Слідство було дуже незрозуміле. Воно по­
чалося від розстрілу начальника Ленінградсь­
кого обласного управління НКВД Запорожця.
Це було зроблено для того, щоб розстрілом За­
порожця перервати нитку, котра могла б допро­
вадити до вияснення справи, хто саме стояв за
Запорожцем.
З самого початку слідства існувало припу­
щення, що вбивство Кірова було організоване
самим Сталіним. Поза особистою дружбою Кі­
рова зі Сталіним, останній бачив у Кірові дуже
сильного суперника. Кіров дуже часто в бага­
тьох питаннях не погоджувався із Сталіном і
рішучо протиставився диктаторові. Кіров, як
секретар партійної організації Ленінградської
области, користувався популярністю серед на­
селення і дуже часто змінював на власну руку
партійні напрями Сталіна. На ХУІІ-ому з’їзді
партії під час голосування за Сталіном Кіров
отримав більше голосів ніж Сталін.75
Сталін бачив, що його престіл в небезпеці.
Він спочатку пропонував Кірову перейти на
працю в московському Кремлі, на що Кіров не
75 «Наше общее дело», Мюнхен, н. 17, стаття «Лік
жертви».
116 погодився. Тоді Сталін заплянував вбивство Кі­
рова. До того пляну він прилучив начальника
Ленінградського обласного управління НКВД
Запорожця, який знав, що Ніколаєв має з Кі-
ровим особисті порахунки через жінку. Він виб­
рав на атентатника Ніколаева.
Ніколаєв, крім того, був ще належно оброб­
лений пропаґандивно, що Ленінградське партій­
не керівництво стає бюрократичним, починає
розкладатися. Вже перед вбивством Кірова, Ні­
колаєв при вході до приміщення Ленінградсь­
кого обласного комітету партії (Смольний інсти­
тут), був затриманий вартовим, бо не мав пере­
пустки. Під час перевірки Ніколаєва було знай­
дено заряджений револьвер, на котрий він не
мав дозволу. Ніколаєва було затримано, але за
годину за наказом Запорожця йому було повер­
нено револьвер й звільнено, лише не було впу­
щено до приміщення обкому.76 Через десять
днів, коли Ніколаєв знову входив до Смольного,
в той час чомусь на місці не було вартового. Ні­
колаєв застрелив Кірова при вході до його ка­
бінету.
Зараз ж е після вбивства Кірова Сталін на­
казав заарештувати і без суду розстріляти всіх
ненадійних членів партії ленінградської органі­
76 «Наше общее дело», Мюнхен, н. 13, стаття «Тайни
сталінской власті».
117 зації. Деякі заслужені члени партії в Ленінграді
почали протестувати проти пролиття крови в
партії, а Єнукідзе зробив закид Сталінові, що
вбивство Кірова, то є робота самого Сталіна. За
це Сталін наказав розстріляти Єнукідзе та ви­
датного члена ЦК ВКП(б), колишнього заснов­
ника комосомолу Львова.
К ілька днів пізніше Сталін наказав Яґоді й
Єжову вибрати серед заарештованих 5.000 най­
активніших опозиціонерів та розстріляти їх. Це
був перший випадок в історії комуністичної пар­
тії, що розстрілювано комуністів без поперед­
нього слідства і суду. До цього часу подібні ек­
зекуції ЧК-ОҐПУ-НКВД виконувало лише су­
проти широких безпартійних мас. Починаючи з
моменту вбивства Кірова, Яґода лишився на
своєму посту до 1936 року. Але протягом того
часу щоразу з більшим значенням в апараті
НКВД висувався Єжов. 1936 року Яґоду усунено
з керівництва НКВД і ҐУ ҐБЕЗ-у. На короткий
час його формально було призначено на міні­
стра пошти. Незабаром Яґода був заарештова­
ний. Наступником Яґоди в керівництві НКВД
став Ніколай Єжов, який за згодою Сталіна при­
ступив до вже перед тим приготованої чистки
партії і репресій широких кіл населення СССР,
що пізніше ввійшло в історію розвитку совєт-
ської держави під назвою «Єжовщини».
118 Ніколай Івановій Єжов, народжений 1895 р.
в Петрограді, був за національністю рускій.
1927 року Єжов був членом ЦК КП(б)У. До при­
ходу на працю в органах НКВД, Єжов займав
визначні посади в партійному керівництві: він
був на деякий час секретарем партії З а х ід н о ­
сибірського краю, а після того відповідальним
працівником відділу кадрів партії при ЦК
ВКП(б). Єжов вж е перед приходом на працю
в органах НКВД ввійшов в коло ТОС-у (таєм­
но-оперативного совету).
Ця інституція була створена особисто Ста­
ліним, для неї не існувало жадного законодав­
чого виправдання і вона була фактично най­
вищим вирішальним органом переведення в
дійсність усіх рішень і бажань Сталіна, омина­
ючи всі партійні й совєтські інстанції, навіть
Політбюро. Саме цей ТОС став пізніше тим, що
почалося окреслювати особистим секретаріятом
Сталіна та відділом безпеки ЦК ВКП(б). До
речі, ні в яких совєтських джерелах немає згад­
ки про існування ТОС-у та відділу безпеки ЦК
ВКП(б), як так само й особистого секретаріяту
Сталіна, бо це була інституція, створена осо­
бисто диктатором, йому особисто підлягала й
була керована його примхами. Ніякого законо­
давчого совєтського документу про створення
повище згаданої інституції історія не знала. Са­
ме через цю інституцію Сталінові й вдалося
119 переводити арешти й ліквідацію всіх своїх най­
ближчих співробітників і комуністів, які йому
особисто не подобалися, або тих, в котрих він
вбачав конкурентів, так само й тих старих ко­
муністів, що могли скомпромітувати Сталіна
фактами того, що Сталін аж в ніякій мірі не
був «найвірнішим і найпершим учнем Леніна»,
займав під час революції третьорядні посади.
Як відомо, Сталін виставляв себе другою лю­
диною після Леніна, зовсім незаслужено при­
писуючи собі успіхи большевицької революції.
Відомо так само, що коли Сталіна ще за життя
Леніна було обрано до складу секретаріяту ЦК
ВКП(б), той секретаріят немав такого значення
в політичному житті країни, не був останньою
вирішальною інституцією щодо законодавства
і безмежної влади над країною (тоді більшу ва­
гу в чисто державному житті відіграв ЦИК
СССР — Центральний ісполнітєльний (виконав­
чий комітет). Червоний московський цар Ле­
нін, терплячи вхід Сталіна до секретаріяту ЦК,
все ж в ніякому разі не давав згоди на те, щоб
Сталін зайняв посаду генерального секретаря —
«генсека». Про це Ленін писав навіть у свойому
заповіті. Після смерті Леніна в СССР, завдяки
старанням Сталіна, текст того заповіту при ж ит­
ті Сталіна ніколи не був офіційно опублікова­
ним. Про існування ленінського заповіту, який
говорив не на користь Сталіна, знали представ-
120 ники старої ленінської Гвардії. Чутки ці, нареш­
ті, дійшли до відома всього народу. Наприклад,
коли 1925 року на партійному з’їзді, котрий про­
ходив під гаслом «рік після смерти Леніна під
керівництвом Сталіна», Сталін висунув свої пре-
тенсії на посаду генерального секретаря, опо­
зиція фігурувала своїм найбільшим аргумен­
том: вона заявлила так, що, мовляв, ми (опо­
зиція) нічого не маємо проти людини, котру
з’їзд обере на посаду генерального секретаря
партії. Але перед обранням ми вимагаємо про­
читання ленінського заповіту. Сталін не рішив­
ся на опублікування того заповіту. Це був час,
коли диктатура Сталіна не була ще остаточно
закріплена й матеріяли виступів на з ’їзді членів
опозиції друкувалися в «Правді». Таким чином
нарід знав про приховання Сталіним ленінсь­
кого заповіту.
Народ, уважно слідкуючи за розвоєм подій,
прийшов до переконання про абсолютну амо­
ральність накиненої народові партійної дикта­
тури, ствердивши, що навіть у партійних колах
боротьба за владу була пов’язана з шахрайст­
вом і не мала нічого спільного з тими «ідеалами»,
які деклярувала компартія, намагаючись під­
купити і поставити на свій бік симпатії всього
народу. Ці моменти аморальної боротьби за вла­
ду в Кремлі скріплювали слушність і силу тих
народів, що по розвалі царату єдино правиль­
н і ним шляхом свого розвитку вважали створення
національних, самостійних і незалежних дер­
жав. Всі народи, самостійність котрих москов­
ський комуністичний уряд зліквідував силою,
вж е на ту пору побачили, що обіцянки с о ц іа л ь ­
н о го , національного і суспільного рівноправства
закінчилися боротьбою серел партійного керів­
ництва за владу над імперією, що замість білої
стала червоною. Цим самим усі большевицькі
гасла в розумінні народу виявилися абсолютно
фальшивими. Більш е того. Навіть ті особи, що
свого часу захоплені большевицькими «ідеями
справедливости», пішли на співпрацю з боль­
шевиками, фактично виступивши проти свого
народу, розчарувалися, а не маючи повороту
назад в лоно бажань свого народу, кінчали ж ит­
тя самогубством (до таких, наприклад, належа­
ли М. Скрипник, П. Любченко й низка інших).
Інша частина розчарованих була зліквідована
на наказ Москви, або зовсім відійшла від полі­
тичного й громадського життя.
В тій приватній інституції Сталіна (ТОС)
головною довірливою людиною диктатора був
Поскрьобишев, під керівництвом котрого на по­
літичній арені зробили кар’єру Ґ. Малєнков,
І. Серов та інші.
Єжов, опинившись на посаді начальника
НКВД (офіційно — наркома міністра) розпочав
чистку в лавах самого НКВД в першу чергу,
122 пізніш е — в червоній армії і серед апарату со-
ветських та партійних службовців у всій країні,
та заходився підготовою процесу над Яґодою.
Чистку апарату НКВД Єжов почав від ІНО,
відкликавши з закордону високопоставлених
чекістів. Протягом 1937 року Єжов стягнув з
закордону під різними претекстами понад со-
Єжов
рок відповідальних чекістів з генеральськими
ранґами. Перший, хто відчув, що поворот до
Москви означає ліквідацію, був І. Рейс. В чер­
вні 1937 року І. Рейс післав совєтському пос­
лові в Парижі листа для ЦК ВКП(б), в котрому
123 він описував причини, що змушують його зір­
вати з сталінською «контрреволюцією». Сталін
і Єжов зрозуміли, що чекіст Рейс, маючи ран­
гу генерала НКВД й будучи відомим агентурі
НКВД на Заході, як найвизначніший керівник
на терені Франції і Швейцарії, зриває з центра­
лен) і його крок може вплинути деморалізуюче
на ввесь закордонний апарат НКВД, вирішили
за всяку ціну зліквідувати Рейса фізично. За
наказом Сталіна Єжов вислав спеціяльну групу
терористів, які через приятельку Рейса, швей­
царську громадянку Ґертруду Шільбах, викри­
ли осідок Рейса і його застрелили.
Два місяці пізніше відмовився від повороту
до Москви Вальтер Кривіцкий, що мав свій осі­
док в совєтському посольстві в Г о л л а н д ії в місті
Гаазі й займав багатозначущу посаду керівника
совєтської військової розвідки на всю Західню
Европу. Кривіцкий, що мав совєтську генераль­
ську ранґу, переїхав з Голляндії до Франції і
віддався під опіку французькій поліції. Для лі­
квідації В. Крівицкого Єжов вислав за нака­
зом Сталіна знову спеціяльно підготованих те­
рористів, але французька поліція, яка терпіла
публічні закиди через викрадення з території
Франції російських білогвардійських генералів,
з пункту своєї амбіції спеціяльно заопікувалася
Крівицким і таким чином терористи Єжова не
змогли перевести своїх плянів в дійсність. Піз­
124 ніше генерал НКВД Крівицкий видав у Гол­
ландії, в місті Амстердамі, німецькою мовою
книжку під назвою «Я був на службі Сталіна»
(видання 1940 р.), котра кинула дуже багато
світла на діяльність НКВД закордоном.
Однак, ми зі своєї сторони звертаємо увагу,
що видані книжки у виді особистих спогадів
збоку видніших працівників НКВД, наприклад,
Крівицкого, Аґабекова, Орлова й інших, мають
тенденційне насвітлення, стараються вину за
злочин складати на своїх начальників і на Ста­
ліна, при чому хочуть замаскувати те горе й
море крови, що було пролито при їхній особис­
тій діяльності в органах НКВД, в яких вони зай­
мали ключеві позиції в ранґах старшин, а на­
віть генералів. Зі свого боку ми вважаємо, що
спогади повище згаданих осіб мають велике
значення для висвітлення справжньої діяльно­
сте НКВД, але в ні якому разі ті спогади не
можна розцінювати як абсолютно об’єктивні, бо
автори їх були змушені робити ці викриття нас­
лідком загрози, що нависла над ними особисто й
ніколи не наважилися б на те, коли б влада
лишила їх на тих керівних становищах НКВД,
котрі вони займали перед тим.
Наступним з видніших працівників НКВД
закордоном відмовився повернутись до СССР
генерал-майор НКВД Олександер Орлов, кот­
рий керував підпільною діяльністю НКВД в
125 Еспанії та Франції. Тут треба згадати, що на
переломі 1926/27 року видатніший чекіст з ІНО
Аґабеков зірвав з працею ОҐПУ й лишився
закордоном.
1937 року Єжов зліквідував усіх ставлеників
Яґоди, а саме: Криленка — комісара справед­
ливости, Артузова — видатного керівника від­
ділу контррозвідки, Прокоф’єва, начальників
служби НКВД на Далекому Сході Дерибаса, За­
падного, Мартінелі, генерал НКВД Лєшов утік
до Японії, начальника ІНО НКВД Єжов злікві­
дував пізніше, бо Слуцький був Єжову потріб­
ний для підготови процесу над Яґодою. Крім
того Слуцький, як керівник ІНО, мусів за до­
рученням Єжова викликати всіх працівників
ІНО з закордону, як їхній безпосередній началь­
ник. У той самий час Єжов зліквідував началь­
ника віддлу зовнішніх (закордонних) стосунків
генерального штабу червоної армії генерала Ге~
кера, заступника начальника розвідчого відділу
генерального штабу червоної армії генерала Ле­
бедева й інших.
На початок 1938 року більшість старих ен-
каведистів повернулися з закордону до СССР.
До них Єжов застосував таку тактику: всі вони
зголошувалися в Слуцького, складали йому пи­
семний детальний звіт і від нього отримували
відпустку з призначенням до відпочинкової са­
наторії, призначеної спеціяльно для працівників.
126 НКВД. Після перебування там, вони зголошу­
валися знову ж в Слуцького, отримували від
нього призначення на нелеґальну роботу в за­
кордонних державах, гроші, фальш иві доку­
менти й точний наказ, котрим потягом і в якому
напрямі вони мають від’їхати. Вони приходили
на залізничні станції з своїми приятелями і з
великим вдоволенням прощалися, не знаючи,
що це їхня остання подорож. По дорозі їх ареш­
товували, знімали з потягу і без будь-якого пе­
реслухування розстрілювали.
Слуцького Єжов використав до останку.
При кінці, коли Яґода вж е був у тюрмі, Єжов
надсилав Слуцького до камери з провокатив-
ними цілями. Коли Яґода був заарештований,
Єжов спочатку боявся, що Яґода зійде з розуму
і заплянований Сталіним процес не вдасться.
Замкнений у камері Яґода кілька днів не їв і
не спав, а кидався від стіни до стіни ніби звір,
що давало думку Єжову, що він може зійти з
розуму. Першого разу Слуцький прийшов на
відвідини до Яґоди нібито обговорити оборону
для Яґоди. Тоді Яґода С луцькому сказав, що
він вболіває над тим, що апарат державної без­
пеки, котрий Яґода будував 16 років, Єжов за­
валить за кілька місяців. Коли Слуцький прий­
шов до Яґоди другий раз, тоді, мабуть, Яґода
зрозумів правдиву ціль візити Слуцького. Яґо­
да докладно знав свої методи, що їх застосову­
127 вав і заводив в чекістській роботі й бачив,
що та метода Єжовим саме тепер застосо­
вана до нього. Яґода несподівано сказав Слуць-
кому: «Скажіть у Вашому докладі Єжову, що
я сказав: ,А Бог таки є’». Приголомшений
Слуцький із здивованням сказав: «Я все був го­
товий від вас почути, але тільки не те, що ви
сказали». Яґода продовжував далі: «Зовсім
просто — від Сталіна я не заслужив нічого, крім
подяки за мою вірну йому службу, від Бога я
заслужив самої найтяжчої кари за те, що пере­
ступав його заповіти тисячі разів. Тепер поди­
віться на мене й скажіть, — крикнув Яґода, —
є Бог, чи нема?»77
Хочемо звернути увагу на мораль вищих
керівників НКВД, цього терористичного апара­
ту, в котрому служили Яґода і Слуцький. Ос­
танній бачив, що всі його приятелі й начальники
підлягають ліквідації, що така сама доля чекае
й на нього, а все ж таки до кінця виконував
підлу роботу супроти свого колишнього звер-
хника.
Слуцький був зліквідований Єжовим корот­
ко перед процесом над Яґодою.
1938 р. відбувся суд над Яґодою. Він був об­
винувачений у змові проти влади, проти Ста­
77 «Наше общее дело», американська газета росій­
ською мовою, ч. 13, стор. 4, стаття «Тайни сталінской
власті», Мюнхен.
128 ліна, в намірах отруїти Єжова, в отруєнні Мєн-
жинського, Максима Ґорькоґо й нібито Яґода
плянував втечу закордон, складав гроші в аме­
риканських банках. Водночас йому приписува­
лась співпраця з царською охранкою. Яґоду бу­
ло засуджено на кару смерти й вирок виконано.
За Єжова Сталін зліквідував своїх против­
ників Зінов’єва, Каменева, Бухаріна, Рикова й
інших.
Зіно’єва і Каменева під час переслухувань
слідчі й особисто Єжов не могли змусити давати
ті зізнання, що були потрібні Сталінові. Тоді
під час слідства Єжов заявив Зінов’єву і К а­
меневу, що Сталін дав слово чести, коли обидва
підсудні ствердять на суді висунені супроти них
зізнання — Сталін подарує їм життя.
Процес почався 19. 8. 1936 р. й закінчився
смертним вироком, котрий і було виконано. Крім
Каменева і Зінов’єва процес проходили іще 12
інших підсудних. Всі були розстріляні.
В січні 1937 року Єжов за дорученням Ста­
ліна влаштував другий процес над старим кому­
ністом Ґеорґіем П’ятаковим. П’ятаков належав
до талановитих людей, ще за молодих років
включився в політичне життя, під час арешту
й слідства він ніяк не хотів себе визнати вин­
ним, так як це бажав Сталін. П’ятакову загро­
жували репресіями над його вагітною жінкою,
над членами родини, але він не здавався. Тоді
9
129 Сталін проінструктував старого приятеля П’я ­
такова Серґо Ордженікідзє. Той прийшов від­
відати П’ятакова в камері, кинувся на шию П’я­
такову, заявив, що він за нього бореться із Ста­
ліним, щоб Сталін дарував йому життя. Під час
других відвідин П’ятакова Ордженікідзе ска­
зав, що Сталін уж е йому обіцяв, що як тільки
П’ятаков погодиться з обвинуваченням, тоді
Сталін подарує йому життя.
ЗО. 1. 1937 р. військова колегія Верховного
суду СССР засудила 13 осіб на кару смерти й в
тому числі П’ятакова, котрого зразу ж було роз­
стріляно в підвалі Лубянки.
П’ятаков був відомий на Україні як висла­
нець Москви, котрий своїм російським шовініз­
мом провадив намагання русифікувати Україну.
За Сжова його найближчими співробітника­
ми були: Аґранов, Шанін, Естін, Паукер, Бєль-
скій, Добродзінскій, Йоффе, Вуль, Ш ірвінґ, за­
ступник Єжова Берман, Л. Заковський.
Під час панування Єжова провадилася в Ес-
панії громадянська війна, в котрій основну ро­
лю відіграло НКВД, висилаючи ряд випробу­
ваних чекістів та терористів. Терор, що був
застосований збоку НКВД в Еспанії 1936-38 рр.
досягнув 600.000 осіб. Головним режисером те­
рору була екзекутива еспанського комінтерну,
в котрій головний голос мало НКВД. Москва
висилала до Еспанії вишколених чекістів, що
130 були підібрані так, що вони знали деякі західні
мови, західні обставини і т. д.
На терені СССР війська НКВД 1938 р. на-
числювали понад 250.000 чоловік, найкраще пе-
г ?» __ < У
П лякат в час єжовщ ини
131 ревірених і озброєних. Взірцевою була панцерна
дивізія імени Фелікса Дзержинського, котрою
командував Марченков.
14. 6. 1937 року НКВД передало до вжитку
другу велику споруду, вибудовану силами по­
літичних в’язнів під насильством НКВД — ка­
нал Москва-Волга (йдеться про з ’єднання кана­
лом двох річок Москви й Волги). При викону­
ванні цієї рабської праці загинули тисячі лю­
дей, а чекісти, як керівник будови Берман —
заступник Єжова, Коґан, Серензон, Лускін,
Перлін, Всеґровскій отримали державні ордени.
Сталін мав під своєю рукою послушний апа­
рат НКВД. В колах партії він знищив також
усіх своїх противників. Лише в червоній армії
серед вищого командного складу було досить
багато людей, що знали діяльність Сталіна під
час боїв за захоплення влади, знали Сталіна
як зовсім не видатну людину в розбудові чер­
воної армії, котра не мала жадного впливу й
жадного авторитету в армії. Ці командні кадри
знали Сталіна з часів війни, як політичного ко­
місара однієї з багатьох армій. Тоді, як напри­
клад, Тухачевський був командувачем ударної
армії й належав до тих, хто завоював на фрон­
тах війни большевикам владу, а пізніше розбу­
дував червону армію, — то Сталін не мав в ар­
мії ніякого авторитету. Тухачевський був про­
фесійним вояком із здібностями, котрі вияви­
132 лися в дальшому розвиненні червоної армії.
Сталінові було докладно відомо, що маршал Ту-
хачевський і низка вищих професійних вояків
не любили Сталіна, не терпіли його тоді, коли
він втручався у військові справи. Через пар­
тійні клітини й ОО (таємну аґентуру НКВД,
вбудовану в лави червоної армії) Сталін, лікві­
дуючи всіх своїх ворогів чи противників, завжди
старався надати акції такого змісту, щоб замас­
кувати правдиві причини їхньої ліквідації, а
витворити враження, що він ліквідовує «ворогів
народу» і «змовників».
Вся ця Сталінова інсценізація була настільки
грубою і примітивною, що справжній стан ре­
чей був зрозумілий для всієї опінії на терито­
рії СССР і поза її межами. Плянуючи ліквіда­
цію Тухачевського й інших видатних генералів
совєтської армії, довший час підбирав різні ін­
формації з діяльности вищезгаданих військо­
виків і, перекручуючи їх, інспірував обвинува­
чення в їхній зраді совєтського режиму. Лікві­
дування тисячів людей, приналежних до кадро­
вого старшинського складу червоної армії, було
виставлено Єжовим як ліквідація змовництва
супроти існуючого режиму і, хоч це звучить па­
радоксально, «змовою проти народу».
Однак з найбільш поширених леґенд про
причини ліквідації, що до цілої чистки прикла­
дало руки гітлерівське ґестапо. На підставі цієї
133 легенди було написано низку романів, накру­
чено фільми і надруковано «дослідження». Ця
легенда говорить, що після приходу Гітлера до
влади в Німеччині, його погляди для поширен­
ня своєї імперії були звернені на схід. Це від­
повідає правді щодо плянів Гітлера. Він вважав
за перешкоду для здійснення своїх плянів ста­
лу розбудову могутности червоної армії. Ні для
кого не було таємницею, що, власне, маршал
Тухачевський був саме тим, котрий розбудо­
вував та скріплював міць червоної армії. Най­
ближчий приятель і дорадник Гітлера — на­
чальник Служби безпеки Гайдріх був докладно
поінформований про наставлення Тухачевсь-
кого супроти Сталіна. В Гітлера і Гайдріха зро­
дилася думка, що коли Сталінові підсунути до­
кази, що Тухачевський плянує усунення Ста­
ліна, тоді Сталін партійним апаратом знищить
Тухачевського і його прихильників, які займа­
ють керівні становища в червоній армії. Гайдріх
підробив низку провокативних документів з під­
робленими підписами Тухачевського, котрі мали
бути доказом того, що маршал перебував у та­
ємному зв’язку з командуванням німецького
Вермахту, при помочі котрого плянує завершити
переворот, усунути Сталіна і виплатити німцям
свої зобов’язання. Ґестапо тонким шляхом ви­
пустило на міжнародній розвідочний базар різ­
ні наклепи, що крутилися довкола пляну,
134 сфабрикованого в лабораторіях Гітлера й Гайд-
ріха. Ці інформації були підсунені чеській роз­
відці, яка зробила доклад президентові Бенешу,
а той по-приятельському сповістив Сталіна. Фо­
токопії тих сфабрикованих документів попали
до рук Сталіна. Сталін, знаючи правдиву і ф ак­
тичну сторону справи, використав її для усу­
нення і ліквідації верхівки червоної армії, кот­
ра була йому невигідна і в його розумінні вва­
жалася за потенціяльно вороже наставленого
супроти нього елементом.
Єжов почав арешти серед керівництва чер­
воної армії. Керівник головного політичного
управління червоної армії Янкель Гамарник
покінчив самогубством. Було заарештовано мар­
шала Тухачевського і сімох командирів, що ма­
ли ранґи генералів армії. 11. 6. 1937 року со-
ветська аґенція ТАСС подала повідомлення
Верховної прокуратури СССР, що справа заа­
рештованих органами НКВД Тухачевського,
І. Є. Якіра, І. Б. Уборевича, І. А. Корка,
Р. П. Ейдемана, М. Б. Фельдмана, В. М. Прима­
кова, В. К. Путна розслідуванням закінчена і
передана до компетенції надзвичайного війсь­
кового суду. Вищезгадані арештовані обвинува­
чувалися в «зраді батьківщини, зраді червоної
армії, і в порушенні присяги». Всіх оскаржених
того самого дня засуджено до кари смерти. Ви­
роки негайно виконано. Суд складався з війсь­
135 кових маршалів Ворошилова, Будьонного, Блю­
хера, генералів Алксіса, Ш апошнікова, Дибен-
ка, Горячьова, обвинувачем виступав генераль­
ний прокурор СССР Вишинський.
Дальші жертви чистки в червоній армії до-
сягли 379 генералів та близько 35.000 офіцерів.
Перед ліквідацією маршала Тухачевського в
червоній армії були національні з ’єднання та
військово-учбові заклади, як, наприклад, Азер­
байджанська піхотна ш кола в Баку, Татаро-
Баш кірська військова ш кола в Казані, школи
українських червоних старшин в Києві, Харко­
ві, Одесі, Полтаві, Чернігові. В усіх тих школах
навчання провадилося на рідних мовах даних
народів. Після ліквідації Тухачевського всі на­
ціональні військові школи та з’єднання було
зліквідовано.
Після переведення Єжовим чистки в апараті
НКВД лишилися такі відомі чекісти: Берман —
заступник Сжова, Бєльскій, Даґін, Рошаль. В
Києві: М. Д. Ж аров, І. Й. Бабич, Й. А. Поясов.
В Дніпропетрівському: Ю ровський, Фляйшман,
Турбоцький, М. Б. Кореєв. В Чернігові: Райх-
ман, в Краснодарі — Й. П. М алкін. В закордон­
ній службі НКВД за Сжова визначилися нас­
тупні терористичні акти:
12. 10. 1934 р. замордовано в Ризі православ­
ного єпископа Помера.
136 25. 1. 1937 р. в Парижі застрелено представ­
ника совстського торговельного представницт­
ва, що відмовився повернутись до СССР, Дмит­
ра Новішіна.
22. 9. 1937 р. викрадено з Парижу і відтранс­
портовано до Москви білогвардійського генерала
Мілера.
3. 2. 1938 р. знищено антисовєтську письмен­
ницю Тамару Соломонович.
24. 5. 1938 р. пекельною машиною забито
полковника Євгена Коновальця, творця і про­
відника ОУН.
16. 2. 1938 р. отруєно в Парижі сина Троць-
кого Седова.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.