Савінков — це широко відомий політичний
діяч ще перед першою світовою війною. Він на
леж ав до керівників терористичних акцій про
ти царського самодержав’я і був провідною осо
бистістю в російських соціял-революціонерів.
Він був довго в підпіллі, втік з тюрми, неле
гально переходив російські кордони. В тимча
совім уряді Керенського був міністром військо
вих справ. Савінков належав до леґендарних
постатей російського політичного світу. З його
авторитетом числилися всі, включно з Леніним.
Савінков рішуче не годився з політикою Леніна
і після перебрання влади большевиками опи
нився на еміграції, де почав протибольшевицьку
діяльність. Савінков зрозумів, що народам ,яких
гнобив царат і Ленін ошукав, поневолюючи їх
наново, належиться національна і державна не
залежність. Він нав’язав зв’язки до уряду УНР
на еміґрації і почав спільно, як рівний з рівними,
опрацьовувати спільну плятформу боротьби.
Б. Савінков визнавав самостійність України.
В час війни з большевиками Борис В. Савін
ков не годився з політикою Денікіна і інших бі
лих генералів по відношенню України. Гене
179 рал Перемикін з доручення Б. Савінкова під
писав умову з Армією УНР та воював разом з
нею проти червоних як союзник.
Діяльність Савінкова стала небезпечною для
Леніна і Дзержинського. Про позитивну поставу
Б. Савінкова до УНР промовчують сьогодні чер
воні і білі імперіялісти. ҐПУ докладно опрацю
вало плян як знищити досвідченого Савінкова.
Чекісти мали докази, що Савінков з еміграції
почав висилати своїх довірених людей, які на
в’язували в Москві й інших містах зв’язки з
політичними діячами, що не годилися з черво
ним режимом.
До Парижу,81 де жив тоді Борис Савінков,
приїхав з СССР чоловік, який називав себе Фе
доров і представився як представник антисо-
вєтської організації, яка складається переважно
з інтелігенції і має своїх членів в ряді міст в
СССР та має свою назву: «Ліберальні демокра
ти» (ЛД). Федоров грав ролю антикомуніста, та
ввійшов у зв’язок з Б. Савінковим. По довших
розмовах з Савінковим він увійшов в його до
вір’я та подав ряд адрес людей в СССР, зокре
ма в Москві, що належали до «ліберал демо
кратів» та вели організовано працю проти боль-
шевиків. Савінков на ці адреси вислав своїх до
вірених людей, які після повороту з СССР під
81 Газета «Новое Руское Слово», 6 декабря 1969.
180 твердили існування такої організації. Тоді до
вір’я до Федорова зміцнилося. Почалася актив
ніша діяльність. З еміграції довірені Савінкова
частіше їздили до Москви і переконувалися про
активність та чисельність антикомуністичної
організації.
ҐПУ все так розумно ставило, що Савінкові
співробітники не могли мати підозри, що Федо
ров і ціла антисовстська організація є спеціяль-
но організовані для заманення Савінкова на те
риторію СССР. Федоров, провідний чекіст, у
Парижі свою ролю антикомуніста грав взірцево.
Люди Савінкова почали привозити з Москви
звіти, що ситуація в СССР загострюється, що
назріває конфлікт з совєтською владою і всі ду
мають, що Савінков повинен сам у цей час бути
в Москві та керувати всією антисовєтською ді
яльністю. Дійшло до того, що в Савінкова і його
співробітників не тільки що не було сумніву до
сили «ліберальних демократів», але й повірили
в наростаючий конфлікт.
Тут треба підкреслити, що ҐПУ докладно
знало ліберально-демократичні погляди Б. Са
вінкова і тому придумано назву організації, яка
ідеологічно пасувала настанові Савінкова. Бо
рис Савінков рішився піти на територію СССР
і самому перебрати керівництво ліберальних
демократів, які вже до того часу заявляли, що
181 вони Савінкова вважають за свого керівника та
виконують ряд завдань по його вказівках.
Савінков і його найближчий співробітник
Олександер Деренталь з своєю дружиною Лю
бою Юхимівною вибралися в дорогу. В місті
Вільно вони зробили потрібні закупи і з членами
«ліберальних демократів», присланих для пе
реводу через границю, опрацювали плян пере
ходу границі. Один з тих осіб, який себе пода
вав за Андрея Павловіча, виїхав скорше. Він
мав перейти кордон та приготовити дальшу до
рогу і відтак за кордоном чекати на Савінкова
на умовленому місці, в усталений час. З Вільна
на польсько-совєтську границю Савінков і по
друж ж я Деренталь вибралися в товаристві
зв’язкового, який звався Фомічев.
Приїхавши на кордон, польська погранична
сторожа була повідомлена, що має Савінкова
перепустити через кордон. Всі четверо перей
шли кордон і задержалися в кущах, а зв’язко
вий Фомічев пішов далі, де мав чекати Андрей
Павловіч. По короткому часі Фомічев прийшов
з Андреем Павловічем і всі разом пішли далі
вж е совєтською територією. Це була північ 15
серпня 1924 р. Всі обов’язки виконували чекі
сти за опрацьованим пляном. Андрей Павловіч
сказав Савінкову, що вони незадовго зустрінуть
члена їхньої організації, що служить команди
182 ром в червоній армії, який вж е підготував даль
шу дорогу. По деякому часі всі п’ятеро прийшли
до дерева, де на них чекав військовий. Савін-
кову він представився як Іван Петрович. Він
був поставний і робив враження професійного
військовика. Разом з ним був ще один, який за
словами Івана Петровича мав привезти Савін-
кова до Москви. Всі рушили мовчазно вперед.
Десь після години ходу на них чекала фірманка.
Всі сіли на фірманку і поїхали до Мінська, до
якого було 35 км. По дорозі щось зламалося в
фірманці, але Андрей Павловіч все скоро спра
вив. їхали через села. Всюди спокійно.
Тільки почало видніти, як вони приїхали до
Мінська. В місто їдуть разом. Пішком розділи
лись на групи. Провадив Іван Петрович. В місті
зустрічали червоноармійських кавалеристів.
Зайшли до одного дому на вулиці Совєтській.
Тут, згідно з пляном, перебудуть день, відпоч-
нуть, а вечором поїдуть далі до Москви. Зайшли
до хати, де був молодий самітній мужчина, що
почав готовити снідання. Прийшов ще один вій
ськовий. Іван Петрович говорить Савінкову,
що приїхав адютант Савінкова, який уже
має куплені залізничні білети до Москви і
вечором разом з ними поїде до Москви. Відчи
нили двері й увійшло кількох людей, які вий
няли пістолі і скерували їх проти Савінкова та
183 подружжя Деренталь і заявили, що вони заа
рештовані органами ҐПУ. Після хвилини мов
чанки Борис Савінков вимовив: «Чиста робота».
Один із чекістів, що його кликали Александром
Аркадієвичем, повторив — «чиста робота» та
додав — над нею ми півтора року працювали».
Савінков питав ще, чому його в Мінську заа
рештували, а не зачекали вже на його приїзд до
Москви. Чекіст відповів, що «Ви небезпечні і
треба Вас вже тут заарештувати». Виходить,
що чекісти спостерігали поведения Савінкова і
допускали, що він зможе зорієнтуватися в то
му, що це все тільки гра.
Савінкова привезли до Москви вже як в’яз
ня. Його переслухував сам шеф Фелікс Дзер-
жинський і намагався зламати Савінкова та за
ставити його до співпраці з ҐПУ. Савінков ус
відомив собі своє положення і, рятуючи своє ми
нуле й своє ім’я, вискочив з п’ятого поверху бу
динку, поповнив самогубство.
Таким провокативним шляхом ҐПУ позбу
лося свого противника. В кінці шістдесятих ро
ків вийшла у Москві книжка під назвою «Воз
мездие», в якій письменник чекіст Василь Ар-
дамадскій на документах ҐПУ докладно і де
тально описав провокацію, яку ҐПУ влаштува
ло проти Савінкова. Він в цій документальній
повісті помістив також «Опис переходу грани
184 ці», написаний Б. В. Савінковим під іменем Лю
би Є. Деренталь: ҐПУ дало змогу Савінкову в
тюрмі ще писати. Тільки версія про самогуб
ство за вказівками К ҐБ говорить, що Савінков
писав листа до Дзержинського і просив його,
щоб він йому повірив і дав працю. Коли Дзер-
жинський не дав відповіді, тоді Савінков вис
кочив з п’ятого поверху.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: «ТРЕСТ»
Наступна: ДІЯЛЬНІСТЬ ҐПУ ПРОТИ УНР