Савінков — це широко відомий політичний
діяч ще перед першою світовою війною. Він на­
леж ав до керівників терористичних акцій про­
ти царського самодержав’я і був провідною осо­
бистістю в російських соціял-революціонерів.
Він був довго в підпіллі, втік з тюрми, неле­
гально переходив російські кордони. В тимча­
совім уряді Керенського був міністром військо­
вих справ. Савінков належав до леґендарних
постатей російського політичного світу. З його
авторитетом числилися всі, включно з Леніним.
Савінков рішуче не годився з політикою Леніна
і після перебрання влади большевиками опи­
нився на еміграції, де почав протибольшевицьку
діяльність. Савінков зрозумів, що народам ,яких
гнобив царат і Ленін ошукав, поневолюючи їх
наново, належиться національна і державна не­
залежність. Він нав’язав зв’язки до уряду УНР
на еміґрації і почав спільно, як рівний з рівними,
опрацьовувати спільну плятформу боротьби.
Б. Савінков визнавав самостійність України.
В час війни з большевиками Борис В. Савін­
ков не годився з політикою Денікіна і інших бі­
лих генералів по відношенню України. Гене­
179 рал Перемикін з доручення Б. Савінкова під­
писав умову з Армією УНР та воював разом з
нею проти червоних як союзник.
Діяльність Савінкова стала небезпечною для
Леніна і Дзержинського. Про позитивну поставу
Б. Савінкова до УНР промовчують сьогодні чер­
воні і білі імперіялісти. ҐПУ докладно опрацю­
вало плян як знищити досвідченого Савінкова.
Чекісти мали докази, що Савінков з еміграції
почав висилати своїх довірених людей, які на­
в’язували в Москві й інших містах зв’язки з
політичними діячами, що не годилися з черво­
ним режимом.
До Парижу,81 де жив тоді Борис Савінков,
приїхав з СССР чоловік, який називав себе Фе­
доров і представився як представник антисо-
вєтської організації, яка складається переважно
з інтелігенції і має своїх членів в ряді міст в
СССР та має свою назву: «Ліберальні демокра­
ти» (ЛД). Федоров грав ролю антикомуніста, та
ввійшов у зв’язок з Б. Савінковим. По довших
розмовах з Савінковим він увійшов в його до­
вір’я та подав ряд адрес людей в СССР, зокре­
ма в Москві, що належали до «ліберал демо­
кратів» та вели організовано працю проти боль-
шевиків. Савінков на ці адреси вислав своїх до­
вірених людей, які після повороту з СССР під­
81 Газета «Новое Руское Слово», 6 декабря 1969.
180 твердили існування такої організації. Тоді до­
вір’я до Федорова зміцнилося. Почалася актив­
ніша діяльність. З еміграції довірені Савінкова
частіше їздили до Москви і переконувалися про
активність та чисельність антикомуністичної
організації.
ҐПУ все так розумно ставило, що Савінкові
співробітники не могли мати підозри, що Федо­
ров і ціла антисовстська організація є спеціяль-
но організовані для заманення Савінкова на те­
риторію СССР. Федоров, провідний чекіст, у
Парижі свою ролю антикомуніста грав взірцево.
Люди Савінкова почали привозити з Москви
звіти, що ситуація в СССР загострюється, що
назріває конфлікт з совєтською владою і всі ду­
мають, що Савінков повинен сам у цей час бути
в Москві та керувати всією антисовєтською ді­
яльністю. Дійшло до того, що в Савінкова і його
співробітників не тільки що не було сумніву до
сили «ліберальних демократів», але й повірили
в наростаючий конфлікт.
Тут треба підкреслити, що ҐПУ докладно
знало ліберально-демократичні погляди Б. Са­
вінкова і тому придумано назву організації, яка
ідеологічно пасувала настанові Савінкова. Бо­
рис Савінков рішився піти на територію СССР
і самому перебрати керівництво ліберальних
демократів, які вже до того часу заявляли, що
181 вони Савінкова вважають за свого керівника та
виконують ряд завдань по його вказівках.
Савінков і його найближчий співробітник
Олександер Деренталь з своєю дружиною Лю­
бою Юхимівною вибралися в дорогу. В місті
Вільно вони зробили потрібні закупи і з членами
«ліберальних демократів», присланих для пе­
реводу через границю, опрацювали плян пере­
ходу границі. Один з тих осіб, який себе пода­
вав за Андрея Павловіча, виїхав скорше. Він
мав перейти кордон та приготовити дальшу до­
рогу і відтак за кордоном чекати на Савінкова
на умовленому місці, в усталений час. З Вільна
на польсько-совєтську границю Савінков і по­
друж ж я Деренталь вибралися в товаристві
зв’язкового, який звався Фомічев.
Приїхавши на кордон, польська погранична
сторожа була повідомлена, що має Савінкова
перепустити через кордон. Всі четверо перей­
шли кордон і задержалися в кущах, а зв’язко­
вий Фомічев пішов далі, де мав чекати Андрей
Павловіч. По короткому часі Фомічев прийшов
з Андреем Павловічем і всі разом пішли далі
вж е совєтською територією. Це була північ 15
серпня 1924 р. Всі обов’язки виконували чекі­
сти за опрацьованим пляном. Андрей Павловіч
сказав Савінкову, що вони незадовго зустрінуть
члена їхньої організації, що служить команди­
182 ром в червоній армії, який вж е підготував даль­
шу дорогу. По деякому часі всі п’ятеро прийшли
до дерева, де на них чекав військовий. Савін-
кову він представився як Іван Петрович. Він
був поставний і робив враження професійного
військовика. Разом з ним був ще один, який за
словами Івана Петровича мав привезти Савін-
кова до Москви. Всі рушили мовчазно вперед.
Десь після години ходу на них чекала фірманка.
Всі сіли на фірманку і поїхали до Мінська, до
якого було 35 км. По дорозі щось зламалося в
фірманці, але Андрей Павловіч все скоро спра­
вив. їхали через села. Всюди спокійно.
Тільки почало видніти, як вони приїхали до
Мінська. В місто їдуть разом. Пішком розділи­
лись на групи. Провадив Іван Петрович. В місті
зустрічали червоноармійських кавалеристів.
Зайшли до одного дому на вулиці Совєтській.
Тут, згідно з пляном, перебудуть день, відпоч-
нуть, а вечором поїдуть далі до Москви. Зайшли
до хати, де був молодий самітній мужчина, що
почав готовити снідання. Прийшов ще один вій­
ськовий. Іван Петрович говорить Савінкову,
що приїхав адютант Савінкова, який уже
має куплені залізничні білети до Москви і
вечором разом з ними поїде до Москви. Відчи­
нили двері й увійшло кількох людей, які вий­
няли пістолі і скерували їх проти Савінкова та
183 подружжя Деренталь і заявили, що вони заа­
рештовані органами ҐПУ. Після хвилини мов­
чанки Борис Савінков вимовив: «Чиста робота».
Один із чекістів, що його кликали Александром
Аркадієвичем, повторив — «чиста робота» та
додав — над нею ми півтора року працювали».
Савінков питав ще, чому його в Мінську заа­
рештували, а не зачекали вже на його приїзд до
Москви. Чекіст відповів, що «Ви небезпечні і
треба Вас вже тут заарештувати». Виходить,
що чекісти спостерігали поведения Савінкова і
допускали, що він зможе зорієнтуватися в то­
му, що це все тільки гра.
Савінкова привезли до Москви вже як в’яз­
ня. Його переслухував сам шеф Фелікс Дзер-
жинський і намагався зламати Савінкова та за­
ставити його до співпраці з ҐПУ. Савінков ус­
відомив собі своє положення і, рятуючи своє ми­
нуле й своє ім’я, вискочив з п’ятого поверху бу­
динку, поповнив самогубство.
Таким провокативним шляхом ҐПУ позбу­
лося свого противника. В кінці шістдесятих ро­
ків вийшла у Москві книжка під назвою «Воз­
мездие», в якій письменник чекіст Василь Ар-
дамадскій на документах ҐПУ докладно і де­
тально описав провокацію, яку ҐПУ влаштува­
ло проти Савінкова. Він в цій документальній
повісті помістив також «Опис переходу грани­
184 ці», написаний Б. В. Савінковим під іменем Лю­
би Є. Деренталь: ҐПУ дало змогу Савінкову в
тюрмі ще писати. Тільки версія про самогуб­
ство за вказівками К ҐБ говорить, що Савінков
писав листа до Дзержинського і просив його,
щоб він йому повірив і дав працю. Коли Дзер-
жинський не дав відповіді, тоді Савінков вис­
кочив з п’ятого поверху.