По загарбанню Гітлером Австрії й Чехії йш­
ла черга на захоплення Польщі. Англія і Фран­
ція вважали, що йде до війни, тому вж е мірку­
вали, як приєднати до свого союзу СССР, а цим
відбити охоту Гітлерові починати війну. 11. сер­
пня 1939 р. до Москви прибули англійська і
ф ранцузька делегації — військові місії. Англі­
єць адмірал Дрексон і француз ген. Дупенкон
очолювали ті військові місії. Московський дик-
227 М іністер закордонних справ М олотов і міністер закордонних справ Ріббентроп — союз злочинців татор Сталін не бажав мати союзу з англійцями
та французами. 23. серпня 1939 р. він уклав свій
пакт із Гітлером, а таємним протоколом два кро­
вожери узгіднювали між собою поділ Польщі та
загарбання Прибалтицьких держав — Естонії,
Литви і Латвії. Пактом Москва-Берлін розпо­
чато другу світову війну. Гітлер напав на Поль­
щ у 1. вересня 1939 р., а совєтська армія 17. ве­
ресня того ж року окупувала західні землі У к­
раїни й Білорусії. Московська пропаганда за­
хлиналася, що, мовляв, червона армія визволи­
ла західніх українців і білорусів.
За червоною армією на західні землі України
прибула зі сходу адміністрація, яка почала тво­
рити свою владу. Представники тієї влади ви­
ступали перед народом ,агітуючи людей для по­
слуг своєї системи. По втечі польської влади,
місцеве населення самотужки організувало для
правопорядку свою міліцію. Та нові володарі-
пани переорганізували місцеву міліцію на свій
кшталт. Про НКВД ніхто не згадував і пер­
шого тижня його не відчувалося. Певна тактика,
— чекістам не надто показуватися на люди, бо
за часів Польщі галицькі газети дуже багато
писали про бандитський терор ҐПУ-НКВД.
НКВДистські «установи» створено потихеньку,
непомітно. Поступово стало відомо, що в тому-
то і в тому-то місті, в такому-то і в такому-то
будинку вже «працює» НКВД. Але чекістів в
228 уніформі рідко було видно. Ніби їх і не має, ні­
би вони нічим і не цікавляться. Десь у кінці
жовтня 1939 р. стало відомо, що НКВД по міс­
тах провело арешти, заарештовано переважно
українських діячів. Але на провінції НКВД ще
не показувалося.
Члени ОУН від своїх провідників отримали
повідомлення, що НКВД незабаром приступить
до арештів відомих членів ОУН, бо НКВД за­
хопило в свої руки архіви польського суду і по­
ліції. Майже всі, хто знав, що їхні прізвища е
в колишніх польських актах, або вони відомі з
того, що сиділи в польських тюрмах за ОУН,
непомітно зникли зі своїх місцевостей. В біль­
шості вони перейшли на територію, яку захо­
пили німці, тобто частина українських земель
була ще в німецьких руках. Багато ж наших
людей просто змінили місця свого проживання
вже під владою російського «пролетаріяту».
По містах і селах заметушилися представ­
ники совєтської влади, які приїхали зі сходу —
українці й москалі. Одні були від районового
виконкому, інші були агрономами й т. п. Для
ОУН стало відомо, що деякі ті представники вла­
ди цікавляться нашими людьми і стараються за­
вести інтимніші знайомства. Потім до різних
установ у районі запрошували окремих лю­
дей для полагодження тієї чи іншої справи,
або вияснити якусь там незначну формальність.
230 Дехто з викликуваних наших добрих людей
розповідав довіреним друзям або рідним, що ті
виклики є певним маскуванням НКВД. З ви­
кликаними говорили представники НКВД, роз­
питували про все, а потім намовляли до спів­
праці з НКВД, тобто бути сексотами. Для ОУН
було ясно, що НКВД вербує собі серед лю­
дей «секретних сотрудніков». Серед викли­
куваних до різних установ НКВД на членів
ОУН припадало дуже мало. За деякий час мілі­
ція заарештувала того чи іншого чоловіка ніби­
то за наявність зброї, чи що ніби-то він при­
власнив польське військове майно. Заарешто­
ваного везли до району, а там уже ним «опі­
кувалося» НКВД. Отже НКВД намагалося свою
терористичну діяльність вести без розголосу.
Деяких із заарештованих було звільнено, а се­
ред цих звільнених знайшлися такі, що при­
зналися про те, що вони «дали згоду» співпра­
цювати з НКВД. Від тих, що призналися у за-
вербованні, ОУН деякий час одержувала інфор­
мації — ким саме цікавиться НКВД, за ким на­
казує слідити, де відбуваються зустрічі стука­
чів із чекістами, під якими прізвищами висту­
пають той чи інший енкаведист.
Приблизно за півроку ОУН з отриманих ін-
формацій уже могла виробити собі погляд на
методи «праці» НКВД та застосувати до них
свої оборонні дії. Ряд осіб, яких НКВД змусило
231 до сексотства, ухилялися від такої «праці», не
виконували доручень оперативного робітника
НКВД. Багато таких новозавербованих НКВД
заарештувало. Ті ж із них, які мали контакти
з ОУН, тікали в підпілля, їх переховували. До­
відавшись, що членом ОУН цікавиться НКВД,
починає збирати про нього дані ,йому наказува­
лося негайно йти в підпілля. Члени ОУН нерадо
хотіли переривати леґальне ж иття й іти в під­
пілля; дехто з них не відразу виконували дору­
чення Організації, зволікали й у висліді по­
трапляли в руки НКВД. В деяких районах ба­
гато назбирувалося підпільників. Тоді ОУН
своїми зв’язковими проводила їх під кордон,
організовувала з них групи й переводила через
границю.
Провід ОУН тримав у підпіллі своїх чле­
нів, які конче були потрібні для виконання
тих завдань, яких, з огляду на конспірацію, не
могли виконувати члени, які жили леґально.
Зрозуміло, що НКВД збагнуло, куди поділися
новозавербовані «співробітники», або ті, яких
збиралося заарештовувати. Тому заплянувало
післати в українське підпілля своїх сексотів.
Та ця справа для НКВД не була вже такою і
легкою, бо там не знали, що ОУН в підпілля
взяло лише тих, з якими мала перед тим зв’яз­
ки й перевірене довір’я. Коли ж людина з ОУН
ніколи нічого не мала спільного, а раптом ш у­
232 кає шляху до ОУН і конче хоче впірнути в під­
пілля, — це вже виглядало підозрілим. Коли ж
навіть завербованому до співпраці з НКВД вда­
валося дістатися у підпілля, то він скоро себе
розконспіровував. Всіх, кому загрожував арешт
і вони пішли в підпілля, їх Організація лише
скривала, а потім відправляла через кордон.
Таким особам не давали ніяких обов’язків. У
підпіллі всю працю виконували лише випробу­
вані й довірені члени ОУН. Так було в першому
році окупації москалями Західніх Земель
України.
НКВД збагнуло, що не мас успіху й почало
застосовувати грубіші методи, більше вербувати
сексотів. Тих, які зробили шкоду й через їхню
підлу діяльність потерпіли люди, ставле­
но перед революційні суди. Почало наростати
напруження, почалася вперта і жорстока бо­
ротьба. Члени ОУН почали робити засідки на
оперативних робітників НКВД, від яких часто
отримувано потрібні інформації.
Подекуди і НКВД мало деякі успіхи.
НКВДисти появлялися на селах і в «підозрілих»
хатах шукали за підпільниками. Часто бували
збройні сутички, бо підпільники, як правило,
були озброєні. Ця боротьба вимагала від ОУН
розуму і сили. Провід ОУН переконався, що для
цієї тяж кої боротьби треба розбудувати Служ­
бу Безпеки, щоб мати добре організовану роз­
233 відку й контррозвідку, бо інакше боротьба з та­
ким ворогом як НКВД не буде мати успіху. Це
була зовсім інша дійсність ,ніж під польською
окупацією. НКВД посилило арешти й жорсто­
кіше тортурувало заарештованих членів ОУН.
Члени ОУН морально трималися на високому
рівні, рідкі випадки були заломлення під
тортурами.
Провід ОУН закордоном, що мав осідок у
Кракові, почав підготовляти провідних членів
та посилати на українські землі. В останніх
днях березня 1940 року до Львова було вислано
декілька провідних членів ОУН: Зимний, Фе-
дечко, Зелений, Харкевич, Луцький, Кремінсь-
кий, Мирон Дмитро, Горбовий Я., Чижевсь-
кий.9“ Група прийшла до Львова на адресу Галі
Левицької, яка мешкала на вулиці Ш ептицьких
16. Але зв’язкова Левицька в цей час уж е була
заарештована. Довелося іти на другу адресу
зв’язку, де жила член ОУН Мирослава Шава-
люк із матір’ю на вулиці Пільнікарській 10.
Кілька членів групи залишилися в Шавалюк, а
кількох пішли шукати зв’язку з іншими члена­
ми ОУН. На помешкання Шавалюк Мирослави
наскочило НКВД. Зав’язалася стрілянина. Не­
відомо, хто загинув. Але про Мирославу Ш ава-
90 На сьогодні нікого з членів цієї групи не мас
серед живих.
234 люк та її маму більше ніхто нічого не чув. Во­
ни загинули. З цієї групи Я. Горбовий пішов
шукати зв’язку й був заарештоваинй. Не мож­
на було вияснити в яких обставинах Я. Горбо­
вий був заарештований
і його заломали. Він
погодився на співпра­
цю з НКВД.
Після того як НКВД
підготувало Горбового,
його перекинули через
кордон до Кракова з
метою мати свого сту­
кача в середині ОУН.
В липні 1940 року Яро­
слав Горбовий появив­
ся в Кракові й зголо­
сився в ОУН. Він роз­
повів, що сидів у тюрмі
НКВД, з якої йому
пощастило втекти. До
його оповідання поставилися зі застережен­
ням. Його справу почали розбирати люди із
Служби Безпеки. Горбовий постійно був під
контролем, зібрали дані з Краю й потім його
почали допитувати.
Він вияснив, що після того як його заарешто­
вано, деякий час енкаведист-слідчий говорив з
М. Ш авалюк
‘235 ним грізно-суворо — погрожував йому найвищою
мірою кари. Потім раптом слідчих поміняли. Дру­
гий слідчий НКВД Горбовому вже не погрожував.
Слідчий почав говорити з Горбовим про положен­
ня українського народу, про політичні світогля­
ди. Слідчий НКВД говорив з Горбовим як прия­
тель, голосу не піднімав, не ображав, але під­
креслював, що Горбовий виріс і виховався в
панській Польщі, не знає «Радянської» Украї­
ни, не знає ідей комунізму, які «застосовано в
житті українського народу». Слідчий одночас­
но висловлював і подив, що Горбовий є україн­
ським патріотом, іде на певну смерть в ім’я кра­
щого майбутнього українського народу, а це він
(слідчий) дуже цінить, тому хоче Горбовому по­
казати дійсність.
Ярослава Горбового перевезли до Києва, при­
містили в готелі, ходили з ним до театру, пока­
зували йому різні побудови, возили на Дніпро-
гес, показували фабрики і заводи. А рівночасно
його переконували, що в Україні все на добрій
дорозі, лише треба братися до праці. Потім Гор­
бового перевезли до Львова, де далі його пере­
конували в помилковості його поглядів та обі­
цяли йому волю, якщо він піде на співпрацю з
ними. Все закінчилося тим, що Горбовий пого­
дився на співпрацю з НКВД та почав виясню­
236 вати ряд справ з підпілля ОУН. В час виясню­
вань Горбовим справ ОУН був присутній один
чекіст, який досконало був обізнаний із взаєми­
нами закордоном. Відчувалося, що той чекіст
особисто бачив і знав ряд осіб з ОУН, які жили
закордоном та співпрацювали з полк. Є. Коно-
вальцем. Цей енкаведист дав завдання Горбо-
вому і призначив зустріч.
Коли Горбовий в усьому признався, то в
осіб, які вели допит, постало переконання, що
Горбового справу перепроваджував чекіст, який
брав участь у провокації проти ОУН за кордо­
ном і підготовляв убивство полк. Євгена Коно-
вальця. То міг бути Полуведько, або Валюх. У
членів СБ постала думка справу підготовити
так, щоб Горбовому уможливити зустріч, яку
визначив чекіст, і зробити все можливе, щоб
того чекіста зловити. Але плян провалився.
Протоколи зізнання Горбового потрапили в
руки полк. Сушка, а потім до ґестапо, яке негай­
но Горбового заарештувало й по ньому пропав
слід. Але Служба Безпеки революційної ОУН із
зізнань Горбового виробила собі погляд на ме­
тоди, які застосовує НКВД у боротьбі проти ук­
раїнських патріотів. До того ж СБ тепер мала
доказ, що в розробленні пляну розгромити ОУН
беруть участь аґенти, які підготовляли замах на
полк. Є. Коновальця. Також для НКВД арешт
237 і зрада Горбового дали ширший вгляд у діяль­
ність ОУН та було розкрито для чекістів пляни
ОУН, про які до того часу вони не знали. У важ ­
кій і нещадній боротьбі треба бути готовим до
всього і на все.
Потім вдалося встановити, що у більших міс­
тах, як у Львові, Тернопілі, Станиславові че­
кісти ходять у цивільному і спостерігають пе­
рехожих людей, підозрілих перевіряють і та­
ким способом часто натрапляли на членів ОУН.
Потім чекісти почали робити перевірки доку­
ментів у пасажирів поїздів, контролювати ба­
гажі пасажирів. Таким чином чекісти натрап­
ляли, що поїздами перевозять підпільну літе­
ратуру. НКВД вже мало під своїм наглядом ряд
осіб, яких підозрівало в приналежності до ОУН.
Сексоти постійно стежили за підозрілими, тоб­
то куди вони ходять, з ким зустрічаються. По
селах таке слідкування чекістам не вдавалося,
бо бракувало вислужників. Але по містах і міс­
течках НКВД послуговувалося жидами та поль­
ським і українським «пролетаріятом».
В ті часи ОУН свою активність провадила
в більшості вечорами, а то й ночами. Праця ре­
волюційної ОУН поширювалася. Люди відкри­
то говорили, що вдень совєтська влада, а вночі
ОУНівська. Поведінка совєтської влади була
дуже нерозумна. На Західніх Землях була ча-
ООО
Zou стина українців, зокрема серед інтелігенції, які
вважали, що яка б влада не приходила, треба
її слухати й у згоді з нею жити. Коли ж ОУН
говорила, що це влада окупанта, то тим людям
така оцінка влади й сама діяльність ОУН не
відповідали їхній настанові. Польська влада
тих людей називала «пожодни русін». Катего­
рія тих людей бажала пристосуватися і до со-
встської влади. Та совєтська влада тих людей
зразила. Вони зовсім втратили довір’я до влади,
бо мали докази, що влада говорить неправду.
Ті люди за кілька місяців перебування під со-
встською владою переорієнтувалися і були гото­
ві допомогти націоналістам.
У половині липня 1940 р. було заарештовано
організаційного референта Максиміва (псевдо
«Ромб»), Виглядало, що його арешт не був при­
чиною зради, а лише заарештовано його як пі­
дозрілого. Та на нещастя в нього знайдено ряд
адрес і кличок, що потягло за собою удар по
ОУН у Станиславській області. Було заареш ­
товано зв’язкових дівчат — в Станиславові На-
дю Білобрам та зв’язкових Коломийського по­
віту. Заарештованих членів ОУН у своїй тюрмі
НКВД тримало дуже суворо. Заломлення чле­
нів ОУН у енкаведистських тюрмах були рід­
кісними випадками. НКВД підготовляло прово­
дити показові судові процеси. Та по кількох та­
ких «показаних процесах» воно втратило охо­
239 ту, бо побачили, що такі процеси приносять
кровожерливій Москві лише шкоду. Підсудні не
каялися, не шкодували своїх вчинків, відкрито
називали советську владу окупаційною, і гово­
рили все, що було на думці в підсудних.
Коли НКВД переконувалося, що такий то
українець приналежний до ОУН, то старалося
заарештувати його без розголосу, не бажаючи
те робити в нього в хаті. НКВД почало робити
арешти підступними способами. Наприклад,
члена ОУН Сеньківа, учителя школи в селі Тя-
зів, заарештувало в такий спосіб: до цієї шко­
ли приїхала якась комісія з районового відділу
освіти; вона зацікавилася, чому не всі діти хо­
дять до школи? Директор сказав, що діти не
мають у що одягатися. Один із членів комісії
сказав, щоб учитель їхав із ними до Галича й
зараз ж е звідтіль привіз би для дітей усе по­
трібне. Сеньків, нічого не підозріваючи, сів у
авто й більше його не бачили, ані обіцяного
одягу для дітей.
Теофіл Ганушевський працював у коопера­
ції. Відділ кадрів його викликав до Станиславі-
ва і призначив до складу комісії, яка мала
ствердити крадіж товарів на залізничній стан­
ції з вагонів та скласти акт втрати товарів. Він
пішов на станцію, а там його НКВД заареш­
тувало.
240 Іван Караванович вчителював в Ямниці біля
Станиславова. Його також післали до Львова
по «шкільні підручники», а потім там його заа­
рештували. НКВД вигадувало різні хитрощі, які
в умовах підпілля не завжди можна було так
швидко розгадати.
НКВД почало снувати провокації проти Ук­
раїнської Греко-Католицької Церкви, а для
Митрополита Андрея Шептицького підготовля­
ло арешт.91 На кордоні НКВД заарештувало
Ставничого студента Духовної Семінарії. Ареш­
тованому енкаведисти розмалювали «його зло­
чин проти держави» та який вирок кари його
за це чекає. Таким чином завербовано того сту­
дента в сексоти. Привезли семінариста до Льво­
ва й ним, як теологом, зайнявся чекіст, який був
спеціялістом в церковних справах. Старанно
підготовили і навчили Ставничого як він має
поводитися перед Митрополитом, що має гово­
рити. Ставничий попросив авдієнції в Митропо­
лита. Митрополитові Андрею Ставничий опо­
вів, що як студент теології не хоче жити під
атеїстичною владою. Він бажає стати священи­
ком і вирішив перейти границю на німецьку
сторону. Прийшов до Митрополита просити бла­
гословення і допомоги. Митрополит вислухав
91 «Терористичні органи Москви», «Визвольний
шлях», 1961 р., стор. 626.
їв
241 Ставничого, написав листа з порукою до цер­
ковних достойинків у Німеччині, Франції й Іта­
лії та дав Ставничому грошову допомогу в до­
ларах. Ставничий передав листа і гроші чекі­
стові. Той все сфотографував і склав на те про­
токол, а Ставничий підписав. Потім усе віддав
чекіст Ставничому, який мав відвідати всіх ад­
ресатів та просити їх відповісти Митрополитові
на його листа, а їхні відповіді Ставничий забере
Митрополитові зі собою. НКВД почало підго­
товляти справу — нелегальна кореспонденція
через післанця, чуж а валюта.
Ставничий прийшов до Кракова. Там його
пізнали члени ОУН, які мали інформації зі
Львова про підозрілу поведінку Ставничого. СБ
взяла Ставничого під увагу, а зі збігом часу він
сам виясинв плян НКВД. Про пляни НКВД від­
носно Митрополита Провід революційної ОУН
передав до Львова. Коли я в 1950-х роках слу­
хав радіоінформацію про процес над Кардина­
лом Міндсенти, то вияснилося, що енкаведівсь-
ка провокація, жертвою якої став Кардинал
Міндсенти, була подібною, яку старалося засто­
сувати НКВД щодо Митрополита Андрея. Тоб­
то московські органи терору застосували нам
уже відомий метод.
Не могло НКВД похвалитися перемогою над
ОУН. Боротьба постійно поширювалася. ОУН
розгадувала провокації НКВД. Часто доходило
242 до збройних сутичок. Ж ертви зростали. Серед
народу зростала ненависть до московських ви-
служників-донощиків і люди допомагали роз­
кривати тих шкідників. Хто з тих запроданців
своїми доносами спричинився до арештів та ви­
возів людей в Сибір, всіх їх суджено й покарано.
НКВД мало успіхи у винищувані польського
підпілля у Львові та на Волині. Енкаведисти
робили провокації, а поляки не мали досвіду
підпільної боротьби.
22. червня 1941 р. вибухла німецько-совєтсь-
ка війна. Вчорашні союзники, які спільно роз­
почали другу світову війну розбором Польщі,
тепер сщепилися між собою. Гітлер випередив
Сталіна. В злочинців завжди так буває, що
спільно вибирають жертву й ідуть грабувати.
Після пограбування при поділі чужого майна
злочинці зводять міжусобні порахунки. Так
сталося і між Сталіном та Гітлером.
НКВД постріляло в тюрмах політичних в’яз­
нів: у Львові понад 2400 жертв, у Луцьку —
3000, Дубні — 528, Рудках — 80, Ж овкві — 50,
Лопатині — 27; в кожному місті були залишені
НКВД сліди злочину.
По втечі НКВД в ряді районів (а в Луцьку
обласний) архіви потрапили в руки Служби
Безпеки. В цих архівах була картина всієї ді-
яльности НКВД, включно з тими сексотами, які
243 Л ьвів — ж ертви м осковського терору — 1941 Львів 1941 — помордовані НКВДистами помагали московським людоненависникам ни­
щити чесних людей.
В перші місяці війни більшість населення
Московської імперії вірила, що СССР розва­
литься. Український нарід, який пережив
страшне знищення голод, терор, національну і
соціальну неволю під російськими комуністами,
прагнув бути вільним і не бажав совєтської вла­
ди. Сотні тисяч вояків червоної армії добровіль­
но переходили на сторону німців. Комуністи мо­
рально були заломлені, зневірені. В перші міся­
ці війни на окупованих німцями теренах насе­
лення само показувало, де ховалися комуністич­
ні функціонери або співробітники НКВД. Тоді й
мови не було, щоб хтось мав бажання помагати
в організуванні комуністичного підпілля чи до­
помагати совєтським розвідчикам. Ситуація різ­
ко почала мінятися на початку 1942 року. Зло­
чинна гітлерівська політика діяла на користь
Москви. Це дало можливість Москві зміцнити
боєздатність червоної армії. Також населення
почало шкодити німцям на окупованих теренах.
У скороченому вигляді наведемо факти.
Вояки червоної армії сотнями тисяч перей­
шли на німецький бік. Майже кожний із них
мав причеплену білу стрічку, як ознака, що він
добровільно перейшов на сторону німців. У тих
вояків було переконання, що німці дозволять
сформувати їхні національні частини, дадуть їм
246 зброю і вони підуть проти зненавидженого Ста­
ліна. Гітлерівська влада ж наказала всіх воєн-
нополонених зігнати в огорожі з колючого дро­
ту, й не давали їм їсти. Люди вмирали з голоду.
Почалися осінні дощі, які докінчували людське
життя. Коли хто мав змогу втекти, не міг леґаль-
но проживати, бо не маючи звільнення від ні­
мецької влади, його арештували і розстрілювали.
Таким чином, хто втік, то мусів іти на схід че­
рез фронт назад до червоної армії. Якщо втіка­
чеві з полону щастило перейти фронт, там його
зустрічали політруки, розпитували про пере­
жите, залишали при собі й зобов’язували його
виступати перед червоноармійцями та розпові­
дати, як німці винищують совєтських людей у
полоні. Таким чином гітлерівська політика зміц­
нила мораль червоної армії. Після поїздок по
частинах і оповідання про німецький полон уті­
кача з німецького пекла «командировували» до
штрафної частини для «покутування вини»,
тобто посилки на фронт. Такі вояки билися вже
завзятіше, бо, мовляв, краще вмерти в бою, ніж
загинути голодовою смертю. Інші втікачі з по­
лону чи з-під арешту йшли в партизани й у ні­
мецькому запіллі вели війну.
Український нарід і після втрати своєї дер­
жавносте в 1920 році далі провадив боротьбу за
своє національне та державне визволення; пе­
режив штучний голод, організований Сталіним,
247 Ч ервоноармійці ідуть до полону під час якого загинуло понад 6 мільйонів людей;
пережив страшний терор, де розстріляно десят­
ки тисяч українців. У перших днях німецько-
совєтської війни українці проголосили свій уряд
— ЗО червня 1941 року і організували державну
адміністрацію. Гітлерівська влада заареш тува­
ла український уряд, бо Україну Берлін вважав
своєю колонією і запровадив великий терор.
З расових позицій гітлерівська влада вваж а­
ла слов’ян за меншевартісних людей. З людьми
німці поводилися не по-людському — били, за
дрібні провини розстрілювали, масово розстрі­
лювали жидівське населення, розстрілювали за­
ложників. Це зробило населення ворогом нім­
ців. Ворогами гітлерівської влади люди ставали
не з симпатії до московського режиму. Найкра­
щим доказом цьому є те, що сам московський
режим почав пристосовуватися до вимог народу:
дав хоча поверхову свободу Церкві, почав під­
носити значення України.
Напочатку українці й інші народи вірили,
що гітлерівська Німеччина не буде перешко­
джати їм розбудовувати власні держави. Ніхто
з поневолених Москвою народів тоді не заглиб­
лювався, і не знав, що собою уявляє й що несе
зі собою гітлеризм. Всі були раді, що Німеччи­
на хоче розбити Московську імперію. Щойно по
кількох місяцях люди на окупованій німцями
частині України збагнули що то є гітлеризм. На
250 Україні постало два фронти, — боротьба проти
Гітлера і Сталіна.
Сьогодні Москва про дійсний стан тоді на
Україні промовчує, а поширює неправду, що
нібито ОУН співпрацювала з гітлерівцями. Мос­
ковська пропаганда, комуністична партія на­
певно ніколи не згадає про те, що від куль ґе-
стапо загинули великі сини і дочки України,
такі як провідні члени ОУН — ■Крайовий Про­
відник ОУН Іван Климів-Леґенда, Провідник
Правобережної України Андрій-Дмитро Мирон,
Микола Лемик та тисячі провідного і рядового
членства ОУН. Московська пропаганда в усіх
площинах життя, — в пресі, літературі, мис­
тецтві, . . — фальш ує минуле України. Пред­
ставляє все у викривленому світлі й творить
штучні легенди про минувшину. Про комуніс­
тичне підпілля на західніх землях пишеться ви­
гадане, а справжню боротьбу українського на­
роду або замовчують, або очорнюють, бож у то­
му активну участь брала ОУН і УПА.
Гітлерівська злочинна політика викликала
ворожнечу до гітлерівських окупантів. Амери­
канська матеріяльна, технічна допомога совєт-
ській армії створила спершу рівновагу у веден­
ні війни на сході Европи, а далі провели «робо­
ту» совєтська пропаганда й жорстокий терор
НКВД-НКҐБ та Смерш. Сталін, як зрусифіко­
ваний грузин, апелював до російської душі, й
251 над советським стала провідною духовою силою
російський імперіалізм.
Совєтська армія почала вступати на Украї­
ну. За нею ішли відділи внутрішніх військ, і
НКВД-НКҐБ почав жорстоку боротьбу з укра­
їнським самостійницьким рухом, який був орга­
нізований ОУН-УПА. В боротьбі проти ОУН і
УПА органи совєтської безпеки застосовували
нелюдські методи, які не практикуються в циві­
лізованому світі.
Про боротьбу ОУН і УПА з московським
окупантом написано ряд праць. Але про бороть­
бу з советською агентурою та методи НКВД-
Н К ҐБ-К ҐБ ще не має зібраного й видрукува­
ного матеріалу. Боротьбу в Україні провадила
революційна ОУН, Провідником якої був Сте­
пан Бандера. Від прізвища Бандери поширила­
ся назва на всю Організацію — бандерівці. Мос­
калі в слово бандерівець вложили значення ук­
раїнського самостійника. Московські шовіністи
навіть українську мову стали називати «банде­
рівською».
Після виходу з гітлерівського концтабору
Бандера жив на еміґрації в Німеччині, звідки
провадилася широка політична діяльність і втри­
мувалися зв’язки з Україною. Від Проводу рево­
люційної ОУН, Провідником якої був Сте­
пан Бандера, на Україну посилалося зв’язкових.
252 Головний Командир УПА і Голова Проводу
ОУН в Україні ген. Роман Ш ухевич-Чупринка
також посилав зв’язкових до Проводу на емі-
ґрації. В руки Н К ҐБ-К ҐБ часто потрапляли ж и­
ві і мертві зв’язкові. Ворог мав змогу ознайоми­
тися з матеріялами, які переносили зв’язкові,
і снувати свої пляни, щоб паралізувати зв’язки
України з еміграцією. Міжнародне політичне
становище почало псуватися. Москва стала во­
рогом своїх вчорашніх західніх союзників. У
Москві ніколи не виключали конфлікту з Аме­
рикою, а тому й побоювалися, що США одного
разу можуть дати допомогу ОУН і УПА. Кремль
кидав на Україну чисельні відділи внутрішніх
військ для знищення ОУН і УПА, а оперативні
робітники Н К ҐБ-К ҐБ опрацьовували для того
пляни.