Володимир Мартинець у своїй книзі «Укра­
їнське підпілля від УВО до ОУН», 1949 р., на
стор. 325 і 329 в розділі «Справа П. Кожевни­
кова» подає, що на підставі матеріялів Трибу­
нал ОУН виключив П. Кожевникова з ПУН і
ОУН, бо він виявився німецьким розвідчиком.
Мартинець В. також подає, що і Л. Костарева
виключено з ПУН і ОУН, бо цей виявився зго­
дом большевицьким аґентом. Подібне про П. Ко­
жевникова і Л. Костарева пише Петро Мірчук
в «Нарисі історії ОУН», том І, стор. 519, Україн­
274 ське Видавництво, Мюнхен-Лондон-Нью-Йорк,
1968 р.
Інж. Леонід Костарев у 1944 р. ходив у Пра­
зі у формі офіцера совєтської військової контр­
розвідки, працював у «Смерші» при штабі мар­
шала Р. Малиновського. Дальша його доля нам
невідома.
Справа Петра Кожевникова нам відома де­
що більше й вона цікава. Він у 1918 р. служив
у першій залізничній сотні Української Армії.
Ця сотня увійшла потім у склад Фастівського
окремого залізничного куреня. В той час Кожев-
ників мав нагоду особисто познайомитися з полк.
Євгеном Коновальцем. Пізніше Кожевників за­
хворів на тиф і лежав у лікарні в Проскурові.
Після видужання він виїхав до Києва, в якому
саме урядувала большевицька влада. Кожевни­
кова чекісти заарештували й він сидів чотири
місяці у слідчій тюрмі в Липках. Коли до Киє­
ва підходили армії УНР і польська, большевики
евакуювалися, а Кожевникова звільнили з
тюрми.
Кожевников почав працювати в «Молочар-
союзі» як секретар промислового відділу. Піс­
ля підписання в Ризі договору большевиків з
поляками Кожевників досить складними ш ля­
хами опинився в Польщі, був у Тарнові, де уряд
УНР мав свій осідок. Там він зустрів свого доб­
ре знайомого П. К. Пилипчука, який познайо­
275 мив Кожевникова з Вячеславом К. Прокопови­
чем, що був у той час прем’єром УНР. Урядові
УНР була потреба доставити пошту до Берліну.
Для цього Кожевникова використано як кур’є­
ра. В травні 1921 р. він прибув до Берліну й піс­
ля полагодження своїх обов’язків там зали­
шився.
В Берліні Петро Кожевників працював і
студіював. Він став студентським діячем та
журналістом, активним у політичному житті.
Кожевників став членом «Леґії Українських
Націоналістів» (ЛУН), членом ПУН і ОУН. Там
знову зустрівся з полк. Є. Коновальцем.
Петро Кожевників багато подорожував. Він
бував у Празі, Подєбрадах, Варшаві і Парижі.
Після виключення Кожевникова з ПУН і ОУН
мабуть більше ним ніхто не цікавився і всі об­
межилися до того, що вважали його за праців­
ника німецької таємної служби.
У березні 1936 р. до Берліну НКВД привез­
ло сестру Петра Кожевникова Клавдію, яка ма­
ла познайомити свого брата з одним чекістом,
відомим під прізвищем Карін. В справу втру­
тилося Гестапо. Карін утік на Чехи, а Клавдія
відсиділа чотири місяці в тюрмі, й по звільнен­
ні одержала політичний притулок. У жовтні
1937 р. Гестапо провело в помешканні Кожевни­
кова трус, але нічого для нього цікавого не
знайшло. В квітні 1938 р. Гестапо наказало Пет­
276 рові Кожевникові та його сестрі Клавдії зали ­
шити Німеччину. Клавдія виїхала до Данії, а
Петро — до Женеви, та по двох місяцях він
переїхав до Риму. Потім Клавдія переїхала до
Данціґу.
З вибухом совєтсько-німецької війни Петро
Кожевників дістав дозвіл повернутися до Бер­
ліну. В цьому багато йому допоміг д-р Ґеорґ
Ляйбранд. Тоді Кожевникові вдалося відвіда­
ти Київ, в якому вж е була гітлерівська влада.
Потім Кожевників повернувся до Берліну. Та
28. липня 1943 р. Кожевникова знову заареш ту­
вало ґестапо й тримало його в тюрмі на Алек-
сандрпляц, звідкіль згодом перевезло до Шар-
льтенбурґу, а далі до кацету «Ґросберен» неда­
леко від Берліну.
Капітуляція гітлерівської Німеччини й при­
хід совєтської армії в ті райони звели Петра Ко­
жевникова з большевицькою владою. У місті
Лігніц у штабі маршала Рокосовського Кожев­
ників мав півгодинну розмову з ген.-полк. Аба-
кумовим, при якій був присутній прокурор Гон-
сєвський. Потім американським двомоторовим
«Дуглас» через Мінськ Кожевників прилетів до
Москви. Там його замкнули в Лубянській тюр­
мі. Сидів Кожевників на Лубянці в одній камері
з Леопольдом Трепером, — шефом совєтської
розвідки в Західній Европі, а зокрема широко
розгалуженої в гітлерівському Райху, відомої
277 під назвою «Роте Капеле». Ця розвідка дала
Москві неоцінимі матеріяли.
За що ж замкнули такого заслуженого шефа
совєтської розвідки, як Л. Трепер? У московсь­
кому царстві сатани все можливе! Начальни­
ком Л. Трепера був ген. Березін, який Тре-
пера підготовляв на розвідку. НКВД Березіна
розстріляв і всі розвідчі успіхи записав на своє
конто, а Трепер був невигідним. Краще його
ізолювати. Невідомо, що було б далі з Л. Тре-
пером, коли б Берію не повалили й не розстрі­
ляли? Але усунення Берії допомогло Треперові
вийти на волю. Правда, Треперові, як жидові,
було тяж ко й після розстрілу Берії, бо саме
тоді на жидів був спрямований ворожий курс.
Треперові доводилося терпіти й оголошувати
голодівки, заки дали йому дозвіл на виїзд до
Ізраїлю.
Петро Кожевників сидів у Лубянці, потім
у тюрмі Лефортово, згодом знову в Лубянці, а
пізніше перевезли його до Києва. За цей час
Кожевникові доводилося мати до діла з ген.
Абакумовим, заступником міністра СССР М. Д.
Рюміном, ген. Есипенком, ген. Савченком та ря­
дом майорів і капітанів. Потім його заслали до
табору «Кизсюх» в Пермській області, а пізні­
ше перевозили до інших таборів. У січні 1955 р.
його звільнили з ув’язнення, а в листопаді 1955
р. він поїхав у Караґанду до сестри Клавдії,
278 якої не бачив понад 10 літ після берлінських
подій. Кожевників без совєтського громадян­
ства далі жив у Караґанді та вчителював у се­
редній школі ч. 25, де викладав німецьку мову.
Рівночасно він робив заходи на виїзд до Захід-
ньої Німеччини.
Час своїх відпусток Кожевників викори­
стовував на відвідини Москви, Київа, Балтій­
ських країн. Петро Кожевників увійшов у кон­
такт з чекістом Каріним, який утік у 1936 р. з
Берліну. Карін у ЧеКа виступав під різними
прізвищами, як Данилевський, Микитенко. Він
брав участь у ліквідації Тютюнника, а опісля
написав книжку «Відплата». В 1971 р. Карін
захворав на очі й осліп; як полковник ЧеКа
у відставці жив на передмісті Київа, де живуть
чекісти.
Від травня 1971 р. три місяці до Кожевни­
кова приїздили два каґебіста, які вели з ним
різного роду розмови. Справа виїзду до Захід-
ньої Німеччини мала перешкоди. Але в Німеч­
чині приятелі Кожевникова ввесь час клопо­
тали про виїзд його з СССР. У жовтні 1971 р.
Кожевників приїхав до Москви. Секретар по­
сольства Німецької Федеральної Республіки по­
лагодив усі формальності на в’їзд до Західньої
Німеччини і 13. жовтня 1971 р. Кожевників сів
у Москві на поїзд та через Берестя, Варшаву,
Східній Берлін приїхав до Гамбурґу.
279 У Гамбурзі Кожевників поселився в однім
домі з старим приятелем Г. Отти, але в окремій
кімнаті. Це дім для старих людей і хворих.
Кожевників полагодив усі формальності, отри­
мав фінансову допомогу й нав’язав зв’язки зі
старими німецькими приятелями, почав пере­
писуватися і відвідувати. Написав листи також
до кількох українців, але їздив лише до одного
за 800 км для зустрічі. Дальших зв’язків з укра­
їнцями оминав. Склалося так, що один украї­
нець сам відвідав Кожевникова. Та багато гово­
рити він не хотів. Відвідувач ж е ставив справу
ясно, що треба говорити. Сказав хто він, як
зветься, що його цікавить. Під час других від­
відин Кожевників дав зрозуміти, що він знає
хто є відвідувач, і заявив, що він не бажає мати
відвідувачів, бо не хоче, щоб консул СССР Вла-
діміров знав, що Кожевників говорить з банде­
рівцем. Відвідувач відповів, що від нього Владі-
міров напевно не довідається про відвідини, а
Кожевників сам про те говорити не потребує.
Консул Владіміров на Заході був відомий
як полковник КҐБ, який ховається за дипло­
матичний паспорт. Кожевників не мав охоти
говорити на теми, які цікавили бандерівця. Він
розповідав про багато цікавих речей, а одного
разу сказав: «Пам’ятайте, К ҐБ дуже прагне,
щоб Ви, емігранти, між собою сварилися і
сварилися».
280 Крім німецького приятеля, ніхто не заходив
до кімнати Кожевникова. Але одного разу вда­
лося побачити, що до нього заходила елеґентна
молода дама. Коли П. Кожевників тяжко захво­
рав і його забрали до лікарні, чиясь невидима
рука забрала з кімнати адресар і листування.
Можливо, що це зробила та молода пристійна
дама. А хто вона?
Життєвий шлях Петра Кожевникова пере­
повідаю телеграфічним стилем. На підставі того,
що відомо, можна зробити цікавий фільм, або
написати повість. Але в цьому що ми тут по­
дали є дещо для науки. Заслуговує на увагу його
звільнення з тюрми ЧК, а потім активність і
метушня на всі сторони. Трибунал ОУН виклю­
чив Кожевникова з ПУН і ОУН, підозріваючи
його в тому, що він є німецьким розвідчиком.
Ставлення до нього ґестапо, труси, видалення з
Німеччини вказують, що поширена версія се­
ред українців, що Кожевників є німецьким роз­
відчиком була для прикриття його пов’язано-
сти з іншою розвідкою. Приїзд сестри Кожевни­
кова й чекіста Каріна крив у собі іншу ціль,
ніж говорила офіційна версія. З в ’язки з чекіс­
том пенсіонером Каріним у 1971 р. дають допов­
нення припущенню пов’язаности Кожевникова
з іншою розвідкою, а не німецькою.
Тут коротко подані дані вказують, що Петро
Кожевників був жертвою чекістів, які його
281 звільнили з тюрми перед приходом до Києва ук­
раїнської і польської армій. В людини наростає
страх признатися, що її зобов’язали чекісти до
співпраці. Часто такій жертві здається, що во­
на якось відв’яжеться від ворога. Одначе ворог
має свій досвід і вироблений метод як тримати
жертву під контролем. Також буває, що об’єкт
чекістів має в собі романтично-авантюристич­
ний характер, і агентурна діяльність у такого
об’єкта викликає бажання до пригодництва. Ко­
ли на такого аґента натрапить досвідчений агент
іншої розвідки й вжиє відповідні психологічні
кроки, то агент у більшості стає подвій­
ним агентом, тобто грає-працює на дві сто­
рони, хоча ясно здаючи собі справу, який кінець
чекає на нього після такої гри.
Петрові Яковлевичу Кожевникові не можна
заперечити його сприту, здібности. Він помер
у неділю 24. лютого 1980 року і похований на
великому кладовищу в Гамбурзі-Ульєтдорф.
(Архів СБ).