Дня 2 жовтня 1959 р. Служба Безпеки ОУН
отримала інформації з кіл КҐБ, що на С. Бан-
деру, С. Ленкавського, Я. Стецька і С. Мудри-
ка мають бути виконані замахи. Такий наказ
282 отримало К ҐБ від найвище поставлених чинни­
ків К ҐБ в Москві. Івана Кашубу К ҐБ хоче
мати живим. Його охоплення та перевіз до схід-
ньої зони Німеччини також уже підготовлене.
На Бандеру атентат вж е приготовлений, так
що він може відбутися кожного дня. Інформатор
з наголосом підтвердив також, що в рахунок
входять такі технічні засоби, перед якими ми не
встоїмо. Про них ще й світ не знає.
Інформація була переконливою, бо СБ мала
вж е перед тим подібну інформацію. Цим разом
крім інформації були ще інші докази і частин­
не знання інформатора та його положення. Щоб
одержати ще кращу інформацію з певними до­
казами, треба було грошей. Йшлося про кілька
тисяч, що на цей час було поважною сумою, і
працівник СБ, який провадив згадану розмову
сам, не міг це вирішати. Того ж самого дня те­
лефонічно було повідомлено біля 13 год. Мюн­
хен з вимогою, що згадані особи повинні в Мюн­
хені відразу застосувати найсуворіші заходи
безпеки.
Дня 5 жовтня 1959 відбулося засідання, на
якому були присутні Бандера, Ленкавський
(Ярослав Стецько тоді був поза межами Німеч­
чини), Ярослав Бенцаль, Кашуба й інші. На
цьому засіданні працівник СБ, що провадив зга­
дану справу, детально інформував про пляни
283 ворога, які він отримав. Йому ставлено також
ряд питань і все докладно обговорено. Питання
дати грошей в такій сумі, як вимагано, — від­
падало. Відповідальний за працю СБ і його зас­
тупник вимагали, щоб Бандера негайно виїхав
не тільки з Мюнхену, але й на деякий час з
Німеччини. Вони звертали Бандері також увагу
на те, що він легковажить справу своєї охорони,
на що давали докази. Було напруження і від­
повідальні за Службу Безпеки заявили, що, як­
що їхні докази та фахові поради не будуть
взяті під увагу, то вони злож ать резиґнацію
з відповідальности за Службу Безпеки. Банде­
ра рішуче відмовився від виїзду з Німеччини,
але погодився на сміцнення своєї охорони. Мож­
на було думати, що виїзд Бандери з Німеччини
міг би дехто вважати за втечу від небезпеки,
а він хотів бути разом з тими, з якими працю­
вав. Бандера вказував також на те, що небез­
пека не загрожує лише йому, але також і іншим
друзям. Він підкреслював, що ворог постійно
шукає можливости і нагоди ліквідувати нас. Ми
є з ворогом у стані війни і мусимо бути постійно
готові до всього так, як вояк на фронті.
Справа охорони Провідника Бандери була
складною. Члени Організації, що повнили охо­
рону, були чесні, віддані й відважні люди. Вони
супроводили Бандеру з хати до праці й потім
до хати. В хаті Бандера хотів бути сам з дружи­
284 ною й дітьми. Час до часу люди з Безпеки спо­
стерігали за хатою й вулицею, де ж ив Бандера,
нотували свої спостереження та підозрілі особи
і передавали ці спостереження до СБ. Коли
Бандера працював в свойому бюрі, тоді люди з
охорони виконували працю в друкарні чи екс­
педиції. Бандера належав до ощадних і працьо­
витих людей і хотів, щоб кожна хвилина була
використана для праці. Кінчаючи працю, Бан­
дера сам кликав людей охорони і тоді їхав до
хати. А було часто й таке, що він закінчив пра­
цю чи як приходила обідня перерва виходив до
авта й їхав сам, нікому нічого не говорячи. Б у­
вало часто й так, що люди з охорони виходили
самі й чекали біля авта. Бандера прийшов до ав­
та й сказав «один їде зі мною, а ви ідіть до
праці» або казав «ідіть працювати, я сьогодні
поїду сам». Тим людям потім працівники СБ
робили закиди, що їхнім обов’язком є постійно
бути біля Провідника. Навколо охорони були
постійно невдоволення зі сторони Служби Без­
пеки.
Після цієї наради Провідник Бандера збіль­
шив число людей до охорони й їх поділив на
групи, коли які мають стояти йому до диспо­
зиції. Працівники СБ і відповідальний за цю
ділянку та його заступник стояли далі на сво­
йому і вимагали виїзду Бандери з Німеччини,
а потім виїзду з Мюнхену. 14 жовтня 1959 Бан-
285 дера погодився змінити помешкання і виїхати
з Мюнхену, але для того треба було змінити не
тільки для нього, але й прізвище для цілої ро­
дини. СБ мала інформації, що від весни 1959
агентові К ҐБ чеського походження Вінцік було
відоме прізвище Андрія Бандери. Змінити місто
та помешкання без зміни прізвищ, агентурі
К ҐБ не робило ніяких труднощів, яка мала до
диспозиції масу аґентів-німців із східньої зони,
щоб знайти місто й адресу. Вирішено попросити
німецькі урядові чинники допомогти в отриманні
нових документів. 14 жовтня 1959 р. в цій спра­
ві до Бонну виїхав працівник СБ, який був до­
кладно ознайомлений в цілості з цими справами.
15 жовтня він зголосився в одного німецького
урядового чинника і подав свої вимоги. Тоді
цей політик попросив відповідальне міністерст­
во, яке компетентне для цих справ, щоб вони цю
справу лагодили дальше. На розмову прийшли
спеціялісти з відповідних урядових установ,
яким працівник СБ почав докладно представ­
ляти справу. Він, крім цікавости з сторони уря­
дових осіб, помітив ще обережність і сумнів чи
все, що в питанні боротьби з агентурою і пляно-
ваним атентатом має Організація, с правдивим.
За 15 хвилин перед 13 год. зроблено обідню
перерву, яку працівник СБ хотів використати
для інформації Бандери про заходи в Бонні. О
год. 13 він пов’язався телефонічно з Мюнхеном,
286 але йому сказали, що Провідника вж е не мас,
бо поїхав до хати на обід. Тоді ще ніхто не знав,
що саме в цей час на Провідника виконувався
атентат.
З Мюнхену було поінформовано, що Мюн­
хенські власті запитували, чи Провід ОУН вис­
лав свого чоловіка в певних справах до Бонну.
Було ясним, що німецькі власті перевіряли, чи
цей чоловік, що був у Бонні, зробив цю поїздку
з доручення Організації.
Після обіду представник Організації далі ре­
ферував справу німецьким урядовим чинникам.
Як виглядало, його арґументи не зовсім були
бралися під увагу як дійсні. Так надійшов ве­
чір й було вж е пізно. Працівник СБ не міг теле­
фонувати до Мюнхену, знаючи, що в бюрах уже
нікого не має. Рано 16. 10. 1959 р., їдучи до ні­
мецького уряду продовжувати розмову, зате­
лефонував до своєї родини й довідався про ж ах­
ливу вістку, що Бандера не живе. Від телефо­
нічної будки він скоро дійшов до урядового бу­
динку, де в коридорі на нього чекало ряд уря­
дових осіб, які знали про трагедію і складали
йому співчуття.
Цей трагічний день 15 жовтня виглядав так,
що перед обідом Бандера покликав секретарку
Євгенію Мак, щоб вона з ним поїхала на базар
та помогла зробити для господарки закупи. Во­
ни купили потрібні продукти і приїхали перед
287 будинок Організації, на Цепелінштр. 67, де Єв­
генія Мак висіла. Вона, знаючи про заходи без­
пеки, сказала: «Я скажу людям, щоби зараз до
Вас вийшли». Вона скоро повідомила людей з
охорони, які вийшли на вулицю, але Провід­
ника вж е не було. Він поїхав до хати сам, не
чекаючи на охорону.
В цьому розділі подано докладно опис про
події, яких ще до цього часу детальніше не опуб­
ліковано. В книжці «Московські вбивці Банде-
ри перед судом», виданій в Мюнхені 1965 р., є
опис судового процесу та ряд документів.
Після вбивства Бандери московська преса і
радіо та пропаганда сателітних країн почали ши­
рити дезінформацію, що Бандеру вбито на до­
ручення західньо-німецького уряду, а вбивство
виконала західньо-німецька тайна служба. Мос­
ковські газети писали: «Комсомольськая Прав­
да», Москва 1959, 18, 22, 25. X., «Красная Звез­
да», Москва 1959, 7. X. (№ 247).
Провокації московської пропаганди проти
західньо-німецького уряду мали, мабуть, вплив
на німецьку поліцію, яка дуже інтенсивно по­
чала слідство, але рівночасно поліція не мала
ніякого зачіпного пункту для ведення слідства
і почала допускати, що злочинець повинен бути
в оточенні Бандери, або хтось, що злочинцеві
допомагав. Поліція почала переслухувати всіх,
що були близько Провідника та тих, які працю-
288 вали в організаційних приміщеннях. Для вияс­
нення ряду питань Провід Організації делегу­
вав до слідства того члена, що їздив до Бонну.
До німецької поліції приходили поштою анонім­
ні листи з Німеччини, Канади й Америки, які
намагалися суґерувати думку, що в Організації
є помічники вбивника. Рівночасно ширилися
різні провокативні вістки серед української
спільноти, які робили замішання. Кожний день
приносив якусь нову провокацію. Поліція, яка
проводила слідство, була безрадна і зробила свій
висновок, що Бандері міг дати хтось отруту з
близького оточення.
В поліції був одинокий старший криминаль-
ний майстер Фухс, який не погоджувався з виво­
дами своїх приятелів, а брав під увагу аргумен­
ти члена Організації. Коли відбувався суд над
агентом К ҐБ Сташинським і він зізнавав про ви­
конання вбивства, тоді підтвердилося, що член
ОУН і м. Фухс своїми гіпотезами в час слідства
мали рацію. Це в час судової перерви ствердив в
гурті людей сам м. Фухс.
До того часу світові не була відома підступ­
на таємна зброя, зроблена московськими науков­
цями для ліквідації людей. Провідник Бандера
та його оточення не знали й не допускали існу­
вання такого роду зброї. Коли говорилося про
плянований ворогом атентат, то малося на увазі
289 зброю, яка до цього часу вживалася при атен-
татах.
Бандера був відважний і експортований чо­
ловік. Він носив при собі постійно зброю і коли
говорилося про охорону, то він в першій мірі
числив сам на себе, тобто на спроможність ак­
тивно поставити відсіч напасникові.
Центральний Комітет Комуністичної Партії,
на чолі якої тоді стояв С. Н. Хрущов, рішив, що
Степан Бандера мусить бути фізично знищений.
Аґент К ҐБ і вбивник Провідника Богдан Ста-
шинський признався, що генерал К ҐБ і його
начальник, що виступав під прізвищем Сєрґєй
казав ясно, що як біля Бандери буде охорона,
К ҐБ дасть більше людей, щоб знищити всіх.
Найвищий суд в Карлсруге ствердив, що
вбивство було виконане на наказ ЦК КПСС
і уряду СССР. Справа вбивства Бандери
стала голосною в цілому світі і для Мос­
кви створилося дуже незручне положення. КҐБ
не зреклося від фізичної ліквідації своїх воро­
гів, але каґебісти застосували новий метод, щоб
ліквідувати своїх противників у таких обста­
винах, щоб не робити з жертв героїв, а надати
версію, ніби смерть наступила наслідком внут­
рішніх непорозумінь з своїми приятелями чи
близькими за якісь брудні справи, або підготу­
вати автомобільний випадок. К ҐБ намагається
тепер дуже докладно вивчати осіб, які призна­
290 чені на знищення, їхній спосіб життя, родинні
обставини, звички та слабкі сторони даної осо­
би. Потім аґент, який має знищити дану особу
є відставлений на вивчення і обсервацію жертви.
Аґент К ҐБ Сташинський виконував раніше
на терені Н. Ф. Р. розвідчі завдання, також
зв’язкові. В час судової розправи 11. 10. 1962 р.
в годинах 9-12 Сташинський склав зізнання зі
своєї діяльности в К ҐБ з розрахунком вплину­
ти на суд. Згадані зізнання Сташинського можна
назвати сповіддю чекіста.
В книзі «Московські вбивці Бандери перед
судом» на стор. 222 четвертий день процесу не
має записаного повного зізнання Сташинського.
Стенотипістка в цей час була зворушена і пла­
кала. Не записана одна деталь, яка для україн­
ців має своє значення, а саме: Сташинський го­
ворив про випадок, як він був в Ульмі по зав­
данні начальників К ҐБ і тоді він ствердив, що
його розкрито, бо за ним стежили і його пере­
слідували йому невідомі люди. В Новому Ульмі
на цей час була активна українська громада.
Там мешкало кілька осіб, якими постійно ціка­
вилося КҐБ. Пропущені стенографічні зізнання
Сташинського записав один з працівників
Служби Безпеки ОУНр та напевно все зізнан­
ня Сташинського записане в актах судового про­
цесу в Карлсруге. Коли Сташинський говорив
про своє перебування в Ульмі, не називав пріз­
291 вища чоловіка, з яким він зустрічався й гово­
рив на доручення КҐБ.
Сташинський говорив також, що коли на­
чальники К ҐБ висилали його до Західньої Ні­
меччини, давали йому 40-50 листів, адресованих
до емігрантів, які він вкидав до поштової
скриньки. Від 1955 р. українські установи та
ряд емігрантів отримували провокативні листи,
ніби від існуючих серед еміґрації організацій.
Ці листи були скеровані проти бандерівців,
закликали до того, щоб люди не піддержували
фінансово ОУН, що провідники ОУН за ці гро­
ші купують хати, авта і провадять розкішне
життя. Такі провокативні листи мали підписи:
«Трембіта», «Орден ОЛУС», «Дніпро», «Мако­
гін», «Група Членів ОУН», «Члени Проводу За­
кордонних Частин ОУН». Часто розсилано та­
кож роблені фаховою рукою карикатури про­
відних діячів української еміґрації. Цією про-
вокативно-анонімною писаниною намагався дез-
інформаційний відділ К ҐБ вносити замішання,
ніби ці листи і карикатури роблять самі еміґ-
ранти, творять організовані групи з причин нев­
доволення з діяльности ОУН. Служба Безпеки
ОУН при допомозі чесних людей збирала всі ці
анонімні листи і ствердила, що ці різні змістом
провокації були адресовані одною машинкою.
Наприклад, в 1971 р. в Мюнхені на Телеґрафен-
амті було надано ряд провокативних листів, ад­
292 ресованих на машині. При відкритті конверта в
середині на конверті був фірмовий знак латин­
кою «Й. Ф. Картгавс, Бонн + Бад Ґодесберґ».
СБ ствердила ,що в цьому склепі тоді совєтсь-
ке посольство робило більші закупи конвертів.
Анонімні провокації, адресовані цією самою ма­
шинкою, розсилалися раз в 1973 і в квітні 1980,
які тим разом були скеровані проти дисидент­
і в і підписані «Непримирені». Вся провокатив-
на діяльність К ҐБ груба і без ефекту, але мос­
ковські начальники наказують, а закордонні
«дипломати» виконують.