На Заході живе Кіріл Хєнкін, племінник на-
роднього артиста СССР Владіміра Я. Хєнкіна,
що в кінці тридцятих років користувався вели­
кою популярністю. Впливи В. Хєнкіна да­
вали привілеї його племінникові. Кіріл Хєн­
кін має за собою непростий шлях. Він служив
у внутрішніх військах НКВД. Був також учас­
ником еспанської війни проти ген. Франка, де
зустрічався особисто з А. Орловим, високої ран­
ги НКВДистом, який керував на заході розвід­
кою, а потім втік до Канади і останньо жив в
Америці. Під час війни Хєнкін деякий час пра­
цював в четвертому управлінні НКВД, звідки
був звільнений.
Четверте управління НКВД очолював Павел
А. Судоплатов, ген.-майор государственной без­
опасность Його заступником був генерал Ейн-
тінґорн і один з чільних їхніх співробітників
Міхал Маклярській — полковник ґос. бєзоп.
Обидвох їх було заарештовано в час протижи-
21
321 дівських акцій. Судоплатов — як співробітник
Берії також був заарештований.
Генерал Судоплатов зараз по війні очолював
один відділ по боротьбі з бандерівцями, а його
найближчий співробітник був тоді сорок п’ять
літній Лев Студніков — полковник ґос. бєзоп.
Завдання четвертого управління, в якому сво­
го часу працював К. Хєнкін, була нелегальна
робота поза межами СССР — терор та диверсія.
Кіріл Хєнкін був особисто знайомий з рядом
знатних енкаведистів, знає не лише ряд справ
і методи НКВД, але йому докладно відома пси­
хологія терористичного апарату. У виданні мос­
ковських дисидентів на заході «Континент 22»
на стор. 279 Кіріл Хєнкін помістив уривок своєї
праці під заголовком «Руски Пришли». Хєнкін
зупиняється над проблемами російської емігра­
ції і агентури ще з часів ҐПУ і НКВД. Нас в
його писанні лише цікавить погляд про сьогод­
нішню еміграцію з СССР, який треба пройти
процес оформлення документів, щоб дістати
дозвіл на виїзд, та роля К ҐБ по відношенню до
кожної особи, що хоче виїхати з СССР.
Хєнкін говорить, що нераз і в голову не при­
ходить тому, що хоче виїхати, що його бажання
виїхати відповідають бажанням влади. ОВІР
сам нічого не рішає. Для кожного, що бажає ви­
їхати з СССР, починається відповідне оформ­
322 лення і заводиться йому справа: «Дело Опера­
тивной Проверки — ДОПР». Коли таку справу
зареєстровано, вона мусить бути затверджена
міністерством внутрішніх справ. Тоді щойно по­
чинається докладна перевірка: чи той, хто ба­
жає виїхати, не приналежний до кадрів мініс­
терства внутрішніх справ, чи він і його родина
були суджені. Після першої перевірки на того,
що бажає виїхати з СССР заводиться «Дело
оперативно-агентурной разработки» — ДОАР.
Тоді від агентів збирається все про чоловіка, або
завербовують когось з ближчого оточення щоб
розвідав, що такий чоловік говорить, що думає,
перевіряється його пошту, підслуховується те­
лефони. Коли все закінчено, оперативний робіт­
ник міністерства внутрішніх справ робить вис­
новок і справу передає до «Комітету Государ­
ственной бєзопасності» — КҐБ. Тоді К ҐБ спер­
шу перевіряє, чи даний чоловік не співпрацював
з К ҐБ, чи був сексотом, чи служив в армії, чи
під час служби мав щось до діла з військом
КҐБ, перевіряють з політичного боку всіх чле­
нів родини, зокрема хто є закордоном, яка була
переписка. Перевіряють, чи був суджений. Ко­
ли хтось був суджений, а потім судимість була
скасована, то в архівах міністерства внутріш ­
ніх справ ім’я такого чоловіка не вписане, але в
архівах К ҐБ є записана кожна деталь. К ҐБ
323 звертається до свого головного архіву, який зна­
ходиться в місті Новосибірськ. Там зберігають­
ся також архіви всіх державних і військових
злочинців. Коли на особу немає ніяких даних,
то оперативний робітник К ҐБ записує «Сведен-
ний не имею» і підписується. Тоді «оперупол-
номоченийь закриває справу і передає до дру­
гого управління. КҐБ. Справа передається у ви-
їздну комісію центрального комітету комуніс­
тичної партії. На комісії розглядають справу і
стверджують, чи виїзд даної особи «відповідає
інтересам держави». Як ствердять, що виїзд
відповідає інтересам держави, тоді видають ві-
зу-дозвіл. Коли комісія ЦК ствердить, що ви­
їзд «не відповідає інтересам держави», дозволу
не дають.
Хто твердить, що К ҐБ в нього щось там не
доглянуло і йому вдалося виїхати, говорить не­
правду. К. Хєнкін на стор. 297 говорить: «При­
близно в шестидесяти відсотках тих, що виїха­
ли, в справі ще лежить писемне зобов’язання
чесно співпрацювати з совєтськими органами
розвідки…» Коли, наприклад, хтось, що виї­
хав за границю, почав там працювати в устано­
ві, до якої совєтська розвідка має зацікавлення,
тоді в його актах, що осталися в СССР, перегля­
дають за зобов’язанням. Коли воно там є, тоді
про це повідомляється відповідного місцевого
324 представника совєтської розвідки, який вж е на­
в’язує дальше контакт і бачить, що буде далі:
чи треба платити чи погрожувати.
Кіріл Хєнкін в першій половині 1980 р. ви­
дав книжку російською мовою95 «Охотник вверх
ногами». В цій книжці він подає багато цікавих
справ з праці і психології апарату НКВД. Хєн­
кін хоче переконати читача, що робітники
НКВД з відділу розвідки були чесні й добрі лю­
ди, лише з контррозвідки були свиноподібні ха­
ми. До цього скажемо, що це ягоди одного
дерева.
Варта уваги ще справа широко відома про
совєтського шпигуна Абеля, що був заарешто­
ваний в Америці, а потім обміняний на амери­
канського летуна, який був збитий над терито­
рією СССР — Пауерса. Американські слідчі і
судові власті судили Рудольфа Абеля, про що
широко писала світова преса. Одначе Рудольф
Абель не був Абель, а Віллі Фішер, син німець­
кого комуніста, який ще працював з Лєніном.
Віллі Фішер — це старий робітник совєтських
органів розвідки. Він був особистим приятелем
Кіріла Хєнкіна. Коли американська поліція за­
арештувала Віллі Фішера, що жив в Америці
під фальшивим прізвищем, він подався за Ру­
дольфа Абеля — також совєтського розвідчика
95 Видавництво «Посев», Франкфурт.
325 з німецького походження, якого минуле він до­
кладно знав. Але Абель вж е не жив, а амери­
канці того не знали. В Америці ж ив тоді ще
Александр Орлов, що втік з Еспанії і зірвав з
Сталіном, який особисто знав Фішера й Абеля.
Чому Орлов американцям цього не оповів — е
окремим питанням, на яке, мабуть, американські
органи безпеки мають відповідь. Кіріл Хєнкін
по повороті Фішера до Москви далі дружив з
ним і ділився думками. Фішер помер в 1971 р.
Він похований в Москві на німецькому кладо­
вищі. Хєнкін в своїй книзі помістив знимку з
пам’ятника Фішера-Абеля, на якому крім на­
пису є знак чекіста «щит і меч».