В одному зі стародавніх переказів Україну на¬звано «шматочком раю на землі». Мабуть тому доводилося народові знову й знову боро¬нити її від запеклих зазіхань чужинців. Протя¬гом віків, починаючи з 15 століття, обов’язок охорони українських земель покладався на ко-зацтво. Степові лицарі недарма називалися саме козаками; це слово має тюркське похо¬дження і означає «вільна, незалежна людина», «людина поза підданством». Постійна загроза нападу татар призвела до занепаду південних земель України, де утворився досить великий малозаселений регіон — так зване Дике Поле, у життя якого панівна верхівка того часу май¬же не втручалася.
Саме на просторах Дикого Поля — між се¬редньою і нижньою течією Дністра на заході, нижньою течією Дону і Сіверським Дінцем на сході, від річок Самари та Інгулу до Азовського і Чорного морів на півдні — існувала постійна необхідність відбиватися від нападів степо¬вих кочовиків. За цих умов войовничі мешканці регіону були змушені постійно вдосконалюва¬ти свою військову майстерність, дбати про
особливу організацію навіть повсякденного життя. Поступово козаки перетворилися на професійних воїнів, оборонців України від свавілля польської шляхти та мусульманської загрози, на останній форпост християнського світу на Сході. Недарма ж степових лицарів часто порівнюють із хрестоносцями!
Таке життя потребувало постійного напру¬ження всіх духовних і фізичних сил, і немає нічого дивного у тому, що в козацькому середо¬вищі з’явилося чимало видатних постатей — неперевершених полководців і державних дія-чів. Саме тут народжувалися перші паростки української державності і формувалася на¬ціональна свідомість нашого народу.
Перша письмова згадка про українських козаків датується 1489—1492 роками. Саме з того часу і веде відлік історія козацтва — історія героїчних битв, відчайдушних авантюр, сміли¬вих походів, гірких поразок й славетних пере¬мог. Усі визначні події тих часів пов’язані з іменами козацьких ватажків — гетьманів, кошових отаманів, полковників. Про них і піде мова в цій книзі.