(бл. 1530-1602)
Після смерті Дмитра Вишневецького запорозьким гетьманом став один із най- знаменитіших козацьких ватажків — Са-мійло Кішка. Народився він близько 1530 року в Каневі в родині українських шляхтичів. Десь у 1550 році юнак при-єднався до загонів Вишневецького, і під час численних походів набув безцінного військового досвіду. Очоливши Січ, Кішка вирішив відкрити запорожцям шлях на море і отримав підтримку козацької грома¬ди. За переказами, саме Самійлові Кішці належить заслуга створення перших ко¬зацьких чайок — унікальних невеликих су¬ден, пристосованих для походів річками та морем, швидкохідних і маневрених.
У 1568 році Самійло Кішка з побрати-мами вперше вийшли у Чорне море. З того часу турки забули про спокійне життя… Скільки років перебував на гетьманстві цей видатний ватажок козацтва, скільки морських походів він здійснив, наразі невідомо. Взагалі, про життя та діяльність Кішки ми більше знаємо з народних дум та пісень, ніж з історичних документів. На-приклад, тільки завдяки фольклору вчені дізналися про перебування гетьмана в полоні. Вони підрахували, що Кішка став бранцем приблизно 1673 року, і наступні
26 років залишався прикутим до лави вес-ляра на турецькій галері; вороги таким чи-ном познущалися над ним: мовляв, мріяв плавати морем — от і плавай… У 1599 році Самійло організував на галері повстання
бранців. Веслярі захопили корабель
і привели його до острова Тендра.
Там утікачі зустрілися з козаками
кошового гетьмана Скалозуба, які
саме розпочали похід на Азов.
Трохи перепочивши, Кішка
з товаришами повернувся на Січ.
Там з’ясувалося, що світ змінив-
ся: між поляками та українцями
запанувала ненависть.
Українська шляхта, щоб не
втратити своїх прав і маєтків,
сполячувалась, на землях
України хазяйнували польські
магнати. Селяни стали «живи-
ми речами» — кріпаками,
а козакам було встановлено
обмежений реєстр. Між
самими козаками теж не було
злагоди:реєстрові косо
дивилися на запо-
рожців, а ті, у свою
чергу, платили
реєстровим такою ж «палкою
любов’ю». І знову доля кинула
Самійла Кішку в самісінький вир подій. До України дійшла чутка, що кошовий гетьман Скалозуб загинув у Керченській протоці. Тому запорожці покликали Кішку на Січ і знову обрати його своїм гетьманом.
Самійло швидко зрозумів, як за найгірших об¬ставин можна діяти з користю для України та ко¬зацтва. Перш за все, він розпорядився полагодити чайки; гетьман вирішив знову піти походом на Чор¬не море і спробувати знайти Скалозуба (з власного
досвіду Кішка знав, що в козацькому житті буває все, і звістка про загибель може ви¬явитися хибною).
На жаль, отамана козаки так і не знайшли. Зате добряче познущатися з турків; вони повер-нулися з перемогою і навіть притягли із собою кілька галер із визволеними невільниками!
У 1600 році молдавський господар напав на Сімеона Могилу, що був ставлеником Польщі. Коронний гетьман Замойський, який сам майже не мав армії, вирішив звернутися по допомогу до Війська Запорозького. Але Кішка виявився дуже вправним політиком; він вичікував, доки до козаків не звернувся сам король. Гетьман не
Церква Миколи Доброго. Сучасний вигляд
відмовився допомогти, проте
і далі тягнув час. Коли ж
уряд Польщі перебував май-
же у відчаї, не знаючи, чим за-
добрити гоноровитого ватаж-
ка, той дав зрозуміти: козаки
візьмуться за зброю тільки
в тому разі, якщо кількість
реєстрового козацтва не буде
обмежуватися і козакам до- Козацькачайка
зволять, як і раніше, володіти
землею і маєтками. І якщо королівський уряд
сплатить свою заборгованість лицарям степу.
Після молдавського походу Самійло Кішка
намагався відновити морські походи проти Ту-
реччини і задля цього почав збільшувати ко-
зацьку флотилію. Однак розпочалася польсько-
шведська війна, і уряд Польщі втягнув козаків
у військові дії. Гетьман дуже неохоче вирушив
у похід, але зраджувати поляків не захотів, ува-
жаючи, що цим зганьбить себе перед Європою.
На той момент Кішка командував значним
українсько-польським корпусом, який складав-
ся з козацьких загонів і 15 польських ескадронів.
У найтяжчих ситуаціях гетьман особисто водив
своїх підлеглих у бій. В одній із сутичок
у Ліфляндії 1602 року він і загинув від шведської
кулі. Козаки перевезли тіло свого ватажка до
Канева і поховали його там.
Коли загони Кішки ви-рушили до Молдавії (во-лоський воєвода саме по-встав проти турок, тож козаки залюбки допомог-ли йому), гетьман заїхав у Київ і заклав там церк¬ву Миколи Доброго. Таким чином невтомний вата-жок подякував Богові за своє звільнення з полону.
Для України, рідних, друзів і сорат-ників він фактично помер. Але козаць¬кий гетьман недарма носив прізвисько Кішка — про цього звіра кажуть, що в нього не одне, а кілька життів. На¬віть сьогодні важко зрозуміти, як літ¬ній козак, виснажений каторжною пра¬цею та нелюдськими умовами полону, зміг урятуватися сам, визволити то¬варишів і привести їх в Україну.