(?—1576)
11 травня 1573 року на польський престол зійшов французький принц Генріх Валуа, але вже 17 липня наступного року він відбув до Па¬рижа: батько Генріха, Карл IX, помер, і фран¬цузька корона лишилася без володаря. Тож у Польщі почалося «безкоролів®» — один із найскладніших періодів її історії.
А 8 вересня 1575 року в Україну увірвалася вісімдесятитисячна татарська орда, яка майже не зустріла опору. Татари спустошили Волинь, Поділля, дійшли аж до Жешува, залишаючи по собі самі руїни та згарища. Першого жовтня чужинці дісталися до Львова. Населення охопила паніка; польські воєводи виявилися неспромож¬ними дати відсіч ворогу, але тут татарам довелося зустрітися з козацькою армією Богдана Ружинсь- кого, якого в народі прозвали Богданком.
В Острозькому літописі збереглася згадка про те, що козаки «впадша за Перекоп, бордзо
великії шкоди починили». Ружинський добре
знався на татарській тактиці бою, тому орга-
нізував дії свого війська таким чином, що про-
тивник навіть не міг наблизитися до напад-
ників. Кмітливість ватажка походу дозволила
козакам без усяких перешкод вийти в тил во-
рога, захопити Перекопську лінію, взяти Ор
і Кафу. Кримчаки були паралізовані зухвали-
ми діями українців.
Після цього Ружинський повернув своє
військо на Бахчисарай і Козлов. А морські заго-
ни на чайках скерував до Сінопу та Трапезунду,
де йшла торгівля бранцями-росіянами. Переля-
каний хан швидко направив до нього послів
із цінними дарунками і благанням про мир.
Визволивши декілька сотень християн із та-
тарської неволі, гетьман узяв 15 знатних за-
ручників і повернувся до України.
Після такого розгрому Крим і Туреччина дов-
го не могли оговтатися, тож в Україні та Польщі
нарешті настали спокійні часи. Козаки отри-
мали привілеї, подарунки та статус окремої
військової організації, що складалася з полків
і сотень, зі своїми старшинами. Полк був також
і адміністративно-територіальною одиницею —
Україну було поділено на Чигиринський, Кор-
сунський, Черкаський, Умань-Полтавський
і Миргородський полки. Богдану Ружинському
ж, як гетьману, вручили клейноди — королівське
знамено, бунчук,
булаву й військо-
ву печатку.
Козацтво давно вже мало за свого
цього нащадка однієї з княжих родин
північної Волині. Усе життя Ружинсь-
кого було пов’язане з військовою справою.
Коли і за яких обставин він потрапив до
низових козаків, невідомо. Але незабаром
цього смічивого й обдарованого вояка вже
вважали ватажком. Авторитет Чу-
жинського був настічьки високим, що ко-
заки довірили йому вести переговори
з Москвою і обіцяти російському урядові
захист від татарських набігів. Уряд
Речі Посполитої також визнавав ко-
зацького ватажка і вимушений був
рахуватися з ним.
Десь узимку 1575року російський цар
почав прохати козаків наступного року
виступити проти кримчаків, які за-
напащували московські землі. Однак
ситуація наразі змінилася: крім
ко-заків, боронити Україну вияви-
лося нікому, тож вояки Ружинсько-
го ви-рішили не відкладати похід,
а вирушити на Перекоп одразу.