(?—1593)
Коли народився Христофор (Кшиштоф)
Косинський, був він насправді поляком чи
українцем, яку віру сповідував — на ці запитан­
ня сучасні історики не мають відповідей. Упер­
ше про Косинського йдеться в листі кошового
отамана Богдана Микошинського. В 1590 році
за видатні заслуги у війні проти татар сейм Речі
Посполитої нагородив Косинського маєтком на
Київщині. Він став власником села Рокитне, на­
вколо якого лежали землі Білоцерківського ста­
роства, де головував син київського воєводи та
сенатора князя Василя-Костянтина Острозько­
го Януш. Той не дав Косинському оселитися на
власних землях, бо сам зазіхав на цю маєтність.
19 грудня 1591 року на чолі великого козацького
загону Косинський напав на Білу Церк-
^ ву, щоб помститись Острозьким.
Уряд Польщі був наля­
каний розмахом повстання.
У січні 1592 року король
Сигізмунд III призначив
комісію для розслідування
«свавілля» та покарання
винних. Але повстання
ширилося, мов вогонь.
Військо бунтівників
Пам ятник
повстанцям
Косинського
кілька разів оточува­
ло Київський замок, у
1592 році запалали Во­
линське та Брацлавське
воєводства. Тоді у вересні 1592 року князь
Костянтин Острозький вирішив самотужки
приборкати бунт. Вінзібрав навколо себе шля­
хетську кавалерію Київського, Волинського,
Брацлавського воєводств, винайняв німецьких
піхотинців і жовнірів із Гал ичини та У горщини.
Армія ж Косинського була погано озброєною,
Кшиштоф Косинський
не вистачало теплого одягу, продовольства.
23 січня 1593 року під містечком П@тка поча­
лася вирішальна битва. Цілий тиждень військо
Косинського тримало оборону, втративши
за цей час більше двох тисяч осіб. Нарешті
сторони вирішили розпочати переговори,
і 31 січня Костянтин Острозький і Кшиштоф
Косинський підписали угоду, за якою козаки
втрачали всю артилерію та корогви (знамена),
повинні були повернути награбоване майно,
скинути Косинського з гетьманства, скороти­
ти кількість козаків до мінімуму. Слід сказа­
ти, що свого особистого ворога Косинського
князь відпустив на всі чотири вітри. Керівник
повстання одразу ж подався на Запорожжя —
збирати нові загони, а влітку взяв в облогу
Черкаси. Черкаський староста князь Олек­
сандр Вишневецький запросив Косинського
для переговорів у місто, а там вбив його. За на­
родним переказом, його тіло було замуроване
у стовп в одному з католицьких монастирів.
Після цього повстання спалахнуло з новою
силою, і вже через півроку справу, розпочату
Кшиштофом, підхопив Северин Наливайко.
На той час Білоцерківський замок відігравав роль одного з найголовніших опорних пунктів
Речі Посполитої у Східній Україні. Саме Біт Церква зупиняла татар, тримала в покорі
місцеве населення, заважала селянам тікати на Січ. Треба сказати, що за рік до згаданих подій
білоцерківські міщани підняли бунт, який було жорстоко придушено. Чи варто дивуватися, що
населення Білої Церкви ставилося до Острозьких ворожо? Щоб насолити князю та старості,
міщани радо підтримали Косинського, і замок здався практично без бою. Артилерія, боєприпаси,
запаси провізії — усе це перейшю до повстанців, а Косинського було одразу проголошено геть­
маном козацького війська.