(7-1597)
Ні дату, ні місце народження, ні походження
знаменитого гетьмана визначити неможливо. Він
народився на початку 60-х років 16 століття чи то
у Кам@нці-Подільському у родині чинбаря, чи
то в Гусятині, де батько майбутнього гетьмана
мав садибу з невеликою ділянкою й займався
кушнірством. Хоч би що там було, Северин от
римав непогану освіту; коли хлопець підріс, він
подався до Острогу — міста, яке на той час вва
жалося визнаним центром богослов® і освіти
в Україні, і деякий час жив у свого брата-
священика Дем’яна. Той допоміг молодшому
брату продовжити навчання. Щоправда, май
бутній гетьман більше цікавився не філософією,
а військовою справою і відзначався запальною
вдачею, до того ж, з юнацьких років брав участь
у боротьбі проти татарських орд на Поділлі
і Брацлавщині, ходив у походи проти турків і та
тар до Криму, Молдови, певний час жив на Січі.
Незабаром Наливайко влаштувався на службу
до князя Костянтина Острозького, і став
ротмістром його особистої охорони. Але на цій
посаді протримався він недовго. На Поділлі
і Брацлавщині якраз почати діяти нові загони
повстанців — селян і козаків, тож Северин поки
нув службу і подався туди, де запахло війною.
Він приєднався до одного з найбільших по-
Б. Карабулін. «Взяття Луцького замку
Северином Наливайком»
встанських загонів і невдовзі очолив його.
А коли 1594 року, очікуючи чергового набігу
татарської орди, Наливайко став збирати під
свою руку козаків і селян, він раптово отримав
величезну підтримку: до нього приєднався но
вий гетьман Григорій Лобода. Тож у червні 1594
року гетьман і повстанський ватажок разом ви
рушили до Дніпра. Турки і татари зазнати
страшної поразки, і через кілька тижнів Лобода
і Наливайко повернулися в Україну; їхня
військова здобич була величезною, козаки вез
ли із собою, насамперед, зброю та чотири тисячі
коней.
У цей же час на зборах у Брацлаві польська
шляхта вирішила покінчити з наливайківцями,
які «бунтують народ». Але місцеве населення
вчасно попередило повстанців. Наливайко ви
рішив не тікати, як йому радили, а першим за
вдати удару ворогові. Проти ночі на 16 жовтня
1594 року його загін напав на Брацлав і пере
бив тамтешню шляхту. Удача була на боці
повстанців, їхній авторитет стрімко зростав.
Згодом Наливайко і Лобода зібрали у Барі раду
керівників загонів і видали універсали, якими
закликали селян та .міщан озброюватися. Союз
ники вирішили підняти повстання проти маг
натів по всій Україні, щоб раз і назавжди позба-
Розмах повстанського руху налякав короля
Сигізмунда III, і він спішно відкликав із Молдо
ви, де саме вирішувалась доля молдавського
трону, відомого полководця гетьмана Жол-
кевського з величезним військом. Польський
гетьман перетнув шлях козакам неподалік
Синіх Вод. Однак повстанці оминули цей кор
дон, сподіваючись на допомогу від гетьмана
Лободи, хоча той не поспішав, бо вів таємні
перемовини з Жолкевським. Допомога прийшла
з іншого боку. Наприкінці березня 1596 року до
Трипілля, де зупинився Лобода, прибув зі сво
їми козаками Матвій Шаула. Тепер об’єднана
армія могла б легко завдати нищівної поразки
королівському війську. А оскільки Лобода явно
не горів бажанням діяти, козаки відібрали
в нього гетьманство і передали булаву Шаулі.
Новий гетьман тут же вирушив на з ’єднання
з Наливайком.
Сигізмунд III
витися панування іноземців. Тож навесні 1595
року на Київщині, Переяславщині, Поділлі,
Волині діяло вже кілька десятків загонів, що на
раховували близько 12 тисяч повстанців. Але
єдності між ватажками не було, і кінець кінцем
повстанське військо розділилося: Лобода виру
шив до Черкас, а Наливайко — на допомогу по
встанцям Волині, а потім із боями захопив
білоруські міста Бобруйськ і Могильов.
Козаки знищили залогу Білої Церкви і по
чали відходити до Трипілля. Жолкевський ки
нувся навздогін, і 24 березня неподалік від
Білої Церкви, в урочищі Гострий Камінь,
відбулася вирішальна битва. Бій був запеклий,
обидві сторони понесли величезні втрати, але
перемоги не виборов ніхто. Матвій Шаула був
тяжко поранений, і замість нього козаки обра
ли новим гетьманом Наливайка. Після цього
повстанці рушили до Трипілля, а Жолкев
ський повернувся до Білої Церкви, де спо
дівався дочекатися підмоги.
15 травня козаки дісталися річки Сули, але
шлях їм перекрив один із загонів Жолкевсько-
го. Повстанці відійшли до річки Солониці
і в одному з її урочищ обладнали укріплення,
оскільки потрапили в оточення. Протягом двох
тижнів, починаючи від 16 травня 1596 року,
вони тримали оборону. Обидві сторони втра
тили багато вояків, серед козаків почався го
лод, а поляки помирали від спраги. Жолкевсь
кий знову послав Лободі пропозицію видати
Наливайка та інших керівників руху, а самому
здатися на милість короля. У козацькому таборі
дізналися про це, звинуватили Лободу в зраді
і зопалу відтяли йому голову. Наливайка ж зви
нуватили в тому, що він завів повстанців у паст
ку, скинули його з гетьманства і вручили була
ву Кшиштофу Кремпському.
Після двох діб запеклих боїв козаки
зібралися на раду і згодилися віддати полякам
Наливайка та інших ватажків. У таборі
повстанців почалася усобиця, колишнього
гетьмана схопили і зв’язаним привели до Жол-
кевського. Разом із Наливайком, до рук по
ляків потрапили найближчі соратники Севе-
рина — Шаула, Шостак, ще кілька старшин.
8 червня 1596 року повстанці склали зброю
і були жорстоко знищені королівським вій
ськом. Лише загону на чолі з Кремпським вда
лося пробитися крізь ряди польського війська
й відійти на Запорожжя.
Наливайка тримали у в@зниці у Варшаві
протягом року, безперервно піддаючи торту
рам. 11 квітня 1597 року знаменитого козаць
кого ватажка жорстоко стратили, виставивши
знівечене тіло на острах населенню. Це не по
діяло — справа Северина була згодом підхоп
лена його наступниками.