(?-1635)
Рід, до якого належав славетний воїн Іван Сулима, простежується від часів Київської Русі. У 15 або
на початку 16 століття пращури козацького ватажка здобули шляхетство, стали власниками маєтків
у Кременецькому повіті на Волині, заснували нові поселення на Подніпров© Майбутній гетьман наро­
дився в другій половині 16 століття в Рогощі. Спочатку він служив помічником урядника баришівських
і бориспільських володінь Софії Данилович, а в 1615 році став управителем переяславських маєтків
коронного гетьмана Жолкевського, який подарував Сулимі села Лебедин, Кучаків та Сулимівку. Зда­
валося б, подальша доля шляхтича має бути спокійною і поміркованою. Але Сулима примудрився
посваритися зі своїм високим покровителем, кинув усе своє майно і подався на Січ. Там він завдяки
неабиякому розуму та рідкісній фізичній силі швидко здобув чималий авторитет. Двічі він із невели­
кими загонами козаків навіть руйнував околиці Стамбула, а всі морські походи за участю цієї людини,
здавалося, були приречені на успіх.
Загони Сулими неодноразово виручали бранців, які
піднімали бунти на турецьких галерах. Так сталося,
наприклад, у 1620 році, коли січовики визволили 200
невільників-поляків і понад 70 українців. Завдяки запи­
сам литовського князя Альбрехта Радзивілла історики
довідалися, що козацький ватажок подарував Римсько­
му Папі Павлу V300 полонених турецьких яничар, яких
січовики захопили під час повстання на галері в Серед­
земному морі. Саме тоді козак одержав золоту медаль
із портретом Павла V.
Якими шляхами водила по світах доля впертого
шляхтича, ми можемо тільки гадати. Існують відо­
мості, що й сам він не минув долі бранця, провів роки
у полоні, вирвався з каторги і через Європу повернувся
додому. Не дивно, що козаки неодноразово обирали Су­
диму кошовим отаманом, а згодом гетьманом.
Іван Сулима
Після Хотинської війни 1621 року польський
король Сигізмунд III не виконав своїх обіцянок
про розширення козацьких прав і привілеїв. Як
повелося, січовики намагалися виправити цю
несправедливість на власний манер — повстан­
ням. Тож у 1623 році князь Юрій Збаразький за­
кликав уряд Речі Посполитої приборкати не­
покірних, які «позабули віру і підданство,
створюють собі окрему Річ Посполиту, посягають
на життя і маєтки невинних людей». У той же час
збільшилася кількість походів запорожців проти
кримських татар. При підготовці однієї з таких
операцій січовики вирішили вручити Сулимі
гетьманську булаву. Тож 29 грудня 1628 року Іван
Сулима, відправляючи листа литовському князю
Альбрехту Радзивіллу, підписався під ним як за­
порозький гетьман.
Сулима був супротивником походу на Крим,
однак підкорився рішенню товаришів, які обрали
його ватажком у цій операції. Наприкінці травня
1629 року 800 козаків на чайках вийшли в море,
основна ж маса січовиків вирушила сушею до
татарської фортеці Іслам-Кермен. Одразу ж після
того, як військо Сулими переправилося через
Дніпро, серед старшини почалася сварка через
вибір подальшого маршрута. Під Перекопом
конфлікт набув такої гостроти, що січовики скли­
кали нову Раду, відібрали булаву у Сулими і об­
рали новими гетьманами реєстрового та не­
реєстрового козацтв Григорія Чорного і Тараса
Федоровича.
Після повернення на Січ кошовий отаман
Іван Сулима, як і раніше, керував морськими
експедиціями козаків.
Проти ночі з 11 на 12 серпня запорожці
непомітно оточили фортецю із залогою із
польських та німецьких жовнірів і вдерлися на
територію фортеці з різних боків. Уже через

пару годин залога припинила своє існу-вання.
Січовики зруйнували вали і спалили саму
фортецю: «Щоб біля порогів і згадки не лиши­
лося про поляків».
Однак селяни та міщани не надали під­
тримки бунтівникам, а польський уряд відпра­
вив велику каральну експедицію. Сулима зі
своїм військом був змушений відступити в та­
бір на одному з островів на Запорожжі. Проти
повстанців вирушив Адам Кисіль, який тим­
часово виконував обов’язки коронного геть­
мана.
Почав він із того, що під виглядом втікачів
від татар заслав до табору Сулими своїх лю­
дей. Із настанням холодів у повстанців поча­
ли закінчуватися харчі та паливо; запорожці
стали виказувати невдоволення, чим і ско­
ристалися зрадники. Вони схопили козаць­
кого ватажка разом із його прибічниками
і видати Киселю, а чайки спалили. Тих, хто
підтримував Судиму, стратили на місці; лише
самого козацького гетьмана з п’ятьма най­
ближчими товаришами відправили до Вар­
шави. Сейм засудив усіх до страти: козаки
добряче дошкулили уряду Речі Посполитої,
до того ж розправи над запорожцями
постійно вимагали турецький і татарський
посли.
Через кілька днів усіх було страчено,
їм відтяли голови, а потім четвертува­
ли і розвісили шматки тіл на міських му­
рах. Польський уряд вважав, що це налякає
запорожців і відверне їх від походів на Чорне
море. Однак, як виявилося згодом, прихильни­
ки «жорстких заходів» помилялися.

В 1635 році сейм ухвалив закон
«Про припинення козацького свавіл­
ля». Згідно з ним, кількість реєстрових
козаків зменшувалася на дві тисячі,
а один із коронних польських полків був
зобов язаний постійно перебувати на
Січі, щоб «свавільники» не могли склика­
ти своєї ради. Зв’язки між Запорож­
жям і волостями було взято під жорст­
кий контроль. Сейм також ухвалив
будівництво фортеці в урочищі Кодак,
який давав можливість тримати під
наглядом гирло ріки Самари (саме там
будувачися козацькі чайки). Але фор­
теця проіснувала менше місяця і була
вщент зруйнована. І зробили це саме за­
гони Сулими, яким Кодак «заважав».
До того ж на Січі відбулася Велика Ра­
да, під час якої гетьманом було знов
проголошено знаменитого ватажка. Він
і очолив боротьбу проти шляхти.