(?-1628)
Михайло Дорошенко був нащадком старовин­
ного шляхетного козацького роду. Ось і все, що нам
відомо про його дитинство та юність. Дуже рано
він потрапив на Січ, зумів швидко зайняти чільне
місце серед козацької старшини, а за часів гетьмана
Петра Сагайдачного уже мав чин полковника,
відзначився в поході на Москву та в битві під Хо­
тином. Козаки високо цінувати Дорошенка, бо він
був людиною не тільки хороброю та рішучою (на
Січі це не було рідкістю), а й добре розбирався
у полководницькій справі.
Гетьманська булава побувала в руках Михайла
Дорошенка тричі. Перший раз це відбулося в 1623
році, коли Дорошенко став наступником Оліфера
Голуба. Польський король Ян Собеський зазначав,
що новий гетьман «королю і Речі Посполитій завж­
ди зичливий». Мабуть, саме це через рік с тато при­
чиною того, що козацький проводир втратив була­
ву. Справа в тому, що поляки вимагати скорочення
кількості реєстрового козацтва. Гетьману довелося
вписати в реєстр лише шість тисяч козаків, в основ­
ному заможних. Решту було відправлено на Січ
і скеровано проти турків. Дорошенко поспіхом
збудував флотилію з 80 чайок і вирушив до
берегів Босфору. Цей похід виявився блиску­
чим: французький та англійський посли згаду­
вати, що військо Дорошенка спалило най-
багатші околиці Стамбула, похазяйнувало на
узбережжях Босфору і повернулося в Чорне
море. Розлючений султан Амурат організував
погоню, але марно — козацька флотилія і не ду-
Михайло Дорошенко
мала тікати. Чайки вишикувалися бойовим по­
рядком і почали готуватися до бою. Султан так
і не ризикнув розпочати морську батат і ю і по­
вернув додому.
У липні 1624 року 150 чайок знову з’яви­
лися під Стамбулом. Козаки спалили Фарос,

три доби штурмували стамбульську фортецю,
де розташовувався арсенал, а потім відступи­
ли в море, щоб уже в серпні почати штурмува­
ти фортецю Ані-Кіой.
Кримський хан Шагін-Гірей, який мріяв до­
битися незалежності від Порти, охоче пішов на
укладення союзу з Дорошенком. Це сталося 24
грудня 1624 року. Гетьман розпочав власну гру
в міжнародній політиці, але козаки, хоч і по­
важали свого обранця, не бажали бачити своїм
обранцем людину, що прагне до миру з поля­
ками та татарами й урізає козацький реєстр.
Втім, невдовзі з’ясувалося, що більш гідного
ватажка на Січі поки що немає, тому в 1624 році
Михайла Дорошенка знову проголосили геть­
маном — і тільки для того, щоб майже одразу
знову відібрати в нього булаву з тих же причин
і передати її Марку Жмайлу.
На цьому гетьманський «марафон» не скін­
чився. У 1625 році Жмайло підписав вкрай
невигідну для козацтва Куруківську угоду з по­
ляками і, відповідно, власну відставку. А на
його місце 5 листопада посадили знов-таки
Михайла Дорошенка.
Той не збирався міняти обрані принципи
політичної гри. Перш за все Дорошенко зами­
рився з поляками і склав новий козацький
реєстр. На той час Річ Посполита уклала черго­
вий хиткий «вічний мир» із турецьким султаном
ТРИЧІ ГЕТЬМАН
і вважала, що козаки остаточно згодилися із
своїм становищем, і тому вирішила з’ясувати
стосунки зі шведами. Звичайно ж, гетьман не
міг прогавити такої нагоди.
На жаль, Дорошенко не залишив у від­
войованих фортецях на Дніпрі козацькі гар­
нізони, що мало б відчутно вплинути на
відносини України з Кримом і Стамбулом. Він
вирішив, що для Січі вигідніше мати «керова­
ного» володаря Криму, тому і втрутився у вну­
трішню боротьбу претендентів на ханство —
Шагін-Гірея та Джанібек-Гірея — на боці більш
поміркованого Шагін-Гірея. Під Бахчисараєм
козаки розбили війська Джанібек-Гірея, підій­
шли до Кафи, примусили відступити військо
турецького воєначальника Кан-Темира і від­
били в нього 22 гармати. Саме в цей вирішаль­
ний момент претенденти на ханство раптом
примирилися між собою і спільно вдарили по
козаках. Для гетьмана Михайла Дорошенка та
хана Шагін-Гірея ця відчайдушна битва вияви­
лася останньою в житті.
В архівах є свідчення, що Джанібек-Гірей
відтяв голову загиблого гетьмана, настромив її
на списа і виставив цей страшний трофей на
фортечному мурі Кафи. Однак, навіть втратив­
ши гетьмана, козацький корпус зміг пробитися
назад на Січ, прихопивши із собою всі татарські
гармати.
У середині грудня 1625 року козацька ескадра з 300 чайок вийшла з Дніпра і рушила до
турецького узбережжя. Під Очаковом козаки вступили в бій з 20 турецькими галерами, потім
добряче обшарпали турецьке узбережжя і повернулися до гирла Дніпра. Там на них уже ча­
тувала турецька ескадра, але чайки пробилися до лиману, втративши в бою лише пару
човнів.
У 1624 році турки двічі скеровували військо кримського хана на Україну, а навесні 1626
року орда, майже не зустрівши опору, докотилася аж до Гатчини. Через кілька місяців та­
тари намагалися захопити Київ. Тоді Михайло Дорошенко, зсадивши запорожців із чайок,
разом із кількома київськими полками зупинив і розгромив орду під Білою Церквою. Такої
нищівної поразки татари не зазнавали вже давно: на полі брані вони залишили вбитими більше
десяти тисяч вояків.
Після цієї невдалої баталії турки і татари взялися відбудовувати фортеці в пониззях
Дніпра. Гетьман Дорошенко не збирався миритися з тим, що йому намагаються відрізати
шлях до моря. Навесні 1628 року з ескадрою чайок і сухопутним корпусом він ударив по во­
рогах одночасно з Дніпра і зі степу. Бій тривав добу, і ця доба знову вїдкршіа Україні вихід на
морські простори.