Існує взаємна залежність між членами предикативного центру, а також 
залежність граматична, що виходить за рамки традиційного розуміння зв'язку 
узгодження. 
З уваги на неоднорідність граматичних форм підмета і присудка, що утворюють 
предикативний центр двоскладного речення, предикативний зв'язок, доводиться 
кваліфікувати як особливий зв'язок, підмет - як головний член, який зумовлює 
синтаксичну структуру і морфологічні форми присудка, сам зумовлюється 
присудком. Саме присудок забезпечує будь-яким словам у функції підмета їх так 
звану «незалежну» позицію, яка може морфологічно виражатися формами називного 
відмінка іменника чи інших змінних, або субстантивованих слів, або ж таких 
морфологічних ознак немає. 
Між членами предикативної пари двоскладного речення існує не однобічне 
підпорядкування присудка підметові, а двобічна залежність співвідносних членів: 
підмета і присудка (Пор.: «Специфіка предикативного зв'язку полягає в тому, що він 
поєднує такі два компоненти, які однаковою мірою передбачають один одного" 
[Вихованець 1975, с. ЗО; Кротевич 1956, с. 12; Адмони 1957, с. 28]). Двобічна 
залежність між членами предикативного центру є основною, змістовою 
характеристикою предикативного зв'язку. Останнім часом у підручниках та 
посібниках така думка проводиться послідовно. Щоправда, існує ще термінологічний 
різнобій, коли йдеться про аналіз формальних засобів вираження цього зв'язку. 
Терміни «координація» і «узгодження» часто вживаються як синоніми. 
Щоб уніфікувати термінологічний різнобій, у шкільному викладанні синтаксису 
доречно користуватися терміном «узгодження» форм підмета і присудка, що включає 
як випадки граматично оформленого (формально вираженого) узгодження (повного й 
неповного), так і решту позиційно зумовлених форм головних членів предикативного 
центру двоскладного речення. 
Класичними, традиційно визнаними формами узгодження вважаються 
узгодження в роді, числі й відмінку, а також в особі за умови вираження підмета 
особовим займенником. Зрозуміло, що якби предикативний центр двоскладного 
речення можна було обмежити лише такими формами морфологічного вираження 
277 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
{Ліс шумить. Ми запізнюємось), тоді б синтаксичний зв'язок міг бути зведений до 
узгодження у спільних граматичних формах. У мові широко вживаними є речення з 
предикативними центрами, в яких зв'язок між головними членами не вкладається в 
такі традиційні рамки {Курити - шкідливо!; Робота - не з легких.; А вона - ой!; 
Працювати на совість - наш обов'язок і т. д.). Тому-то предикативний зв'язок не 
може обмежуватися традиційним поняттям узгодження як зв'язку між формами слів: 
називного відмінка іменника-підмета і дієвідмінюваною формою дієслова в ролі 
присудка. 
Узгодження присудка з підметом виражене у формах роду, числа й особи, 
причому граматичні значення відповідних категорій мають форми простих 
присудків, зв'язки в іменному складеному присудку чи допоміжного дієслова в 
дієслівному складеному та в деяких формах трьохелементного присудка, наприклад: 
„Так увійшла подільська щедра осінь, в мого життя юнацькі 
сторінки "(Л. Дмитерко) - узгодження і в роді, й числі; „Ія схиляюсь перед тим, хто 
тут проходив перший" (Л. Дмитерко) - узгодження в числі та особі; „Правдивим 
будь, але не всім та одкривайся, хоробрим будь, але на техніку зважай, щоб 
вимірював землі, ніхто із людей не повинен привласнювати землю " (М. Стельмах) -
узгодження в числі. Наведені приклади ілюструють вплив граматичних форм підмета 
на відповідні граматичні форми присудка. У цих випадках присудок узгоджується з 
підметом у спільних граматичних категоріях. 
Не однаково зумовлюються форми присудка в предикативних центрах, що 
відрізняються підметами: „предмет-ознака" {Дівчина співає), „ознака - ознака" {Бути 
вчителем - почесно). 
Характерною особливістю речень першого типу є те, що вони не мають 
обмежень у використанні всіх основних форм присудка. Структура присудка 
варіюється залежно від його власних граматичних форм (простий дієслівний, 
складений іменний із зв'язкою, складений іменний з нульовою зв'язкою, складений 
дієслівний, трьохелементний звичайний чи ускладненого типу). 
А характер морфологічного вираження підмета (іменником, займенником, 
числівником, іншим субстантивованим словом чи словосполученням) не впливає на 
форму присудка. Щоправда, у предикативному центрі з підметом, вираженим 
словосполученням чи цілим реченням, будова присудка зумовлена. Присудок 
найчастіше буває складеним іменним з нульовою зв'язкою, а іменний член 
виражається іменником у називному відмінку із частками це, то, ось чи без них. 
Наприклад: „Повість про справжню людину - це одна з улюблених книжок молоді"; 
„Все в ім'я людини! Все для блага людини - ось наша найвища мета " (3 газ.). 
Якщо підмет виражений омонімічним іменем, спільним для осіб чоловічої і 
жіночої статі {Шура, Валя), незмінюваним прізвищем іншомовного походження 
{Руссо), присудок набуває граматичного значення роду залежно від контексту. 
Наприклад: „Шура виконав домашнє завдання" і „Шура викопала домашнє 
завдання ". Нерідко допускаються помилки у вживанні родових форм присудка при 
підметі, вираженому іменником-назвою осіб за професією, посадою, званням чи за 
характером діяльності {голова, суддя), наприклад, коли йдеться про голову сільради 
жінку, як треба сказати: голова сільради виступив чи виступила? Слід пам'ятати, що 
такі іменники, на відміну від іменників спільного роду - завжди чоловічого роду. 
Щоправда, таке вживання традиційне, бо після Великої Жовтневої соціалістичної 
революції жінки нарівні з чоловіками є головами, суддями, професорами, героями. 
Тому, якщо відповідна ситуація чи контекст і конкретизують стать людини -
виконавця дії, порушуючи існуючу норму, узгоджується присудок з іменником-
278 
Тема II. Синтаксис простого речення 
назвою жіночої статі. Тут маємо справу із відповідною, нормативно не закріпленою 
тенденцією, що є реакцією на родову диференціацію іменників-назв осіб за 
характером діяльності. Щоб уникнути порушень правил граматичного узгодження 
присудка з підметом, потрібно вживати інші слова, які б конкретизували рід іменника 
в ролі підмета, наприклад: голова зборів Олександра Андріївна зачитала постанову. 
Конкретизаторами родових значень іменника-підмета найчастіше виступають 
прикладки, що є назвами видових понять щодо іменників у ролі підмета з назвами 
понять родових (газета „Спорт", журнал „Піонерія"). Безперечно, при такому підметі 
присудок узгоджується у роді й числі з підметом, наприклад: „Газета „Спорт" 
повідомила результати змагань"; „Водна станція „Хімік" оснащена всім 
необхідним для відпочинку". Якщо ж іменника, що означає родове поняття, немає, 
присудок узгоджується в роді й числі з підметом-власною назвою, наприклад: 
„Хімік" оснащений усім необхідним для відпочинку", (хоч „Хімік" - водна станція). 
При підметі, вираженому сполученням слів без стрижневого елементу або 
опущеного іменника (з родовою назвою), наприклад: „Яутверждаюсь" написаний 
П. Тичиною під час війни, після розгрому фашистських полчищ на Волзі" (3 газ.), або 
коли підмет виражений невідмінюваним іменником-назвою птахів, тварин, присудок 
вживається в формі чоловічого роду (в дієсловах минулого часу та умовного 
способу). Лише при необхідності підкреслити, що йдеться про тварину-самку 
присудок дістає форму жіночого роду. („ Кенгуру народила маля "). 
Якщо підмет виражений невідмінюваним іменником, що не є назвою птахів чи 
тварин, форма присудка визначається родовим поняттям щодо назви видової, яка 
виражає предметне значення підмета, наприклад: „Міссісіпі вийшла з берегів" 
(річка); „Юманіте" повідомила" (газета). 
При невідмінюваних іменниках-загальних назвах у ролі підмета присудок має 
форму середнього роду. Наприклад: „Таксі під'їхало". Хоч займенники хто, що не 
мають категорії роду, все ж вони в ролі підмета зумовлюють родові граматичні 
значення: дієслів-присудків, якщо їм властиві ці категорії. Форму чоловічого роду в 
дієсловах-присудках минулого часу та умовного способу зумовлює підмет, 
виражений займенниками хто, ніхто, дехто, наприклад: „ Так ніхто не кохав. Через 
тисячу літ лиш приходить подібне кохання " (В. Сосюра). 
При підметах-займенниках що, ніщо, дещо присудок-дієслово в минулому часі 
чи умовному способі вживається в середньому роді, наприклад: „Що сталося з 
тобою?" (М. Марудний). Питальний займенник що має вплив і на граматичне 
значення роду в іменній частині складеного іменного присудка: прикметник, який 
найчастіше вживається в іменному присудку при підметі що, має форму середнього 
роду, наприклад: „Батьківщино моя! Що є могутніше гірських хребтів, суворіше від 
тайги твоєї, прекрасніше від твоїх пшеничних ланів!" (0. Донченко) 
Якщо ж займенник що - відносний і вживається в ролі підмета, то він втрачає 
змогу зумовлювати граматичне значення середнього роду в присудку. На рід та число 
дієслів-присудків при підметі що в таких випадках впливають граматичні значення 
цих категорій у словах, від яких цей займенник залежить, наприклад: „Ми працю 
любимо, що в творчість перейшла, і музику палку, що ніжно серце 
тисне " (М. Рильський). 
Займенники хто, що не мають також категорії числа. Як правило, присудок при 
підметах, виражених цими займенниками, ставиться в однині: „Хто винен? Хто 
прийшов? Що трапилося? Все ж при перелічуванні осіб підметів, виражених 
займенником хто, присудок може мати форму множини, наприклад: „Гріють біля 
вогника: хто руки, а хто - очі, глибока осінь прийшла з країв північних " (П. Панч). 
27') 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
Підмет, виражений незмінним словом (прислівником, прийменником, 
сполучником, вигуком, часткою), а також словосполученням чи цілим реченням, 
вимагає від дієслова-присудка в минулому часі чи в умовному способі форми однини 
середнього роду, наприклад: „Гучне "Ура!" пронеслось тоді над лугами і впало в 
трав розморених дурман " (П. Первомайський). Форма множини присудка диктується 
лише наявністю контекстуальної вказівки на множинність підметів, наприклад: 
„Його постійні „Ой!" виводили старого з рівноваги" (І. Цюпа). Як правило, в таких 
випадках при підметах вживаються слова-означення, морфологічна форма множини 
яких вносить відтінок розчленування назви предмета - носія предикативної ознаки. 
Числове значення присудка при підметі, що є кількісно-іменним 
словосполученням, залежить від того, як мовцеві уявляються особи чи предмети-
підмети: як єдине ціле чи зосереджена увага на їх назвах, підкреслюються саме назви 
як носії предикативної ознаки. Пор.: „На кожній гілці сиділо по кілька горобців"; 
„Двадцять років відтоді минуло" (Є. Гуцало); „Два будинки з скляними стелями 
стояли один біля другого, дивуючи очі своєю красою" (Панас Мирний); „ Тут їх 
чекали два військові" (С. Скляренко). 
У конструкції „бути (у будь-якій часовій формі) + займенники предикативна 
частина може виступати у формах називного та орудного відмінків, наприклад: 
„Ленінград завжди наш і завжди буде нашим"(М. Рильський). Бувають випадки, 
коли називний і орудний відмінки не заступають один одного. Так, тільки у формі 
називного відмінка виступають: а) предикативний особовий займенник, якщо він 
відноситься до підмета, вираженого словами це, то: „Братику, - сказала Дарка, - не 
шукайте записки, то була я" (Ю. Яновський); „Скажи, Петрусю, льотчик цей, що 
катапультувався, це був ти?" (О. Гончар); б) займенник хто (що) у поєднанні із 
займенником такий: „ Ти хто такий будеш? -рівним голосом звернувся Палилюлька 
до нього" (М. Стельмах); в) займенник який у сполученні „який буде з...": „1 який 
же після цього буде з тебе хазяїн-господар? " (М. Стельмах). 
Своєрідною є координація форм підмета-іменника та іменної частини 
складеного іменного присудка з нульовою зв'язкою. Поєднання у предикативному 
центрі назв двох предметів (предмет-ознака), один з яких є ознакою другого, не 
грунтується на узгодженні їх морфологічних форм. Ознака, що приписується 
підметові-іменнику, може бути виражена іменником, граматичні значення категорій 
роду, числа й відмінка якою повністю або частково збігаються з відповідними 
значеннями іменника-підмета або ж можуть мати інші значення цих категорій, 
наприклад: „Політична робота в масах - справа всієї партії, кожної партійної 
організації" (З газ.) - збіг у роді, числі, відмінку; „ Світова соціалістична система -
велике завоювання міжнародного робітничого класу" („Комуніст України") - збіг у 
числі та відмінку; „Ані одна сльозинка не туманить, бо щастя, бо життя - без 
берегів!" (М. Рильський) - немає збігу у відмінках. 
Найчастіше повним буває збіг граматичних значень категорій роду, числа та 
відмінка в предикативному центрі „іменник + нульова зв'язка + прикметник", 
наприклад: „Соціалістичне мистецтво глибоко оптимістичне і 
життєстверджуюче» (З газ.) - збіг у роді, числі й відмінку. Хоч іноді збігу 
граматичних значень числа й відмінка іменника-підмета й прикметника-присудка не 
буває (в таких випадках предикативний член - прикметник майже завжди має форму 
множини), наприклад: „Хлопець той не з цікавих". 
Деяку своєрідність становить присудок „бути+іменник у називному відмінку", 
коли він вступає у предикативні відношення з підметом, вираженим займенником це. 
Закономірним, як відомо, є узгодження дієслівної зв'язки бути з підметом у роді та 
280 
Тема II. Синтаксис простого речення 
числі, наприклад: „Руки його були великі, загорілі, справді солдатські" (О. Гончар). 
„При підметі, вираженому займенником це, узгодження має зворотну залежність, а 
саме: дієслово узгоджується в роді та числі не з підметом, а з іменником у ролі 
іменної частини присудка. Наприклад: „Це був період дуже напруженої моєї 
роботи" (О. Довженко); „Це була легенда про лебедів, у яких нібито існує великий 
закон: самець і самка паруються раз на все життя " (О. Гончар). 
Коли присудок являє собою перелік однорідних понять, виражених іменником, 
то бути узгоджується в роді й числі з першим іменником, наприклад: „Це була не 
просто музика, це була її, Шурина, власна сила, її порятунок, її майбутнє" 
(О. Гончар). 
У реченнях з предикативним відношенням „Ознака-ознака" (Курити -
шкідливо) зв'язок узгодження виявляється нечітко, приховано, хоч форми підмета на 
структуру та граматичні форми присудка, безперечно, мають вплив і в таких 
предикативних центрах двоскладних речень. 
Якщо підмет виражений інфінітивом чи іншим словом, якому не властиві число 
й рід, між присудком і підметом немає формально вираженого узгодження, проте й 
тут наявний вплив підмета на вибір відповідної форми присудка (зв'язок узгодження 
саме й характеризується впливом форм головного слова на підпорядковане). У 
самому вираженні підмета, наприклад неозначеною формою дієслова, потенціально 
закладена одна з форм присудка: іменник у називному відмінку, інфінітив чи 
прислівник, наприклад: ,/Іостійно поліпшувати якість продукції -завдання 
всенародне " (3 газ.). 
Ще більша залежність форм присудка від підмета, що має „нестандартне" 
(нетипове) вираження, простежується в тих випадках, коли в присудку наявне 
дієслово в минулому часі чи умовному способі, тобто таке, якому властива категорія 
роду, наприклад: „Зміцнювати обороноздатність країни завжди було, є і 
залишається надалі одним з найважливіших завдань партії і народу" (3 газ.). Навіть 
відсутність морфологічних значень роду й числа в слові-підметі не заважає 
диктувати дієслову-присудку форми однини середнього роду (а не інші), які є неначе 
запрограмовані саме в таких способах вираження підмета. Таким чином, форми 
однини середнього роду можуть розглядатися як зумовлені присудком граматичні 
форми вираження предикативного зв'язку. 
Отже, предикативний зв'язок між головними членами двоскладного речення має 
різноспрямований характер на відміну від інших видів синтаксичного 
односпрямованого зв'язку слів у реченні. Предикативний зв'язок виступає як зв'язок 
між взаємно залежними членам речення - підметом і присудком, а не як зв'язок між 
словами. Будучи неоднаково представленим у граматичних центрах різної будови, 
він являє собою як смисловий, так і формально виражений зв'язок взаємозалежних 
головних членів речення. Предикативний зв'язок характеризується наявністю 
позиційно зумовленої форми підмета, безвідносно до того, має вона граматичне 
значення називного відмінка чи ні; наявним узгодженням присудка з підметом у 
спільних граматичних формах, випадковим збігом окремих з них чи можливими за 
певних умов прихованими формами узгодження, а також загальною залежністю 
синтаксичної структури присудка від вираження підмета. 
Література 
1. Адмони 1957: Адмони В.Г. О предикативности // Ученьїе записки ЛГПИ, 
вьіш. 2. Л., 1957, т. XXVIII. 
28! 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
2. Вихованець 1975: Вихованець І.Р. Синтаксичні зв'язки і семантико-
синтаксичні відношення // Синтаксис словосполучення і простого речення. - К.:, 
1975.-С. 23-30. 
3. Кротевич 1956: Кротевич Е.В. Синтаксические отношения между членами 
словосочетания и членами предложения // Вопроси русского язьїкознания. - Львов, 
1956. 
4. Распопов 1970: Распопов И. П. Строение простого предложения в 
современном русском язьіке. -М.: Просвещение, 1970. - 192 с. 
Опубл.: Українська мова і література в школі. - 1979. - №10. -С. 28- 34.

.