(кінець 16 — перша половина 17 ст.)
Один із керівників селянсько-козацьких по­
встань в Україні в 30-х роках 17 століття Дмитро
Гуня народився, ймовірно, на Київщині, у козацькій
родині. Подробиць його біографії нам відомо неба­
гато. Кілька років поспіль він очолював походи
запорожців проти Туреччини і Криму. У 1637 році
приєднався до повстанців і скоро був обраний пол­
ковником війська гетьмана Бута, як прозвали Пав­
ла Павлюка.
Шостого грудня того ж року козаки зазнали по­
разки під Кумейками. Гетьман потрапив у полон,
і тоді запорожці згуртуватися навколо енергійного
й швидкого розумом Гуні. Під його проводом коза­
ки захопили польську артилерію і змогли прорва­
тися на Січ, де в січні 1638 року старшина проголо­
сила відчайдушного ватажка кошовим отаманом.
Гуня виправдав довіру товариства, вщент розбив­
ши каральний загін, який польський уряд надіслав
знищити Січ, після чого взяв участь у селянсько-
козацькому повстанні під проводом Карпа Скидана
іта Якова Острянина.
Станіслав Конецпольський
Гуня домовився про допомогу з боку донських
козаків і кримського хана, після чого вирушив
у черговий похід, узяв під свій контроль русло
Дніпра від Кременчука до Трипілля, узяв участь
у битві під Лубнами.
Коли Острянина почати переслідувати невдачі,
частина козаків вирішила, що повстання провали­
лося, і відступила на Слобідську Україну. Але ще
20 тисяч козаків забажати продовжувати боротьбу;
вони обрали своїм гетьманом Дмитра Гуню і в гирлі
Сули, на місці впадіння до неї річки Старець, роз­
кинули свій табір. Від червня і до кінця липня 1638
року козаки тримали оборону проти польських
військ. У таборі не вистачало харчів і фуражу, тож
Гуня нарешті був змушений запропонувати
ворогові укласти перемир’я. Але поляки на цю
пропозицію не пристали.
Наприкінці липня до оточеного табору проби­
лася чимала група козаків, але на загальному
становищі війська Гуні це не позначилося. Частина
старшини вирішила розпочати переговори про зда­
чу. Гуня розумів, що в таборі знайдуться зрадники,
які забажають купити життя ціною його власної
голови. Тому, зібравши невеличкий загін пере­
вірених вояків, проти ночі на 28 липня 1638 року
знаменитий ватажок прорвав кільце оточення
і відійшов на Запорожжя.
Останнє, що відомо нам про життя Дмитра
Гуні, — це те, що в 1640 році він очолював спільний
похід донських і запорозьких козаків проти Ту­
реччини. Що сталося з ним потім — невідомо.