(1596-1657)
М. Івасюк. «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ»
Ми не так уже й багато знаємо про тих діячів,
які в минулому істотно вплинули на перебіг
історичних подій в Україні. Частіше це самі тільки
легенди та окремі документи. Але справжнє життя
завжди ширше, багатше та складніше за історичні
хроніки і спогади соратників. Недарма сказано
давнім мудрецем, що судити нас будуть за спра
ви наші… Богдан-Зиновій Хмельницький, який
провів глибоку межу поміж добами української
історії і заклав підвалини Української Козацької
Держави, не є винятком із цього правила.
Власне, до 1647 року ми не знаємо майже
нічого достовірного про його життя. Невідомо
навіть, де й коли саме народилася ця людина.
Традиційно роком народження Богдана Хмель
ницького вважається 1596 — це вирахувано за
відомостями венеціанського посла Нікколо Са-
гредо; той у 1649 році у рапорті до венеціанської
сеньйорії зазначив, що Хмельницькому 54 ро
ки. Свій день народження Богдан святкував
27 грудня за старим стилем. Не знаємо ми й того,
з якої родини та навіть з якої частини України
походив Хмельницький. Найбільш розповсю
дженою є версія, що Богдан Хмельницький по
ходив з українців шляхетського роду, бо протя
гом життя він користався гербом «Абданк». Але
чи був він шляхтичем взагалі? Тому нема доку
ментальних підтверджень. Батько знаменитого
гетьмана, Михайло Хмельницький, служив у ко
ронного гетьмана Жолкєвського, а потім у його
зятя Яна Даниловича. У 1620 році, під час походу
на Молдавію, він загинув у битві з татарами під
Цецорою. Мати Богдана, скоріше за все, була ко-
Богдан Хмельницький
зачкою. Можливо, її звали Агафія. Після смерті
Михайла Хмельницького вона взяла шлюб із
шляхтичем Ставецьким і народила ще одного
сина, Григорія.
Звідки ж походить рід Хмельницьких? Із
Хмельника, Хмелева, Хмеліва, Хмельного чи
Хмелівки? Черкаси, Жовква, Суботів, Чигирин
та Переяслав досі не вирішили суперечку, на
околицях якого ж із цих міст побачив світ зна
менитий «батько Хмель». Історики також не ма
ють переконливої відповіді на це запитання.
Хоча рід Хмельницьких і був незаможним,
Богдан отримав початкову домашню освіту,
а потім продовжив навчання в парафіяльній
школі при якомусь із київських монастирів.
Приблизно в 1609 році за допомогою київського
воєводи Станіслава Жолкєвського батько май
бутнього гетьмана влаштував сина до Львів
ської єзуїтської колегії, де викладав відомий
теолог, письменник і проповідник Андрій Ґон-
цель-Мокрський. Через п’ять-сім років Богдан
набув неабиякі знання із всесвітньої історії, до
сконало оволодів латинською та польською мо
вами, а пізніше вивчив ще турецьку, кримсько татарську, французьку. Коли Хмельницький
подався до лав реєстрового козацтва, теж
невідомо. Але він брав участь у тому поході,
в якому загинув його батько, і потрапив у ту
рецький полон. У Стамбулі Хмельницький ви
конував обов’язки перекладача при одному
з командувачів турецького флоту. У 1622 році
майбутній гетьман утік із полону (за іншою
версією, його викупила мати). У деяких сучас
них дослідженнях висловлюється думка про те,
що козаки, які знали й шанували Михайла
Хмельницького, виділили кошти на викуп сина
свого давнього товариша.
Факсиміле підпису Б. Хмельницького
А далі — пробіл у цілих 15 років. Жоден із
переказів про подвиги Хмельницького в 1622—
1637 роках не має документального під
твердження. Скоріше за все, у 20-х роках 17 сто
ліття Богдан служив у Чигиринському полку
і брав участь у численних військових походах
козаків проти татар і поляків.
У 1625—1627 роках Богдан одружився
з Ганною Сомківною, козачкою з Переяслава,
і оселився на батьковому хуторі Суботів біля
Чигирина. А 1637 року ім’я майбутнього геть
мана вже згадується серед імен вищої козацької
старшини. Як військовий писар, він брав
участь у повстанні проти Польщі і 24 грудня
1637 року поставив свій підпис під докумен
том про капітуляцію. Наступного року Богдан
увійшов до складу козацького посольства до
короля Володислава IV. Коли ж у 1638 році
Польща скасувала автономію Війська Запо
розького, Хмельницький втратив високу пи
сарську посаду і став звичайним сотником Чи
гиринського полку.
Десь у другій половині 40-х років 17 сто
ліття Хмельницький зав@зав контакти з укра
їнською шляхтою та вищим православним
духовенством, бо польські магнати, супро
тивники короля Володислава, м’яко кажучи,
Т. Шевченко. «Церква Богдана» у Су ботові»
Хмельницького не любили. А з 1633 року на
Чигиринщині володарювали коронний геть
ман Станіслав Конєцпольський і його син, ко
ронний хорунжий Олександр. Вони знайшли
спільну мову з чигиринським підстаростою Ча-
плинським, який мав особисті рахунки з Бог
даном Хмельницьким, і намагалися забрати в
«батька Хмеля» маєток у Суботові. І це попри
те, що Хмельницький мав на нього королівський
привілей. Чаплинський зруйнував хазяйство та
пограбував майно Богдана, а слуги підстарости
того ж дня важко побили малого сина майбут
нього проводиря козацтва. Наступного року
Богдан втратив дружину, мати його шістьох
дітей, яка не витримала життєвих тягот і перед
часно померла. Наприкінці 1647 року гетьман
Конєцпольський наказав ув® з нити й стратити
Хмельницького. І тільки своєчасне втручан
ня чигиринської старшини врятувало «батька
Хмеля» від передчасної загибелі.
У 1645 році Богдан разом із козацьким
загоном опинився на службі французького
уряду; можливо, тоді Хмельницький брав
участь в облозі Дюнкерка і познайомився
з принцом Конде. До речі, «товариство»
майбутньому гетьману в цьому поході
складав легендарний козацький ватажок
Іван Сірко. А у квітні 1646 року до Хмель
ницького по допомогу звернувся король
Володислав IV, який саме готував вій
ськову коаліцію проти Туреччини. Наприкінці грудня 1647
року Богдан Хмельницький
зібрав невеличкий загін козаків
(десь до 500 шабель) і подався
на Запорожжя. Там його було
обрано за гетьмана, і «батько
Хмель» вирушив на Низ
Дніпра. Власне, це був початок
нового козацького повстання,
яке переросло у національно-
визвольну війну. Богдан
Хмельницький закликав
населення України боронити
власну землю і віру предків від
зазіхань «клятих ляхів»…
Політичну та військову допомо
гу у війні проти Польщі Хмельниць
кий отримав від Туреччини й Криму. Після
перемоги у битвах під Жовтими Водами, Кор
сунем і Пилявцями (1648) спалахнуло всена
родне повстання українського народу проти
польської шляхти. Тоді ж Львів і Замостя по
трапили в козацьку облогу, було визволено
з-під влади Польщі значну частину території
України.
На Різдво 1648 року Київ зустрічав «батька
Хмеля» як «пресвітлого володаря й князя Русі».
Гетьман мріяв про створення нової козацько-
гетьманської держави, але її ще треба було роз
будовувати, щоб забезпечити визнання й належ
не місце серед європейських держав. Власне,
досягненню цієї мети Богдан Хмельницький
Переяславська Рада 1654 року
присвятив решту свого життя.
Блискучий стратег і тактик, сла
ветний військовий організатор,
Хмельницький за короткий час
створив професійне українське вій
сько, кількість якого перевищила
300 тисяч осіб. Це військо стало
основою безпеки нової української
держави й першорядною збройною
силою в усій Європі.
Щоб позбавитися зазіхань
Речі Посполитої, забезпечити між
народне визнання України та
військову допомогу сусідів, «бать
ко Хмель» створив три могутні
коаліції. Першою з них вважаєть
ся українсько-кримсько-турецька
(1647—1648), яка нейтралізува
ла небезпеку з боку польсько-
московського союзу. Але
Туреччина поводилася па
сивно, а кримський хан
усього за рік примудрився
тричі зрадити українців,
тому Хмельницький по
чав шукати нових зв’язків. Друга коаліція,
українсько-московська, була укладена в Пе
реяславі в 1654 році; згідно з нею, Україна
ввійшла до складу Московської держави на
конфедеративній основі. Частина вищого україн
ського суспільства, козацька старшина, духів
ництво, київський митрополит не підтримали
Прапор Богдана
Хмельницького —
гетьмана Війська
Запорозького
цієї угоди й відмовилися присягати цареві. На
жаль, коаліція з російським урядом не принес
ла Україні тих воєнних і політичних вигід,
задля яких її було створено. У 1656 році цар
підписав у Вільно договір між Московією та
Польщею. Представники від України в пере
говорах участі не брали, хоча мова йшла, фак
тично, про подальшу долю їхньої країни. Та
ким чином, Росія зі свого боку зрадила
Переяславські домовленості.
Третя антипольська коаліція (1656—1657)
передбачала створення союзу між Україною,
Швецією, Семигородом, Бранденбургом, Мол
давією та Валахією. Її результатом мало стати
убезпечення існування великої незалежної
держави (в межах території України та Біло
русі) під владою гетьмана й Війська Запорозь
кого. До того ж, «батько Хмель» волів оста
точно ліквідувати Річ Посполиту. Москов
ський уряд не бажав такого плину подій, тому
доклав усіх зусиль, щоб перешкодити успіхові
цієї коаліції.
Будуючи козацько-гетьманську державу,
Хмельницький виявив себе як державний діяч
світового рівня у всіх галузях державотворчо-
сті — військовій, адміністративній, судовій,
фінансовій, економічній та культурній. Він
створив державний апарат, виховав когорту
військових і цивільних керівників. Створена
ним за короткий строк в екстремальних умовах
нова держава характеризувалася високим
рівнем демократизму й функціонувала на заса
дах самоврядування. Найскладніші питання
державного життя, а також поточні справи
вирішував особливий дорадчий орган — Рада
Генеральної старшини. А всі рішення, що сто
сувалися Запорозької Січі, приймала Рада
Корсунська битва
січової старшини на чолі з січовим отаманом.
Полкові ради, крім вирішення поточних пи
тань, обирали за участю рядових козаків полко
ву старшину та полковника.
«Батько Хмель» активно займався розпов
сюдженням освіти в Україні. Він запровадив
ефективну податкову систему, збирався налаго
дити карбування власних грошей, організував
ефективну і розгалужену службу безпеки, вста
новив і підтримував дипломатичні стосунки
з багатьма країнами Європи. Польща, Туреччи
на, Молдова, Волощина, Австрія, Швеція, Італія,
Трансільванія визнали тогочасну Україну як
суб®кт міжнародного права.
Здоров’я гетьмана залишалося непохит
ним протягом десятків років. Він почав хворі
ти тільки незадовго перед смертю. 27 липня
(6 серпня за новим стилем) 1657 року великий
гетьман пішов із життя, не зробивши всього,
про що мріяв. Сталося це в Чигирині. Його по
ховали в Суботові в Іллінській церкві, яку
Хмельницький збудував власним коштом.
Т. Шевченко. «Смерть
Богдана Хмельницького»