(бл. 1618-1664)
Іван Богун — один із найвідоміших козацьких
полководців середини 17 століття. Незважаючи на
широку популярність цього славетного козацько­
го ватажка, історичні джерела досить суперечливо
розповідають про події його життя. Точна дата,
місце народження Івана Богуна, як і ранній період
його життя залишаються невідомими для до­
слідників. Перші відомості про ратні справи Богу­
на датуються 1637—1642 роками, коли запорозькі
та донські козаки тримали героїчну оборону Азова
від війська султана Ібрагіма. Іван Богун керував
козацьким загоном, який захищав Борівський пе-
ревоз через Сіверський Донець. Далі він, як усі
реєстрові козаки, постійно брав участь у походах
проти кримських татар чи боронив українські
землі від ханських орд.
Із тіні Іван Богун вийшов тільки в 1648 році,
коли розпочалася визвольна війна, і швидко
став одним із сподвижників гетьмана Хмель­
ницького. Згідно з «Реєстром Війська Запорозь­
кого 1649 року» він значиться козаком Чиги­
ринського полку, але вже в наступному році
«батько Хмель», гідно оцінивши неабиякі орга- ^васюк- «Іван Богун на переправі»
нізаторські здібності та військовий талант Богуна, призначає його кальницьким полковником. Тож
подальша доля знаменитого ватажка тісно пов@зана із захистом Вінничини й Брацлавщини від
зазіхань польських магнатів. Холодна розважливість кальницького полковника і його вміння прора­
ховувати кроки супротивника стали у пригоді в найтрагічніший момент Берестецької битви. Завдяки
цьому ЗО червня 1651 року, в оточеному поляками таборі, козаки обрали Богуна наказним гетьманом.
Полковник виправдав сподівання бійців і зумів вивести з оточення основні сили запорожців.
У березні 1653 року Іван Богун зі своїми загонами виступив проти армії польського воєводи Стефана
Чарнецького, що рухалася вглиб України. Наказний гетьман зайняв оборону в Монастирищі й протягом
довгого часу стримував натиск ворога. Вночі козаки здійснювали вилазки в стан ворога; їхня спритність
і невловимість призвели до того, що поляки почати вважати Богуна чаклуном. Війська Чарнецького, що був
серйозно поранений, не змогли досягти успіху і відступили, а Іван Богун разом із старшим сином «батька
Хмеля», Тимошем, повів полки на Молдавію. Коли ж 5 листопада 1653 року Тиміш загинув у Сучаві, на­
казний гетьман зібрав війська і повернувся в Україну. Там у нього справ вистачало: аж до кінця 1655 року
катьницький полковник безперервно воював проти коронної армії та татарських загонів на Бращіавщині та
Уманщині, здобув численні перемога та продемонстрував визначний військовий талант. У грудні 1656 року
Уперше свій талант воєначальника Богун наочно продемонстрував у 1651 році. Тоді козаки
вели важкі бої проти загонів коронних гетьманів Калиновського та Лянцкоронського. У березні
того ж року під Вінницею Богун у ході бою зумів заманити польську кінноту на Південний Буг, де
на неї вже чекала старанно підготована пастка. Козацький ватажок не тільки розробив план
операції, але й особисто очолив нічні вилазки з козацького табору. Він зумів утримати свої позиції
під Вінницею, а після підходу основних сил козацької армії змусив коронне військо відступити і по­
чав переслідування. 29 квітня — 1 травня 1651 року полк Івана Богуна взяв участь у штурмі
Кам янця-Подічьського, а в середині травня заволодів Корцем.
Так склалося, що Івана Богуна у козацькій державі постійно
вважали «дисидентом». Справа в тому, що він завжди вкрай не­
гативно реагував на всі ті заходи гетьманів, які хоч у чомусь об­
межували права населення України чи козацькі вольності. Так,
кальницький полковник «у багнети» сприйняв Білоцерківський
договір, укладений 28 жовтня 1651 року Богданом Хмельниць­
ким, бо в цьому документі передбачалися значні поступки Польщі
та зменшення козацького реєстру. Через три роки Богун висту­
пив проти угоди з Москвою, до якої прагнув «батько Хмель». Він
відмовився скласти присягу російському самодержцю і очолив
антимосковську старшинську опозицію.
Після смерті Богдана Хмельницького Богун підтримав геть­
манів Виговського та Юрія Хмельницького у їхньому прагненні
зробити українську політику незалежною від Москви. Одночасно
він не бажав сприймати як належне спроби цих гетьманів зблизи­
тися з Туреччиною та Польщею. Зокрема, Богун відмовився
підписувати укладений Виговським 6 вересня 1658року Гадяцький
договір. А ще через два роки вічний опозиціонер виступив проти
підписаного Юрієм Хмельницьким Слободищенського трактату,
який поновив державний зв’язок Польщі з Україною. Я- Мадеєвський. «Іван Богун»
М. Самокиш. «Бій Богуна з Чарнецьким»
цей ватажок увійшов до складу керівників козаць­
кого корпусу під командуванням наказного геть­
мана Антона Ждановича. Тоді українці разом із со­
юзними арміями Семигорода та Швеції вирушили
в похід проти Речі Посполитої і лише за першу по­
ловину 1657 року встигли здобути Краків, Брест
та Варшаву.
У 1662 році доля відвернулася від Івана Бо­
гуна. Кальницький полковник потрапив у полон
до поляків і був відправлений до Мальборка. Че­
рез рік король Ян Казимир звільнив непокірного
козацького ватажка в обмін на його участь
у поході на Лівобережну Україну. Богун пого­
дився, опинився на волі, але тут же був звинува­
чений у тому, що веде таємні перемовини
з російською стороною. 17 лютого 1664 року ле­
гендарного ватажка через зраду одного з козаків
схопили поляки. Через кілька днів його було
розстріляно поблизу Новгорода-Сіверського.
Але справжньої смерті козацький ватажок
Іван Богун, воїн безмежної відваги, талановитий
полководець, блискучий майстер захисту міст,
які він умів перетворити на неприступні фортеці,
не зазнав. Бо смерть — це забуття, а кальниць­
кий полковник став героєм численних народних
переказів і дум, зразком лицарської гідності та
відданого служіння батьківщині.