(1612-1659)
Юрій Немирич, старший із шістьох дітей
київського межового виборного судді Стефана
Немирича і Марти Войнаровської, народився
в 1612 році у містечку Черняхів на Житомир­
щині. Батько майбутнього козацького диплома­
та був нащадком старовинного боярського роду,
мати ж Юрія, Марта, була протестанткою і мала
настільки великий вплив на чоловіка, що той
першим із роду Немиричів перейшов із право­
славного у протестантське віросповідання. Зви­
чайно, що свої погляди батьки прищепили й
дітям. Немиричі належали до того напряму про­
тестантизму, який зветься антитрінітаризмом.
Його послідовники обстоювали віротерпимість,
свободу думки й волі людини, пізнання боже­
ственних істин за допомогою розуму, надавали
великого значення поширенню освіти.
Початкову освіту Юрій Немирич за ба­
жанням батька отримав у Раковській академії
у Польщі. У 1630—1633 роках він здійснив
освітню мандрівку за кордон, слухав лекції
в університетах Лейдена, Амстердама, Оксфор-
да, Кембріджа, Сорбонни. У цей час він видав
у Парижі латиною власні праці «Розвідка про
Московитську війну» та «Опис і виклад духов­
ного арсеналу християн». Крім того, Немирич
створив також ряд теологічних трактатів. Тала­
новитому юнакові пророкували блискучу нау­
кову кар’єру, але доля судила інакше.
Повернувшись додому, Юрій, замість того
щоб присвятити себе теологічним штудіям, по­
чав займатися політикою та військовою спра­
вою. І це природно — для того кола суспільства,
до якого належав молодий шляхтич, тільки ці
дві справи на той час і вважалися прийнятними.
Згодом він став сеймовим послом і представляв
інтереси київської шляхти на генеральних сей­
мах Речі Посполитої. Крім того, Юрій Немирич
Схема Зборівської битви
взяв участь у кількох військових експедиціях,
у тому числі в Бранденбурзькій війні.
Коли у 1639 році помер його батько, моло­
дий шляхтич вирішив, що має право обійняти
посаду київського підкоморія, і почав змага­
тися за неї з іншими претендентами. Спра­
ва тяглася понад рік, але Юрій старався не­
дарма. Він легко посів би цю посаду, якби не
протидія католицької частини київської шлях­
ти, яка стверджувала, що Юрій як протестант-
антитрінітарій не може навіть скласти присяг}’,
вступаючи на посаду підкоморія, бо не вірить
у Святу Трійцю, якою, власне, і присягають.
У відповідь на це молодий шляхтич шуткував,
що присягне не тільки трійці, а й четвірці, аби
добитися свого. Нарешті у 1641 році король за­
твердив Немирича на почесному посту.
На початку визвольної війни під прово­
дом Богдана Хмельницького Юрій, звичай­
но ж, займав жорстку антикозацьку позицію.
У 1649 році на шляхетських сеймиках Волині
й Київщини його було обрано гене­
ральним провідником місцевого
шляхетського ополчення. Але
Юрію Немиричу
довелося отрима­
ти кілька серйоз­
них поразок,
взяти участь
у розгромній для
шляхти Зборівській
кампанії 1649 року,
тікати від Дніпра
аж до Вісли. Усе це
призвело до того, що
в 1650 році в Україну
повернулася вже
зовсім інша людина —
з більш тверезим по­
глядом на речі, при­
хильна до політики
компромісу.
Немирич охоче брав участь у переговорах із
Військом Запорозьким, які відбуватися в 1652
та 1654 роках, і зарекомендував себе як талано­
витий, обережний і розсудливий дипломат.
Тому з осені 1655 року саме його було при­
значено посередником між Богданом Хмель­
ницьким і швед-ським королем. Того ж року
шведи почали наступ на Польщу, і Немирич,
один із найвпливовіших магнатів України,
раптом перейшов на бік нападників, здобув­
ши чин генерал-майора кавалерії, взяв участь
у боях з польськими військами, виступав як
посол шведського короля та його союзника —
семигородського князя. Немирич сподівався,
що король-протестант допоможе його спів­
вітчизникам домогтися свободи віроспо­
відання. До речі, саме Юрій Немирич особисто
сприяв укладенню козацько-шведської угоди
1657 року.
За два-три тижні до смерті Богдана Хмель­
ницького молодий магнат зробив ще один
несподіваний для сучасників крок. Він пере­
брався до Чигирина, повернувся до православ’я
і віддався під протекцію козаків. Останні, роз­
судивши, прийняли шляхтича до своїх лав і на­
дали йому титул козацького полковника. Та­
кому перебігу подій сприяло давнє знайомство
Юрія з Іваном Виговським.
Поява нового полковника вкрай збентежи­
ла Москву. Немирич став правою рукою ново­
го гетьмана і підтримав його у намірах прими­
рення України з Польщею та створення нового
федеративного союзу держав.
Влітку 1659 року вибухнуло чергове ко­
зацьке повстання, і його ватажки Цецюра та
Золотаренко звернулися по допомогу до Мо­
скви. Між повстанцями й армією гетьмана Ви-
говського точилися жорстокі бої. Наприкінці
липня або на початку серпня в одному з них
загинув і Юрій Немирич. Звістку про загибель
козацького дипломата із задоволенням сприй­
няли як у Москві, так і у Варшаві.