(?-1655)
Корсунський міщанин Іван Никифорович Зо­
лотаренко, брат також знаного вояка Василя Золо-
таренка, з 1652 року займав посаду корсунського та
ніжинського полковника. Через шлюб сестри Ган­
ни, яка стала дружиною Богдана Хмельницького,
полковник породичався із «батьком Хмелем» і був
залучений до найвидатніших військових і по­
літичних подій того часу.
Ще в серпні-жовтні 1651 року Іван Золотарен­
ко брав участь у переговорах українського посоль­
ства з московським урядом. У травні 1654 року
Богдан Хмельницький призначив Івана сіверським
наказним гетьманом. Тоді Золотаренкові на чолі
двадцятитисячної армії довелося протистояти
польсько-литовським військам у північно-україн-
ських та білоруських землях. Улітку того ж року
козаки наказного гетьмана вибили чужинців із Го­
меля, Черчеська, Нового Бихова й примусили
об®днану польсько-литовську армію відмовитись
від наступу на Могильов. А влітку 1655 року
січовики Золотаренка разом із московськими пол­
ками зайняли Мінськ і столицю Великого кня­
зівства Литовського Вільно.
На білоруських землях, визволених з-під поль­
ської влади, Іван Золотаренко став запроваджува­
ти козацький устрій; місцеве населення гетьмана
підтримувало, однак московське командування від
дій «нахабного козака» у захваті не було. Щоправ­
да, нічого вдіяти із запорозьким ватажком цар­
ський уряд на той час не міг. У серпні-вересні 1655
року військо Золотаренка перейшло Німан і здобу­
ло Ліду, Новогрудок та Несвіж.
Цей похід виявився для наказного гетьмана
останнім: під час одного з боїв під Старим Биховом
він загинув і був похований січовим товариством
у Корсуні.