(?-1649)
Нестор Морозенко, він же Станіслав Моро­
зовицький, народився в селищі Кровинка на
Тернопільщині, але рік його появи на світ
історикам невідомий. Взагалі цю людину досить
довго вважали вигаданою особою, бо вона зали­
шила по собі більш відчутний слід у народній
творчості, ніж в офіційних документах.
Один із найактивніших учасників Визвольної
війни під проводом Богдана Хмельницького,
Станіслав Морозовицький з 1638 року був пол­
ковником реєстрового козацтва. Січовики вважа­
ли свого полковника справжнім лицарем, люди­
ною, яка не знала, що таке острах. Морозовицький
встигав бути всюди, де була потрібна його допомо­
га: під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями,
Кам®нцем-Подільським, Львовом. Шляхтич за
походженням, він із власної волі прийняв право­
славну віру та ім’я Нестор; поляки боялися
й ненавиділи Морозовицького, а дехто з них на­
віть вважав «перевертня» нечистою силою. Знаме­
нитий козацький ватажок був людиною не тільки
хороброю та невтомною, а й дуже розумною, пре­
красно освіченою. Недарма «батько Хмель» дуже
любив і високо цінував цього воїна, наблизивши
його до себе. Що ж до звичайних запорожців, то
вони не замислюючись виконували накази свого
отамана, якому беззастережно довіряли.
Польський уряд, до речі, неодноразово на­
магався позбутися небезпечного супротивни­
ка. Кілька разів до Морозовицького підсилали
вбивць, влаштовувати на нього засідки, але
полковник обходив усі пастки, а найманих
убивць якимсь чином викривати раніше, ніж
вони встигали зробити свою чорну справу.
Герой народної пісні «Ой Морозе, Морозен­
ку, ти славний козаче», загинув у битві за Зба­
раж 28 липня 1649 року. Якщо вірити народним
переказам, навіть отримавши три смертельні по­
ранення, він не впав на землю. Так і залишався
стояти, поки його серце не перестало битися…
Поховали Нестора Морозенка урочисто:
зі славним отаманом прощалися всі козацькі
полки, всі стяги були приспущені; після остан­
нього салюту, яким козацьке військо вшанува­
ло пам’ять Станіслава Морозовицького, його
тіло було віддано землі. На могилі доблесного
лицаря насипали курган. Розповідають, що
після цього заюшила справжня злива — наче
саме небо плакало разом із козаками…