(1612-1651)
Данило Нечай — визначний військовий і полі­
тичний діяч, один з організаторів національно-
визвольних змагань українського народу, — похо­
див із родини руського православного шляхтича.
Перебіг його дитинства та юності лишаються
невідомими. За одними даними, цей рід мешкав
у Мстиславському воєводстві, за іншими — на
Поділлі, і тільки перед самою Хмельниччиною
Нечаї перебралися на Київщину. Як би там не
було, ще на початку 40-х років 17 століття ця ро­
дина підтримувала сталі відносини з місцевими
козаками. На той час сам Данило Нечай займав
посаду брацлавського полковника.
За історичними документами, у 1648 році ко­
зацький ватажок поділяв наміри Богдана Хмель­
ницького, мав із ним постійний зв’язок. Саме Да­
нило став одним з організаторів козацького
повстання в Україні. Звісно ж, і в боях із поль­
ськими арміями полковник узяв найактивнішу
участь: напередодні Пилявецької битви Нечай
узяв під своє командування гарнізон міста Старо-
костянтинів. Під час походу в Галичину він зі
своїми козаками захопив замок у Бродах, а потім
взяв в облогу Замостя.
Якщо на початку бойових дій Данило Нечай цілковито
підтримував «батька Хмеля» і його політику, то з часом
його погляди на майбутнє України змінилися. Він очолив «не­
примиренних», яких вистачало серед козацького керівництва,
і з того моменту між Данилом, якого гетьман вважав другою
після себе людиною у війську, і Богданом Хмельницьким почали
точитися серйозні суперечки. Так, Нечай не був у захваті від
Зборівської угоди, бо мав переконання, що козацька армія по­
винна продов-жити боротьбу, і шанси на перемогу над ворогом
дуже великі. У квітні 1650 року, коли в Києві проходили пере­
говори з комісаром польського короля Адамом Киселем, полков­
ник почав вимагати, щоб «жоден із шляхти, а поготів із панів
римської віри, не важився за лінію їхати, тільки аби слуг своїх,
і то русинів, до своїх маєтків посилати». Коли ж в Україну ста­
ла повертатися польська шляхта, полковник активно су проти­
вився цьому, заважаючи полякам панувати у власних маєтках.
Нечай організував переговори з кримським ханом, сподіваючись
отримати допомогу в боротьбі проти шляхти; крім того, всу­
переч Зборівській угоді, він зі своїми козаками захопив Шарго-
Ю. Брандт «Повернення роЭ і Брате. Полковник також організував економічну блокаду
переможців» західних районів Поділля. Селян і міщан із тих земель він почав
масово переселяти на козацьку територію. І не дивно, що польський уряд уважав Данила
Нечая одним із найнебезпечніших ворогів, «найгіршим бунтарем»; король постійно вима­
гав від Хмельницького показово покарати впертого полковника і засудити його до страти.
Фортеця у Меджибожі. Сучасний вигляд

Наступного року полковник отримав особли­
ве завдання від гетьмана: йому доручалося очо­
лити авангард української армії. Першим кроком
Нечая на цьому шляху стала поїздка до Брацла-
ва, де розташувався його полк. Із собою козаць­
кий ватажок привіз «хоругов багату, шовкову,
щирим золотом київськими черницями гаптова­
ну». Разом із Нечаєм до Брацлава поїхали також
його молодші брати Іван (пізніше він став
білоруським полковником) та Юрій. Богдан
Хмельницький ставив перед своїм «призначен­
цем» досить складне завдання: здобути Меджи-
біж і вийти в тил польських військ, але «батько
Хмель» знав, кого відрядити з такою місією.

Восени 1649 року полковник очолив селян
і міщан Поділля, які «не бажали повертатися
в попереднє рабство». Трохи пізніше він став
одним з воєначальників, дії яких, власне, і виз­
начили результати Збаразької облоги та
Зборівської битви. Після цього Данило від­
правився на південно-західні кордони Війська
Запорозького; аж до початку 1651 року він зі
своїми козаками обороняв лінію Красне—
Мурафа—Шаргород—Чернівці. Крім того, у ве­
ресні 1650 року Нечай очолював козацькі
полки, які за наказом гетьмана здійснили блиска­
вичний похід у Молдавію. Тоді повстанці
вщент розбили військо молдавського господа­
ря Василя Лупула і захопили столицю країни.
Через це господар був змушений піти на укла­
дання союзного договору з Військом Запо­
розьким. Наступного року Нечай знову отри­
мав особисте завдання Хмельницького: треба
було повернути до Криму татарські загони
і водночас захистити місцеве населення від
їхніх нападів.
Далеко не всі дії Данила Нечая влаштовува­
ли гетьмана, але «батько Хмель» розумів, що та­
кими союзниками не доводиться нехтувати.
Коли українсько-польські відносини почали за­
гострюватися, у прикордонних районах про­
вокації з боку поляків почали виникати майже
не щодня; до Хмельницького постійно надходи­
ли повідомлення про приготування коронної
армії до походу в Україну. Тому з кінця 1650
року за особистим наказом гетьмана Нечай
займався посиленням захисту українських
кордонів. Також він відав мобілізацією ко­
зацьких загонів.
Двадцятого лютого 1651 року Данило Нечай
перебував у містечку Красне. Саме в той день за­
гони, якими командувати польські гетьмани Ка-
линовський і Лянцкоронський, непоміченими пе­
ретнули кордон і зненацька вдарили по містечку.
Полковник не відступив, а почав налагоджувати
оборону. Він загинув у нерівному бою, і козаки ви­
несли тіло свого ватажка з палаючого містечка.
Поховали Данила Нечая неподалік від сели­
ща Черемошного (Вінницька область). Коли
скорботна звістка про загибель брацлавського
полковника дійшла до Богдана Хмельницького,
той розпорядився, щоб панахиду по душі Нечая
відправляли у всіх православних церквах Укра­
їни. А про героїчну оборону Красного і про Дани­
ла Нечая народ склав одну з найчудовіших пісень
«Ой з-за гори високої, з-під чорного гаю…»

Представники старовинного старшинсько-козацького роду Гамалій у 17—18 століттях
завжди з’являлися там, де творилася історія України, де вирували найважливіші події. Вони
були сотниками, полковниками, наказними гетьманами, про діяльність та подвиги цих людей
неодноразово згадує «Історія русів».
Рід цей бере початок від реєстрового козака черкаської сотні Михайла Гамалії, який у 1662
році став черкаським полковником. Це дуже непересічна постать, але сини полковника,
Григорій та Андрій, стали найбільш відомими представниками знаменитої родини.