(? -1702)
У 1663 році згадується в історичних документах як пи-
рятинський сотник; надалі, з перервами, він займав посаду
лубенського полковникау 1664—1666,1668— 1670та 1687—
1688 роках. Григорій Гамалія брав участь у Національно-
визвольній війні 1648—1657 років під проводом Богдана
Хмельницького; у 1655 році він разом зі своїм загоном здо­
був фортецю Корсунь.
За своїми політичними уподобаннями Григорій Гамалія
був прихильником гетьмана Івана Виговського, і в 1659 році
за його дорученням очолив дипломатичну місію до турець­
кого султана Мегмеда IV. У 1665 році лубенський полков­
ник отримав дворянський титул; талановитого військового
діяча цінував також гетьман Брюховецький, який направ­
ляв Гамалію з посольством до московського царя Олексія
Михайловича в 1668 році, а в 1688 році — до Стамбула, об­
говорювати з турецьким урядом умови переходу України
під протекторат Османської імперії.
У 1668 році Григорій Гамалія перебрався на Правобе­
режжя: він підтримав гетьмана Петра Дорошенка і під його
іМгарський Спасо-Преображенський монастир
Ю. Коссак. Похід Хмельницького з Тугай-Беєм
рукою зробив стрімку кар’єру. Вже наступного
року Григорій отримав чин охотницького пол­
ковника, у 1672—1673 роках виконував обов’язки
полковника паволоцького, у 1774 році став
спочатку генеральним осавулою, а згодом і на­
казним гетьманом.
Пізніше Григорій Гамалія повернувся на
Лівобережжя, де знову обійняв посаду лубенсько­
го полковника (1687—1688). Своє життя цей ви­
датний представник роду Гамалій закінчив у міс­
течку Лохвиця; поховано його було біля церкви
Різдва Богородиці. Дружина колишнього гетьма­
на заповіла частину його маєтностей київському
Михайлівському Золотоверхому та Мгарському
Спасо-Преображенському монастирям.
Ще одна людина з роду Гамалій гідно
підтримала славу своїх предків. Микола Федо­
рович Гамалія (1859—1949) був відомим ро­
сійським мікробіологом та епідеміологом. За
свої досягнення цей учень видатного французь­
кого вченого Луї Пастера отримав звання по­
чесного академіка АМН СРСР. Саме цей
Гамалія у 1886 році разом з І. Мечниковим
організував в Одесі першу в Росії пастерівську
станцію для боротьби зі сказом, чумою, холе­
рою, тифом. Наприкінці 80-х років 19 століття,
коли на Пастера посипалися звинувачення
у шкідливості його вакцин для здоров’я людей
або їх повній недієвості, Микола Гамалія зро­
бив справжній козацький вчинок — у при­
сутності кількох лікарів прищепив собі пасте­
рівську сироватку проти сказу. Тільки після
цього комісія медиків змогла пересвідчитися
в абсурдності звинувачень, висунутих проти
французького бактеріолога.
Брат Григорія Андрій Гамалія (7—1696)
був лохвицьким сотником, а поті» від 1684 до
1694 року — генеральним осавулою (тобто
обіймав вищу службову посаду в гетьманській
адміністрації), він також виконував обов’язки
наказного гетьмана. Сини Андрія Михайлови­
ча, Михайло та Антін, теж «пішли по
військовій частині». Але їх доля склалася не­
вдало: Михайла, знаного військового діяча, ге­
нерального осавулу у 1707—1709 роках, при­
мусили відбувати заслання в Москві за зв ’язки
з гетьманом Іваном Мазепою; Антіна ж,
який Мазепу активно підтримував, заслачи
аж до Сибіру.