• Майже всі козацькі старшини за часів Богдана
Хмельницького були освіченими людьми.
Вихованці європейських університетів
і колегіумів працювали в державних, судових,
гетьманських, полкових, сотенних канцеляріях,
були вони і серед простих січовиків. Наприклад,
Станіслав Морозовицький на початку 17
століття закінчив Падуанський університет,
Максим Кривоніс, можливо, студіював у Лейдені,
а родич гетьмана Іван Хмельницький навчався
у Кенігсберзькому університеті.
• Богдан Хмельницький брав шлюб тричі. Його
першою дружиною і матір’ю всіх дітей гетьма­
на була Ганна Сомківна — донька багатого
переяславського купця. Ганна передчасно помер­
ла. Другий шлюб на початку 1649 року зв язав
Хмельницького з колишньою жінкою його ворога
Чаплинського — Мотроною, найбільшим кохан­
ням у житті гетьмана. За підозрою у зраді
в травні 1651 року її було страчено сином
«батьки Хмеля» Тимошем. Улітку 1651 року
гетьман одружився втретє з корсунською
міщанкою Ганною Золотаренківною. Ця розумна
та прониклива жінка стала радницею Хмель­
ницького та розпорядником сімейного скарбу.
Ганна надовго пережила чоловіка; у 1671 році
вона постриглася в черниці Києво-Печерського
жіночого монастиря, узявши у чернецтві їм я
Анастасія.
Великий гетьман мав двох синів і чотирьох
дочок, але їх долі склалися так, що шляхетний
рід Хмельницьких згас ще до кінця 17 століття.
• 25 серпня 1657 року Богдан Хмельницький був
похований у місті Суботові, в Іллінській церкві,
яку він сам і збудував. Вона мала стати родовою
усипальницею Хмельницьких. Але після смерті
забальзамоване тіло гетьмана зникло, і досі
невідомо, де саме воно є. Існує дві версії цієї
події — польська й українська. За польською
версією воєвода Стефан Чарнецький 1664 року
напав на Суботів, викопав домовину з тілом
гетьмана, спалив і попіл вистрічив із гармати.
Український варіант це припущення повністю
відкидає: мовляв, тічо Богдана було перепохова-
но вірніш Лавріном Капустою, щоб не допусти­
ти над ним ніякої наруги. Нове місце поховання
Іллінська церква. Суботів
знало дуже обмежене коло осіб, які в ході козаць­
ких війн загинули. Припускають, що ймовірним
місцем перепоховання праху великого гетьмана
могла бути «Семидубова гора» у с. Івківці, що
неподалік Суботова, але доказів цьому поки що
немає.
• Підписаний обома сторонами текст
Переяславської угоди, за якою Україна та
Московія заключили військово-політичний союз,
так і не вдалося знайти в архівах. Російські та
українські історики досі сперечаються про її
зміст, спираючись на чернетки угоди. Дійсність
же була такою: козаки привезли до Москви
проект договору, за яким Україна віддавалася
під протекторат Москви зі збереженням
основних прав і вічьностей Війська Запорозько­
го — тобто фактично зі збереженням основ
державної самостійності. Московське посоль­
ство ж одразу після Переяславської Ради почало
збирати по українських містах і містечках
письмові заприсягання на вірність московському
цареві. Часто-густо це робилося по кабаках, за
дрібні гроші. За їхнім ствердженням, заприсяг-
лися майже 123 тисячі осіб, що, на погляд
московітів, давало право царю перетворити
країну на частину російських володінь. У той же
час відмовилася від присяги значна частина
старшини, зокрема Іван Богун, Осип Глух, Іван
Сірко, Михайло Ханенко, Брацлавський, Уман­
ський та Кропивнянський полки, а у Полтавсь­
кому полку царських представників до того ж
пригостили киями. Не присягнули також уся
Запорожська Січ, ряд міст, зокрема, Чорнобиль,
а також українське духовенство на чолі з ми­
трополитом Сильвестром Косівим, видатним
церковним діячем.