(бл. 1620-1671)
Павло Тетеря увійшов в історію як гетьман
Правобережної України і визначний дипломат.
Він народився у родині українських шляхтичів
і близько 1637 року закінчив уніатську школу
в Мінську, вільно володів кількома мовами. У 1639
році Павло Тетеря влаштувався на службу до роди­
ни магнатів Пражмовських у Мазовії, а з кінця 40-х
років 17 століття посідав місце канцеляриста
в Луцькому суді. Коли ж розпочалася національно-
визвольна війна під проводом Богдана Хмельниць­
кого, Тетеря подався до повстанського війська.
Спочатку його прийняли до Переяславського пол­
ку писарем, але молодий козак швидко зарекомен­
дував себе як талановитий дипломат, тож у 1649
році йому довірили очолити козацьке посольство
до трансільванського князя Юрія II Ракоці. Влас­
не, Тетеря став одним із творців українсько-
трансільванського військово-політичного союзу,
що склався у 1654 — 1657 роках. Дуже скоро жодні
переговори в Чигирині вже не обходилися без
участі цього хитрого та виверткого політика.
Крім політичного таланту, природа на­
ділили Тетерю даром полководця. Навесні 1651
року йому було доручено керувати облогою
Кам янця-Подиьського. Через два роки колиш­
нього писаря обрали Переяславським полковни­
ком, і в новій якості Тетеря рішучо виступив
проти союзу України з Московським царством.
У березні 1654 року з волі Богдана Хмельниць­
кого він прибув до Москви, де саме велося обго­
ворення умов українсько-московського полі­
тичного договору, а ще через рік, під час облоги
Львова українсько-московськими військами, ке­
рував переговорами з польською стороною.
Слід сказати, що Павло Тетеря вважався
одним із найбиіьш імовірних кандидатів на по­
саду гетьмана українського козацтва. Навіть
Богдан Хмельницький, відчувши, що довго не
проживе, запропонував розглядати Тетерю як
свого наступника (син Хмельницького Юрій,
якому батько волів передати булаву, був ще за­
малим). Але після смерті «батька Хмеля» Те­
теря підтримав незалежницьку політику Івана
Виговського і лише пізніше виступив на боці
Юрія Хмельницького.
Гетьман Павло Тетеря
У 1658 році Іван Виговський, Юрій Неми-
рич і Павло Тетеря розробили проект Гадяць-
кої угоди з Польщею. Якби цей документ уда­
лося втілити в життя, це б докорінно змінило
становище у всій Східній Європі. При коро­
лівському дворі до Тетері ставилися з повагою,
він мав великий вплив на високопосадовців
Речі Посполитої. Саме він у березні 1658 року
зупинив похід коронного війська в Україну.
Певна ж річ, створення Слободищенського
трактату 1660 року теж не обійшлося без участі
цього досвідченого дипломата.
Новий виток кар’єри Тетері прийшовся на жов­
тень 1662 року, коли Юрій Хмельницький зрікся
булави. Козацька старшина, що зібралася на раду
в Чигирині, проголосила гетьманом Павла Тете­
рю, який збирався продовжити політичний курс
Івана Виговського і домогтися об’єднання Укра­
їни під своєю владою. Новий гетьман виступив со­
юзником Польщі, однак перш за все дбав про
інтереси власного народу. Так, Тетеря домагався
від коронного уряду підтвердження привілеїв
козацької старшини, відміни залежності право­
славної ієрархії від римо-католицької, повернення
православним храмів, захоплених уніатами. Геть­
ман домагався для України права самостійно
підтримувати дипломатичні відносини з Молдо­
вою і Волощиною, проводити мирні переговори
з Московським царством.
Лівобережним гетьманам Якиму Сомку, а по­
тім Івану Брюховецькому політичний курс сусіди
прийшовся не до вподоби. Ті також мріяли про
об’єднання України, але під рукою московсько­
го царя. Уникнути конфлікту було неможливо.
У жовтні 1663 року біля Білої Церкви 24-тисяч-
не козацьке військо, яке вів сам гетьман,
приєдналося до 20-тисячної армії польського
короля і численних татарських загонів. Союз­
ники намагалися захопити лівий берег Дніпра,
щоб встановити там владу гетьмана Тетері, і за­
йняти Смоленщину, яка 1634 року відійшла до
Московського царства. До січня 1664 року
об’єднана армія союзників зайняла більшу ча­
стину Лівобережжя, однак виконати поставле­
ну задачу їй не вдалося: Тетеря був змушений
повернутися на Правобережжя, бо отримав
звістку про чергове селянське повстання, а по­
ляки відступили на коронні землі.
Для Павла Тетері почалися вкрай важкі
часи. На підвладні йому території тепер зазіхати
одразу московські війська, лівобережні полки
та запорожці на чолі з Іваном Сірком. Водночас
кримські татари намагалися прибрати до рук
Правобережну Україну аж до річки Горинь. Але
за військовими клопотами гетьман не забував
про політичні засоби врегулювання конфліктів.
Він зажадав від польського короля проведення
чергових переговорів із московським урядом,
видалення кількох представників польського
уряду з Правобережжя, а також звільнення з-за
Грат арештованих на той час Юрія Хмельниць­
кого та митрополита Тукальського-Нелюбо-
вича. Одночасно Тетері доводилося приборку­
вати опозиційну українську старшину, не маючи
підтримки населення, яке вбачало у гетьманові
ставленика Польщі.
Дійшло до того, що він просто зне­
вірився в подальшій боротьбі. У лип­
ні 1665 року Тетеря призначив
наказним гетьманом Михайла
Кеш янець-Подиіьський
Ханенка, а сам із невеличким загоном козаків
виїхав до Польщі й оселився у Варшаві. Слід
зазначити, що свого гетьманства Тетеря
ніколи не зрікався. Коли ж до влади в Річі
Посполитій прийшов його заклятий ворог
Міхал Вишневецький, український гетьман
вимушений був покинути країну: його почали
цькувати, конфіскували його маєтки, а самого
Тетерю присудили до вигнання.
Деякий час він жив у Яссах у Молдавії.
А в 1670 році в турецькому місті Едірне Тетеря
зустрівся з турецьким султаном Мохамме-
дом IV і, згадавши старі дипломатичні навич­
ки, швидко переконав його розпочати війну
проти Польщі. Довідавшись про те, хто стоїть
за черговим конфліктом із Туреччиною, поль­
ські урядовці, щоб надалі уникнути подібних
проблем, підіслали до гетьмана найманих
убивць, які у квітні 1671 року отруїли гетьма­
на. Місце свого останнього спокою Тетеря
знайшов в одній із православних церков.