(? —1680)
Вісім разів Запорозька Січ обирала Івана Сір­
ка кошовим отаманом. Крім нього, жоден кошо­
вий не отримав такої шани серед січового товари­
ства. Україна в 60—70-ті роки 17 століття не знала
людини, яка б могла зрівнятися популярністю
з Іваном Сірком, великим полководцем, мужнім
і відважним воїном. За спогадами сучасників, він
був людиною розважливою, мудрою, демокра­
тичною, глибоко віруючою, скромною майже до
аскетизму. За звичками, кажуть, Сірко нагадував
київського князя Святослава. На відомій картині
Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецько­
му султану» відтворено вигаданий образ цього
легендарного козацького ватажка. Після смерті
Богдана Хмельницького, тільки Іван Сірко не вия­
вив бажання втрутитися в боротьбу за гетьманські
клейноди і використати свою славу й популярність
задля захоплення влади. Разом із Запорозькою
Січчю не прийняв він присягу цареві в 1654
році; не приїхав і на Переяславську раду, однак
підтримував старшин промосковської орієнтації.
Наприкінці 50-х — на початку 60-х років ко­
шовий, обраний кальницьким полковником,
організовував походи проти турецько-татарських
нападників і завдав ударів по фортецях Іслам-
Кермен та Очаків. У 1663 році Сірко здійснив два
походи на Перекоп.
Славетний кошовий народився на початку 17 століття на
Подітлі у сім’і дрібного православного шляхтича. У листі до
російського царя Олексія Михайловича салі Сірко згадував,
як наприкінці 20-хроків разом із Богданом Хмельницьким брав
участь у морському поході запорозьких козаків до турецької
фортеці Трапезунд. У 1646 році Сірко і Хмельницький перебу­
вали у Франції; там кошовий воював під Дюнкерком, під­
тримуючи армію принца Конде. Легендарний козак покрив
себе славою за часів Визвольної війни українського народу і осо­
бливо відзначився в 1653 році у битві під Жванцем.
Протягом чверті століття Іван Сірко стояв на сторожі
рідної землі, охороняючи її від турецько-татарських орд. Він
здійснив понад сто походів у Крим і ногайські улуси, створив
регулярну розвідку в степу й на Низу Дніпра, влаштовував
засідки біля переправ, обіч шляхів, у гирлах річок, громив
татарські загони-чамбули, що поверталися з полоненими
і здобиччю до Криму. Такої відсічі чужинські орди не отриму­
вали бічьше ніколи, адже за весь час своєї діяльності Сірко не
мав жодної поразки від ворога! Це явище є унікальним
о кріС навІ наматОу світовій військовій історії.
Фортеця Жванець
Польський король Ян Казимір спробував пере­
манити популярного ватажка на свій бік, але
Сірко тільки посміявся з цього. Тим часом на
Правобережжі спалахнуло народне повстання про­
ти Речі Посполитої та гетьмана Тетері. Душею по­
встання став Іван Сірко. Навесні 1664 року землі
від Дністра до Дніпра були визволені з-під влади
Речі Посполитої. Після цього Іван Сірко вирушив
на Слобожанщину. Але тільки-но до Сірка дійшла
звістка про народне повстання проти царських
воєвод, він знову занурився у вир боїв. Отаман
очолив повстанців, а згодом Сірка було обрано
харківським полковником. У тому ж році він прий­
няв участь у Харківському повстанні, після чого
повернувся на Запорожжя і протягом року разом
із донськими козаками встиг провести чотири
І. Рєпін. «Запорожці пишуть листа турецькому султанові»
У 1667 році, після Андрусівського перемир’я між Москвою та Польщею, Сірко зайняв гостро
антиросійську позицію. І не дивно: за цією угодою цар віддав Польщі Правобережжя, а Запорозь­
ка Січ потрапила під владу двох держав одночасно. Однак про татар і турків отаман теж не
забував. Восени 1667 року Сірко разом з отаманом Іваном Рогом здійснили один з найвдатніших
походів на володіння кримського хана. За словами літописця Григорія Самовидця, козаки «орду
зламали, і мусив хан уступати». Бшьше 2000 бранців — українців, росіян, білорусів — отримали
свободу внаслідок цього походу, а 1500 з них пішли разом із визволителями на Запорожжя.
походи на Крим. Тоді козакам вдалося частково
зруйнувати Бахчисарай.
Ні турки, ні татари, ні шляхта нічого не могли
заподіяти з непереможним лицарем степів, але
його подолала зрада У квітні 1672 року Івана
Сірка підступно схопив та видав царському уряду
полтавський полковник Федір Жученко, якого
підтримати кілька інших старшин. Жученко ви­
сунув проти знаменитого запорожця брехливі
звинувачення, маючи на меті не допустити поя­
ви Сірка на черговій козацькій раді. Зрадники
тільки-но відібрали гетьманство у Дем@на Мно­
гогрішного й прагнули побачити на його місці
Івана Самойловича Але Іван Сірко міг претен­
дувати на булаву. Кошового відвезли спочатку до
Москви, а потім царський уряд без суду й слідства
проголосив Сірка «державним злочинцем»
і відправив його до Сибіру, у Тобольськ. Січ одра-
зу ж вирядила до Москви посольство, яке
повідомило російський уряд, що татари почали
частіше спустошувати українські землі. Також
і польський уряд попереджав: через відсутність
Сірка загроза нападу Османської імперії на Росію
та Польщу стрімко зростає. Тож московський
уряд був вимушений повернути кошовому волю.
Сірко повернувся додому й одразу ж виру­
шив у похід на Істам-Кермен, а потім — на Очаків.
За короткий час він встиг нагнати на татар
і турків такий жах, що султан видав спеціальний
фірман, у якому наказав молитися в мечетях за
загибель Сірка. Але ще майже п’ять років мину­
ли в походах і боях, у яких Сірко не зазнав жодної
поразки. Лише влітку 1680 року бойовий отаман
раптом занедужив і першого серпня тихо поки­
нув цей світ. Поховали його там, де зараз розта­
шоване дно Каховського моря.