(1627-1698)
Цей визначний український політичний та
військовий діяч, гетьман України від 1665 до
1676 року, народився в Чигирині. Його батьки
були нащадками знатного козацького роду. Пет­
ро Дорошенко отримав прекрасну освіту, вільно
володів кількома мовами, у тому числі польсь­
кою і латиною. Коли Петро подався до козацько­
го війська, невідомо, але чи міг він у ті часи обра­
ти для себе інший життєвий шлях?
У 1648—1657 роках Дорошенко приєднався
до армії Богдана Хмельницького. На той момент
він був звичайним козаком і писарем Чигирин­
ського полку. Кмітливого хлопця помітив «бать­
ко Хмель» і почав надавати йому відповідальні
доручення. Так, саме Дорошенко вів переговори
з польським і шведським урядами. Після смерті
Хмельницького Петро, який був противником
союзу з Москвою, підтримав нового гетьмана
Івана Виговського. У 1660 році Дорошенко
здійснив подорож до Москви і там вимагав ска­
сування деяких пунктів статей Переяславської
угоди 1659 року. У 1667 році, після того, як
Московська держава і Польща підписали Ан-
друсівське перемир’я, яке нехтувало державними
інтересами України, Петро Дорошенко вирішив
укласти військовий союз із Кримським ханством
і перейти під політичний протекторат Туреччи­
ни. У вересні того ж року українсько-турецьке
військо примусило польський уряд визнати
автономію Правобережної України. Саме тоді
і /Ш ‘» М ї і –
Гетьман Петро Дорошенко
було встановлено українсько-польський кор­
дон по річці Горині. А на початку літа того ж
року гетьман на чолі козацького війська ви­
рушив на лівий берег Дніпра, де саме розгорта­
лося антимосковське повстання. Лівобережно­
го гетьмана Івана Брюховецького було вбито,
Гетьманська булава за часів Ру їни переходила з одних рук в інші.
Але на кар’єру Дорошенка це не вплинуло: у 1663—1664 роках, при
геть-мані Івані Тетері, він став генеральним осавулою, а в 1665
році отримав чин полковника Черкаського полку. Десятого жовтня
1665року правобережна старшина, що збунтувалася проти Тетері,
вважаючи його польським наймитом, обрача Петра Дорошенка тим –
часовим гетьманом Правобережжя; козацька ж рада, що зібрашся
в Чигирині на початку січня 1666року, затвердила вибір старшини.
Перш за все Дорошенко вирішив стабілізувати внутрішнє ста­
новище Правобережної України. Він позбавився опозиції, заручився
підтримкою київського митрополита Й. Тукальського і провів ряд
важливих державних реформ. Для посилення фінансової системи
Гетьманщини Дорошенко почав карбувати власну монету та вста­
новив на українському кордоні митниці. Дія освоєння нових земель на
степовому пограниччі було створено новий Торговицький полк. Оста­
точною метою своєї діяльності Петро Дорошенко вважав об’єднання
Лівобережної і Правобережної України.
Чигирин. Відбудована фортеця
і 8 червня 1668 року Петро Дорошенко став
гетьманом всієї України. Сусідні держави не ба­
жали змиритися з тим, що гетьманська влада
в Україні стає дедалі міцнішою, тому й поча­
ли підтримувати супротивників Дорошенка.
Кримські татари надали допомогу своєму став­
ленику запорізькому писарю Петрові Суховію,
який також претендував на гетьманство. Доро­
шенко був вимушений повернутися на Право­
бережжя, залишивши на лівому березі Дніпра
наказним гетьманом Дем’яна Многогрішного.
Із Суховієм і кримськими татарами Дорошенко
поквитався на початку 1669 року за допомоги
Івана Сірка та його козаків. Але Лівобережжя
Кримське ханство, Річ Посполита, Мо­
сковське царство — Дорошенко розумів,
що не зможе одночасно стримувати тиск
стількох сильних супротивників. Тому
в 1669 році гетьман уклав союзний договір
з Туреччиною. Згідно з цією домовленістю,
територія Української держави мала охо­
плювати землі від Перемишля до Путивля;
українці отримували право вільного ви­
бору гетьмана. Українська православна
церква визнавалася автономною у скла­
ді Константинопольського Патріархату.
Українці не повинні були сплачувати по­
датки й данину на користь турецької каз­
ни, турки і татари не мали права споруд­
жувати мечеті на території України та
захоплювати бранців. Туреччина і Кримсь­
ке ханство давали обіцянку не укладати
мирних договорів із Польщею і Московією
без згоди гетьмана. Після підписання цьо­
го документа Туреччина негайно оголоси­
ла Польщі війну.
гетьману так і не вдалося втримати в руках: уже
в середині березня опозиційна старшина зібра­
лася у Глухові й проголосили своїм гетьманом
Дем’яна Многогрішного.
Ледве Дорошенко встигав вирішити одну
проблему, як одразу ж з’являлися інші. Так,
у вересні 1670 року гетьману знову довелося
мати справу з черговим претендентом на була­
ву. На цей раз ним виявився ставленик польсь­
кого уряду уманський полковник Михайло Ха-
ненко. Розгромити загони Ханенка козацькі
полки правобережного гетьмана змогли тільки
в липні 1672 року, а у жовтні того ж року
польський уряд, не маючи сил продовжувати
війну, відмовився від своїх претензій на Право­
бережну Україну. Але на Правобережжя одра­
зу ж «поклала око» Московська держава.
Із червня 1672 року Лівобережжям керував
новий гетьман Іван Самойлович. 17 березня
1674 року його було проголошено гетьманом
всієї України. У червні козацькі полки Самой-
ловича разом із московською армією під коман­
дуванням воєводи Г. Ромодановського вдер­
лися на правий берег і взяли в облогу Чигирин.
Оборона гетьманської столиці тривала два
тижні, поки під Чигирином не з’явилася
турецько-татарська армія. Самойлович і його
союзники швидко відступили.
Тим часом гетьман Петро Дорошенко втра­
чав свою популярність серед українців; нарешті
восени 1675 року на козацькій раді в Чигирині
він склав із себе гетьманські повноваження
і забажав скласти присягу на вірність московсь­
кому цареві. Але царські урядовці погодилися
прийняти цю присягу тільки в тому разі, якщо
він складе її на лівому березі, у присутності Са-
мойловича та Ромодановського. Це було яв­
ним приниженням, і Дорошенко відмовився
виконати вимогу, що призвело до нової облоги
Чигирина московською армією та полками
гетьмана Самойловича.
19 вересня 1676 року розпочався штурм
гетьманської столиці, яку обороняв лише двох­
тисячний загін «сердюків». Нарешті, Дорошен­
ко наказав козакам припинити опір і остаточно
зрікся від претензій на гетьманську булаву.
Згодом на вимогу царського уряду йому до­
велося переїхати до Москви. У 1679 —1682 роках
Петро Дорошенко жив у Вятці, останні ж роки
життя провів під Москвою у селі Ярополчому.
Там колишній гетьман і скінчив свої дні.