(? -1 6 9 0 )
Вважається, що Іван Самойлович народився на
початку 30-х років 17 століття у містечку Ходоркові
на Житомирщині. Його батько Самійло був свяще­
ником, але Іван змалку виявляв аж надто запаль­
ний характер, щоб присвятити своє життя богові.
Коли настала пора отримувати освіту, хлопець
відправився до одного з кращих навчальних за­
кладів України — Києво-Могилянської колегії.
Після закінчення навчання Самойлович роз­
почав службу в козацькому війську. Спочатку він
виконував обов’язки писаря, але надовго на цій
посаді не затримався. Досить скоро він почав ро­
бити суто військову кар’єру — був призначений
сотником веприцької сотні Гадяцького полку,
у 1665 році — сотником красноколядинської сотні
Чернігівського полку, а згодом отримав звання
«значкового товариша».
Гетьман Іван Самойлович
взяв участь у змові козацьких старшин проти
гетьмана Многогрішного, чия політика була не
до вподоби січовикам. Отже, 17 червня 1672 року
в Козачій Діброві рада вирішила передати булаву
в інші руки. У той день гетьманом було проголо­
шено саме Івана Самойловича.
Влітку 1687 року, після провалу українсько-
московського походу на Крим, старшина збунту­
валася. Гетьмана безпідставно звинуватили в усіх
невдачах останнього часу; козаки, скориставшись
можливістю позбавитися гетьмана, що став непо­
пулярним, почали вимагати від царського уряду
усунення Івана Самойловича від влади. Зранку
23 липня 1687 року царські війська оточили геть­
манську ставку. Одночасно старшина зібралася
на річці Коломак для чергової ради і вирішила
передати булаву іншому претендент}’ на владу.
А щоб остаточно позбавитися від колишнього
гетьмана, козаки заарештували Самойловича та
його сина Якова й відправили на суд до Москви.
Царський уряд, у свою чергу, вирішив прибра­
ти звинувачуваного подалі з очей і відправив його
до Сибіру. В 1690 році у далекому Тобольську
Іван Самойлович пішов з життя.
У 1668 році Іван Самойлович узяв участь
у повстанні проти московської влади. Коли Іван
Брюховецький загинув і наказним гетьманом
на Лівобережжі було проголошено Дем’яна
Многогрішного, Самойлович щиро підтримав
останнього і в тому ж році отримав посаду
чернігівського полковника.
Втім, доля не дала Самойловичу затримати­
ся на цьому місці. У 1669—1672 роках йому дове­
лося обійняти посаду генерального судді. Вже
в цьому високому ранзі Самойлович несподівано Нова Січ. Реконструкція В. Ленченка
Іван Самойлович діяв під девізом: «Або все, або нічого». Узявши до рук булаву, він перш за все
забажав об’єднати під своєю владою Лівобережну і Правобережну Україну. Задля досягнення цієї
мети Самойлович розпочав боротьбу проти гетьмана правого берега Дніпра Петра Дорошенка.
Під час Чигиринських походів проти турків 1677 і 1678 років Іван Самойлович особисто керував
козацьким військом. Прихильник сильної централізованої влади, він сподівався, що зможе домог­
тися того, щоб гетьманство стало спадковим. За часів його правління було здійснене масове пере­
селення українського населення з правого берега на Лівобережжя, що значною мірою сприяло
відродженню економічного життя Гетьманщини.
Однак козацтву було за що ображатися на свого обранця. Козаки висловлювали невдоволення
тим, що з вини Самойловича Українська православна церква втратила свою незалежність і в 1686
році опинилася під проводом Московського Патріархату. До того ж великі податки на утриман­
ня московських залог, що покладалися на місцеве населення, виявилися занадто важким тягарем.
Козаки почали хвилюватися, старшина почала надсилати московському цареві доноси. Самойло­
вичу закидали зловживання владою й таємні зносини з Кримським ханством.