(7-1679)
Григорій Гуляницький народився в місті
Корсунь у шляхетській родині. Під час
Визвольної війни у 1649 та в 1654 роках Бог­
дан Хмельницький доручав Гуляницькому
очолювати українські посольства до Москви.
У 1656—1659 роках Григорій був ніжинським,
а в 1662—1664 — корсунським полковником.
Крім того, йому довелося виконувати обо­
в’язки Сіверського гетьмана (1658—1659) та
носовського старости (1679). Також зберегли­
ся свідоцтва, що в 1653 році Гуляницький
допоміг відновити Корсунський Свято-Ону-
фріївський монастир.
Як активний прихильник української не­
залежності, Григорій Гуляницький підтриму­
вав гетьмана Івана Виговського: брав участь
у придушенні антигетьманського заколоту під
керівництвом Барабаша та Пушкаря (1657—
1658), намагався не дати піти з гетьманського
табору І. Безпалому (1659), брав участь у війні
з Москвою. У 1659 році козаки Гуляницького
захопили Лубни, Гадяч і Конотоп. Те, що заго­
ни цього ватажка протягом трьох місяців стри­
мували війська воєводи Трубецького біля стін
Конотопської фортеці, дало Івану Виговсько-
му можливість знайти союзників, отримати
допомогу і розгромити нападників. Надалі на­
казний гетьман вів переговори з послами мо­
сковського царя. Він намагався запевнити
послів, що козаки прагнуть миру, але для цьо­
го, перш за все, потрібно, щоб російські війська
залишили територію України. «Краще бути
у турка, ніж у москалів», — зазначав Гуляниць­
кий в одному з приватних листів.
Після того як гетьман Виговський зрікся
булави, його найближче оточення почало
швидко втрачати свій вплив і високі посади.
Гуляницький не став винятком із правила,
і був вимушений розпрощатися зі своїм пол-
ковництвом. У 1659 році він підтримав геть­
мана Юрія Хмельницького і став ініціатором
створення знаменитого Слободищенського
трактату 1660 року. Коли ж до влади при­
йшов Павло Тетеря, Гуляницький залишився
при ньому і навіть кілька разів їздив із посоль­
ством до Варшави — переконувати короля і се­
нат Речі Посполитої розпочати похід коронно­
го війська на Лівобережжя. В 1663—1664 роках,
з початком цього походу, дипломат і воїн охоче
приєднався до об’єднаного війська короля Яна
Казиміра і гетьмана.
По завершенні походу польський коронний
гетьман Чарнецький раптово звинуватив Гри­
горія Гуляницького в зраді, заарештував його
і разом із митрополитом київським Й. Ту-
кальським і самим Юрієм Хмельницьким без
суду і слідства відправив до каземату фортеці
Мальборк. Тільки через три роки полковник
отримав волю й одразу ж приєднався до нового
гетьмана Петра Дорошенка.
Чотирма роками по тому, у 1679 році, поля­
ки знову звинуватили Гуляницького в зраді
й на цей раз присудили до розстрілу.