(?— після 1663)
Івана Нечая, полковника Війська Запорозь­
кого, у польських хроніках часто називали геть­
маном білоруським. Доля Нечая виявилася тісно
пов’язаною з іменами Богдана та Юрія Хмель­
ницьких: він аж ніяк не підтримував ідею
підпорядкування козаків Москві, а ще й встиг
одружитися з дочкою «батька Хмеля» Оленою,
тобто був його зятем. У характері цього козаць­
кого ватажка домінували наполегливість, хороб­
рість і впертість.
Діяльність Івана Нечая завжди тим чи іншим
чином завдавала московській державі відчутної
шкоди. Він зібрав біля себе велику кількість
білоруських «гультяїв», почав записувати в коза­
ки шляхту, міщан, селян, навіть не питаючи їхньої
Козаки переслідують ворога
згоди. Крім того, полковник вигнав із численних
населених пунктів царські військові залоги та
замінив їх козацькими.
У квітні 1656 року «батькові Хмелю» обрид­
ло розбиратися з численними скаргами на зятя.
Гетьман відправив у Білорусію полковника
Ждановича, який повинен був прояснити стан
речей, але Нечай зміг «викрутитися» й продо­
вжував діяти так, наче Білорусія була його влас­
ним маєтком. Через рік до Хмельницького при­
були московські посли, вкрай обурені тим, що
полковник Нечай зі своїм полком не дають жити
білоруським шляхтичам. Розлючений гетьман
дав обіцянку розібрати цю справу і стратити
винних, але не встиг через власну смерть.
За часів гетьмана Івана Виговського Іван Не­
чай перейшов на бік польської корони і в 1659
році присягнув на вірність королю Яну Кази­
миру. За це Нечая було зведено в шляхетське
звання, він отримав від уряду Польщі численні
маєтності. У противагу московський цар віддав
своїм послам, які мали прибути 1659 року до
Переяслава, де збиралася чергова старшинська
рада, особливий наказ. Посли вимагали від стар­
шини та новообраного гетьмана судити Івана
Нечая й вилучити його з лав Війська Запорозь­
кого.
За шурина вступився Юрій Хмельниць­
кий, але Нечай і оком не моргнув. Тож 4 груд­
ня 1659 року московські війська приступом
узяли Старий Бихів. «Гетьман білоруський» та
його брат потрапили у полон. Обох козацьких
Прапор Сенчанської сотні Любенського полку
Король Польщі, Ян II Казимир
ватажків вислали до Тобольська, незважаючи на
нове заступництво Юрія Хмельницького.
Як надалі склалася доля свавільного ко­
зацького ватажка, невідомо. Скоріше за все, він
помер власного смертю на засланні ще до 1663
року, коли польський сейм визнав права дружи­
ни Івана Нечая на його маєтки.