(1622-1703)
Створення літописів в Україні має давню
традицію, що починається ще за часів Київської
Русі. Літописна література зазвичай швидко
розвивається за обставин, коли народ переживає
великі події, що знаменують нову добу в його
історії. Саме тоді серед представників освічених
шарів з ’являється потреба зафіксувати основні
моменти цих подій. Щось подібне відбувалось і на
Україні в другій половині 17 століття у зв’язку
з визвольною боротьбою проти польсько-шля-
хетського гніту. Визвольна війна українського
народу під проводом Богдана Хмельницького
ставала центральною темою всіх українських
літописів того бурхливого часу.
А збереглось зовсім небагато літописних
творів. До наших днів дійшли Хмільницький,
Львівський, Чернігівський, Густинський, Ме-
жигірський літописи, літописи Григорія Гра-
б’янки та Самійла Величка. Чимало козацьких
хронік 17 століття безслідно загинуло — залиши­
лися тільки окремі згадки про них у літературі
Ким же був легендарний Самовидець? На
підставі складного аналізу суто біографічного
матеріалу в літопису дослідникам удалося
встановити його справжнє ім’я. Автором «Літо­
пису Самовидця» виявився знаний державний
і церковний діяч 17 століття Роман Ракушка-
Романовський. Цей талановитий письменник,
політик і літератор народився у Ніжині. У 1649
році — у самому розпалі Визвольної війни —
Ракушка-Романовський був записаний до ко­
зацького реєстру, а п’ятьма роками пізніше вже
значився «ревізором скарбу військового» і «до-
зорцею скарбу військового в полку Ніжин­
ському». Пройшовши через посади ніжинського
сотника (1658—1663) і полкового судді (1659),
за гетьманства Івана Брюховецького майбутний
літописець був призначений генеральним
підскарбієм (1663—1668), тобто організатором
фінансів і державного господарства тогочасної
Гетьманщини. Внаслідок конфлікту з гетьманом ^ п –
г  Ф. Стовоуненко. «Козак-оанаурист
Ця пам’ятка є однією з найвидатніших, і перш за все тому, що має цілком світський,
загальноукраїнський характер. Поряд з іншими літописними творами 17 століття вона
здається винятковою за своєю самобутністю й оригінальністю викладення подій, яким
свідком був сам автор. Як історичне джерело «Літопис Самовидця» містить повідомлен­
ня про такі факти, які не зафіксовані в жодних документах або ж всіляко перекручені
й спаплюжені. Мова і стиль Самовидця позбавлені книжності, риторичних прикрас
і максимально наближені до народної староукраїнської мови. Жодний дослідник минуло­
го українського народу не оминає це історичне джерело, якому у свій час надали найви­
щих оцінок відомі вчені та письменники Т. Шевченко, М. Максимович, М. Костомаров,
О. Левицький, І. Франка, Д. Багсиїій та Д. Яворницький. Але найголовнішою таємницею
цього незрівнянного літопису протягом майже двох століть була відповідь на запитан­
ня: хто ж саме був тим славетним Самовидцем?
Дем’яном Многогрішним Романові Ракушці-
Романовському довелося піти зі старшинської
посади і переселитися на Правобережжя, де зго­
дом він прийняв духовний сан і виконував
обов’язки священика і протопопа у Брацлаві
(1 6 68-1675).
Після Руїни Ракушка-Романовський покинув
Правобережжя й 1676 року оселився в Стародубі,
де до кінця свого досить-таки довгого життя був
священиком Миколаївської церкви. Саме там, на
думку істориків Михайла Грушевського та
Олександра Оглобліна, і з’явився на світ
Сутичка козаків із татарами «Літопис Самовидця».