Наприкінці 17 століття Україна опинилася
в жахливому становищі. Правий берег Дніпра
перетворився на суцільну пустелю, і таке про­
типриродне становище було закріплено двома
міждержавними умовами. Лівий же берег,
який перебував під владою Росії, був густо за ­
селений, і населення все прибувало, бо з Право­
бережної України сюди переходили цілими се­
лами. Натомість лівобережна старшина,
цілком забувши і про інтереси рідного краю,
і про прагнення українського народу, дбала
тільки про свої власні інтереси. То були часи
найбільшої ворожнечі і деморалізації серед
старшини: кожний захоплював землю, де
і скільки можна, і грабував народ. Старшина
на той час уже почала вважати себе дворян­
ством, і це сталося завдяки тому, що з ’явився
проводир, який із власних переконань під­
тримував старшинські зазіхання і тим самим
приваблював цей суспільний прошарок до себе.
Мова йде про гетьмана Іван Мазепу, найбільш
освічену серед тогочасних українських діячів
людину. Він був знайомий з усіма здобутками
цивілізації, мав низку талантів і був до того
ж природженим політиком. Щирий патріот,
Мазепа зробив фатальну помилку: мріючи про
повну державну самостійність України, він
зробив ставку не на народ, а на привілейований
стан суспільства, вважаючи, що саме стар­
шина зможе підтримати його у протистоянні
з московським урядом. Іван Мазепа прагнув
«вибудувати» Україну на зразок сусідніх
держав, а там — і у Польщі, і в Угорщині,
і у Волощині — володарювали монархи та ари­
стократія, наділена всілякими привілеями.
Отже, і Мазепа поставив собі за найголовнішу
мету створити таку аристократію в Україні,
вважаючи, що її існування є головною запору­
кою майбутньої незалежності.
Помилка видатного гетьмана мала для України
жахливі наслідки. Вона лишилася залишків
автономії і старовинних прав, значної долі
культурних здобутків і перетворилася на час­
тину Російської імперії.