(бл. 1640-1709)
Ім’я одного з найзнаменитіших гетьманів про­
тягом майже 300 років у Росії було синонімом
слова «зрадництво», Європа ж прекрасно знала
цю видатну людину завдяки творам Вольтера,
ІО. Словацького, В. Гюго, Дж. Байрона, му­
зикальній поемі Ф. Ліста. На батьківщині про
Івана Мазепу не знали майже нічого, або продо­
вжували вважати «Іудою». До нас дійшло з деся­
ток зображень гетьмана, і серед них немає навіть
двох, що були б схожі між собою. Насправді загад­
кова постать — начебто Мазепа був для України —
один, для Росії — другий, для Польщі — третій,
для Швеції — четвертий. Навіть дата його наро­
дження досі викликає суперечки — і це при тому,
що гетьман був найбільш відомим серед держав­
них діячів свого часу і перебував при владі понад
20 років!
Отже, Іван Степанович М азепа-Коледин­
ський народився на Київщині, на хуторі Ка- Б. П. Виллевальде.
грі, яку вела на той час Україна з польським,
російським і турецьким правителями. Посеред­
ником у нескінченних перемовинах постійно
виступав Мазепа. Під час одного з числен­
них посольств до Туреччини його захопили
запорожці і передали до рук лівобережного
гетьмана Самойловича, де Мазепа завдяки
своїм талантам згодом посів місце генераль­
ного осавули, а під час перебування в Москві
встановив приязні зв’язки із дуже впливовими
особами Московської держави, зокрема з Ва­
силем Голіциним.
Саме тоді він вирішив, що прийшов його
час стати гетьманом, але задля цього треба
було позбавитися Самойловича. Випадку не
довелось чекати — коли черговий похід козаків
і російських військ на Крим завершився пораз­
кою, обозний Василь Борковський, генераль­
ний осавула Іван Мазепа та військовий писар
Василь Кочубей звинуватили Самойловича та
його синів у зраді й нездарності. Родина Са­
мойловича відправилася до Сибіру, одному
із синів колишнього гетьмана відтяли голову,
а під час Генеральної Ради раптом виявилося,
що Іван Мазепа є чи не єдиним кандидатом на
булаву.
Четвертого серпня 1687 року Іван Мазепа
уперше взяв до рук гетьманські клей-
ноди — й у першу чергу подбав
про те, щоб позбавитися не лише
підручних свого попередника, а й
власних друзів, яким не довіряв
і добре знав їхні амбіції.
Він марив ідеєю об’єднання
обох частин України та ство­
рення єдиної держави.
У 1705 році Іван Ма­
зепа здолав правобе­
режного конкурента
Семена Палія
і став гетьманом
обох берегів
Дніпра. Йому
фантастично
щастило —
численні
доноси,
що си­
палися
внутрішні смути подавляв власними силами,
неодноразово відбивав напади татар. Щ оправ­
да, з тими, хто зазіхав на гетьманську владу чи
привілеї аристократії, М азепа розправлявся
вкрай жорстоко. Бажаючи бачити Україну не­
залежною, він не переймався долею «сіроми» —
селян і бідноти.
Десять років гетьман спокійно правив на
обох берегах Дніпра, але все змінилося, коли над
Європою спалахнула зірка шведського короля
Карла XII — грізного та непереможного полко­
водця. Будівництво нової імперської столиці —
Санкт-Петербурга стало справжнім викликом
для Карла. Спалахнула Північна війна, у ході
якої шведи вторглись на польську територію.
Російські війська почали рухатися теренами
України, а гетьману довелось використовува­
ти козаків на будівництві укріплень, посилати
полки на північний захід Росії, до Польщі та
Саксонії. Мазепа опинився буквально між дво­
ма вогнями: власного старшиною та Петром І. До
того ж гетьман остаточно переконався: ні вірна
служба царю, ні чесне виконання зобов’язань
не забезпечать Україні вільного існування.
Російська імперія набирала сили, втручалася
в політику й економіку України, «витягува­
ла» з неї не тільки природні багатства, а й робо­
анамьтег унашоп ан арюварГ« аругіМ .Ічу силу, розуми й таланти.
Івана. Мазепи із зображенням церков,
зведених його коштом»
в Москву, призводили лише до страт донощиків
і противників гетьмана.
В 1689 році Мазепа був представлений мо­
лодому царю Петру І і одразу йому сподобав­
ся, бо належав до тих «нових людей», яких
шукав російський правитель. Справи гетьма­
на свідчили про відданість. Мазепа створив
нові регулярні полки, побудував флотилію
козацьких суден, відкрив кілька типографій,
перетворив Києво-М огилянський колегіум на
академію європейського рівня, допоміг скла­
сти академічну бібліотеку, власним коштом
відкрив багато міських і сільських шкіл, зробив
із Батурина культурно-освітній центр, збудував
на річці Самарі нові фортеці, посилав козацькі
полки проти шведів, відновив кілька старо­
винних храмів і спорудив 12 нових церков. Усе
це було у руслі петровських реформ, і цар все
уважніше прислухався до порад українського
«чародія». На Гетьманщині М азепа ладив зі
старшиною, що раніше вдавалося мало кому,
Після перемоги шведів під Нарвою, Мазе­
па вирішив почати переговори з Карлом XII.
Невдовзі Україна та Швеція уклали між собою
угоду. Серед іншого, там значилося, що «все…
визнане колишньою власністю українського
народу, буде передано чи збережено для україн­
ського князівства». Однак у рішучий момент
після Полтавської битви, коли Мазепа приєднав­
ся до табору шведського короля, за ним пішла
тільки жменька старшини з лівобережного геть­
манату. Інші «аристократи» вирішили не ризи­
кувати й залишитися на боці Петра І. Після по­
разки шведів під Полтавою, Іван Мазепа утік на
підвладну Турції територію й осів у Бендерах.
Російський самодержець намагався викупити
у турків «злодія», що стільки часу водив його за
ніс, але отримав від султана відмову.
Гравюра із зображенням І. Мазепи
Король ГЦвеції Карл XII
22 серпня 1709 року престарілий колишній
гетьман обох берегів Дніпра помер від цілої
низки хвороб. Щоправда, існує припущення,
що він прийняв отруту, не забажавши чекати,
доки переміниться «політичний вітер» і він
опиниться в руках Петра І. Племінник Мазепи
перевіз тіло померлого до Галацу, де його по­
ховали в монастирі Св. Георгія. Натомість
шведські історичні джерела запевняють, що
пізніше Івана Мазепу перезаховали в Яссах.
Петро І помстився гетьману тим, що зруй­
нував його резиденцію Батурин і вирізав до
ноги 12 тисяч його мешканців, не виключаючи
старих і малих За наказом імператора росій­
ська та українська церкви проголосили Мазепі
анафему. Тож вперше панахиду за видатним
українським державним діячем було відправ­
лено лише через 209 років — 10 липня 1918
року у Києві на площі перед Св. Софією.
Після смерті Івана Мазепи Україна стала
економічно та політично підпорядковуватися
імперському урядові, Запорозьку Січ було зни­
щено, українська мова опинилася під заборо­
ною. Мрія про «державу європейського типу із
збереженням системи козацького ладу» лиши­
лася нездійсненною.