(бл. 1640-1710)
Білоцерківський полковник Семен Гурко,
більше відомий під прізвиськом Палій, отрима­
ним ще замолоду, був душею відновлення ко­
зацтва на Правобережжі Дніпра, спустошеному
в роки Руїни. Довгий час він жив на Січі й мав
величезну популярність серед козацтва, але
відмовився від посади кошового отамана — «щоб
не коритися черні».
Близько 1685 року разом зі своїми козака­
ми Семен Палій переселився на Правобереж­
жя, що знелюдніло, у Фастів, брав участь у ство­
ренні нових полків і в боротьбі з Туреччиною
й Кримом. До 1703 року Палій вважав Івана Мазепу
своїм однодумцем і союзником: він не раз на­
давав гетьманові допомогу в походах на татар,
допомагав громити запорозьких «гультяїв», що
займалися розбоєм і грабіжництвом, однак раз
Конфлікт між Мазепою та Кочубеем спричинила… жінка. Старий гетьман раптово
закохався в доньку генерального судді Мотрю, якій сам він доводився хресним батьком.
Оскільки брати шлюб у такому випадку церква забороняла, родина Кочубеїв була обурена
поведінкою старіючого можновладця. Дівчина ж утекла з дому до резиденції гетьмана.
Скандал вибухнув настільки гучний, що гетьман був змушений відіслати Мотрю до
батьків, а ті спромоглися видати її заміж лише через кілька років. Генеральний суддя
вважав, що кум спаплюжив його доньці життя, а його самого виставив на посміховисько
перед усім козацтвом і старшинством. Тож Кочубей старанно відслідковував найменші
помилки свого ворога і тричі надсилав цареві доноси на нього, щоразу звинувачуючи
М азепу у зраді.
у раз приймав до себе втікачів із Лівобережжя, незадово-
лених Мазепою.
Полковник багаторазово звертався до гетьмана із про­
ханням про приєднання Правобережжя до Гетьманщи­
ни — так стали називати Лівобережну Україну, однак Ма­
зепа в той час не зважився піти проти волі московського
царя. Остаточно розчарувавшись у гетьманові, Палій по­
чав самостійні переговори із князями Любомирськими, за
спинами яких стояли шведські представники. Лише 1704
року Мазепа зі своєю армією наважився перейти на пра­
вий берег Дніпра. Полковник Палій вітав його й підняв
повстання проти польської шляхти. Але Петро І знову на­
казав Мазепі відступити. Унікальну історичну можливість
було пропущено.
Гірше того — з вимоги лівобережної старшини Мазепа
узяв під варту заколотного полковника і тим самим набув
у його особі смертельного ворога. Семена Палія було за­
слано до Сибіру, але у 1709 році, коли виявилася «зрада»
Мазепи, московська влада повернула його із заслання
й одразу надала чин білоцерківського полковника. Цар
мав намір використати його в боротьбі проти гетьмана.
І дійсно, Палій на чолі вірних йому козацьких загонів зро­
бив вирішальний внесок у хід Полтавської битви.
У 1710 році старий воїн помер. Життю Семена Палія,
яке минулося в нескінченних зіткненнях із поляками, турками, татарами, росіянами й своїми
ж братами-українцями, народ присвятив численні думи та пісні.