(1716-1788)
Сидір Білий, майбутній кошовий отаман
Чорноморського козацького війська і команду­
вач Чорноморської козачої флотилії, народив­
ся у старовинній козацькій родині на території
сучасної Херсонщини. В молоді роки навчався
у Києво-Могилянській академії, після чого по­
дався на Січ. Вступив до запорозького товари­
ства, навчався в січовій школі старшин, і ще
юнаком за виняткові здібності був обраний на
посаду військового осавули. В цьому чині Сидір
Білий брав участь у багатьох морських і сухо­
путних походах на Дунай і в Крим.
Протягом 60-х років 17 століття Білий неод­
норазово виконував особисті доручення кошово­
го отамана Петра Калнишевського. У складі ко­
зацького посольства побував він і на коронації
Катерини II. Імператриця приязно зустріла ко­
зацьку делегацію. Сидора Білого як одного
з найдоблесніших козацьких офіцерів було наго­
роджено золотою медаллю з портретом імпе­
ратриці з даруванням дворянського звання.
Після завершення російсько-турецької війни
восени 1774 року і руйнування 1775 року За­
порозької Січі Сидора Білого звільнили зі служ­
би у чині майора, наділили землею і призначили
керівником Новоселицького «уєзда» під Херсо­
ном. Утім, невдовзі замінили російським офіцером,
і тоді Сидір зайнявся господарством та громад­
ською діяльністю. Дехто з істориків й досі звину­
вачують його у тому, що він не пішов із більшістю
козаків на Задунайську Січ, але освічений і розваж­
ливий Білий добре розумівся в тогочасній політиці
й усвідомлював, що зберегти Січ в імперії вже ста­
ло неможливим. Тому він вважав, що українське
козацьке військо і флот необхідно відроджувати
на рідній землі, хоч і під імператорським орлом.
На той час у Херсоні для майбутнього Чорно­
морського флоту вже будувалося нове покоління
великих вітрильних кораблів — корветів, фрегатів
та лінкорів. Будувалися кораблі для козацького
флоту і на Хортиці. Сидір Білий із колишніми за­
порожцями брав у створенні флоту найактивнішу
участь, займався комплектуванням екіпажів та
їхньою підготовкою. «А матросов на Черномор­
ский флот набирать из крестьян полуденной Ма­
лороссии как извечных мореходов и победителей
над неприятелем», — вимагав у своїх наказах
князь Григорій Потьомкін.
Морський прапор Війська Запорозького
Проте запорожці йшли на царську службу не­
охоче. Всього набралося близько тисячі козаків. їх
отаманом став військовий осавула Сидір Білий,
а його помічником — колишній суддя Війська Запо­
розького Антон Головатий. Шостого квітня 1783
року козаків офіційно зарахували на військову
службу. Розділятися нове козацьке військо мало на
кінноту, піхоту та флотилію.
Вранці 1 травня 1783 року 16 великих вітри­
льних кораблів Дніпровської флотилії увійшли
в Ахтіарську гавань (нині — головна Севастополь­
ська бухта). Наступного дня прибула Азовська
флотилія під командуванням віце-адмірала Ф. Кло-
качова. За козацьким звичаєм Сидір Білий вітав
побратимів із Дону гарматним салютом, а потім бен­
кетом на флагманському кораблі.
Передавши на вимогу князя Потьомкіна Дні­
провську флотилію Ф. Клокачову, Сидір Білий
повернувся до Херсона, де очолив будівництво
Лиманської гребної флотилії «малого моря», яку
ще треба було збудувати. На відміну від севасто­
польської ескадри, ця флотилія мала складатися
з вітрильно-гребних суден, призначених для ви­
садки десанту і боротьби з важкими лінійними
кораблями. Займаючись будівництвом суден, ота­
ман Білий одночасно розбудовував козацьке
військо. Бажаючих стати «вірними козаками» ви­
являлося небагато, доки не було оголошено, що
колишні запорожці, котрі приведуть охочих, от­
римають офіцерські чини та дворянство. Тож на
початку 1787 року до Сидора Білого приєднався
колишній запорозький полковник Захар Чепіга
з майже тисячею козаків.
Лиманська гребна флотилія до 1787 року була
збудована. Сидір Білий у чині підполковника став
командувати ескадрою запорозьких чайок,
а в грудні 1787 року українські козаки перейшли
до Васильківського урочища в гирлі Дніпра, де за­
клали Васильківську Січ. На військовій раді ко­
шовим отаманом обрати Сидора Білого — «як
одвіку водилося у Запорозькому Військові». Ота­
ману були прислані військові клейноди: велика
біла із синім хрестом корогва, булава, бунчук
і перначі. Ця корогва (прапор) є основою сучасно­
го Військово-морського прапора України.
Як колись Петро Катнишевський, що в цей час
закутий у кайдани сидів ув®знений у Солове-
цькому монастирі, Сидір Білий щиро вірив, що вір­
ною службою і пролитою в боях кров®» можна за­
служити право вільного життя на рідній землі. Але
того, що з цього вийде, йому не судилося побачити.
7 вересня 1787 року розпочалася чергова
російсько-турецька війна. Запорожці, як і в ми­
нулих війнах, мали бути авангардом російської
армії. Але в битві за Кінбурнську фортецю турки
направили на допомогу десантному корпусу яни­
чар майже чотири тисячі козаків Задунайської
Січі — також на чайках. Ескадра Сидора Білого
вийшла назустріч ворожому десанту, але, поба­
чивши своїх братів-запорожців, його козаки
вирішили з ними не воювати і, пострілявши для
шуму з гармат, повернулися до свого берега. Фак­
тична відмова задунайських козаків від штурму
позицій російських військ дозволила росіянам
разом із пішими козаками скинути яничар у ли­
ман, чим і завершилась оборона Кінбурна. По­
мста не забарилася. Турки вирішили нанести удар
у відповідь, скерувавши на Лиманську флотилію
майже увесь турецький флот. Вранці 21 травня
1788 року турецькі кораблі вийшли на рейд
Васильківської Січі і розпочали обстріл коша
Запорожці якраз відбували молебень, після чого,
посідали на чайки і розпочали атаку турецьких
кораблів. Турки відступили, а за тиждень у Дні­
провському лимані відбулася грандіозна битва
козацької флотилії проти 57 грізних бойових ко­
раблів, у якій турки втратили три лінійні кораблі
й змушені були тікати. У наступному бою поблизу
Очакова в повітря злетіли шість турецьких фре­
гатів, три лінійні корабля й понад десятка менших
суден. Турецький флот був змушений тікати, але
під час абордажних боїв загинули 18 козаків, май­
же дві сотні потрапили в полон, а отаман Сидір
Білий був смертельно поранений картеччю. Не
допомогли й кращі лікарі — за кілька тижнів ко­
шовий помер і був похований за старим запорозь­
ким звичаєм — під гарматну пальбу — в Оле-
ксандрівській церкві Кінбурнської фортеці. Над
його труною з непокритими головами стояли
російський полководець Олександр Суворов, Ан­
тон Головатий і контр-адмірал Пол Джоне, сла­
ветний «Чорний корсар», майбутній засновник
військово-морських сил Сполучених Штатів Аме­
рики, що на той час командував вітрильною ескад­
рою Лиманської флотилії.