(1716-1788)
Сидір Білий, майбутній кошовий отаман
Чорноморського козацького війська і команду
вач Чорноморської козачої флотилії, народив
ся у старовинній козацькій родині на території
сучасної Херсонщини. В молоді роки навчався
у Києво-Могилянській академії, після чого по
дався на Січ. Вступив до запорозького товари
ства, навчався в січовій школі старшин, і ще
юнаком за виняткові здібності був обраний на
посаду військового осавули. В цьому чині Сидір
Білий брав участь у багатьох морських і сухо
путних походах на Дунай і в Крим.
Протягом 60-х років 17 століття Білий неод
норазово виконував особисті доручення кошово
го отамана Петра Калнишевського. У складі ко
зацького посольства побував він і на коронації
Катерини II. Імператриця приязно зустріла ко
зацьку делегацію. Сидора Білого як одного
з найдоблесніших козацьких офіцерів було наго
роджено золотою медаллю з портретом імпе
ратриці з даруванням дворянського звання.
Після завершення російсько-турецької війни
восени 1774 року і руйнування 1775 року За
порозької Січі Сидора Білого звільнили зі служ
би у чині майора, наділили землею і призначили
керівником Новоселицького «уєзда» під Херсо
ном. Утім, невдовзі замінили російським офіцером,
і тоді Сидір зайнявся господарством та громад
ською діяльністю. Дехто з істориків й досі звину
вачують його у тому, що він не пішов із більшістю
козаків на Задунайську Січ, але освічений і розваж
ливий Білий добре розумівся в тогочасній політиці
й усвідомлював, що зберегти Січ в імперії вже ста
ло неможливим. Тому він вважав, що українське
козацьке військо і флот необхідно відроджувати
на рідній землі, хоч і під імператорським орлом.
На той час у Херсоні для майбутнього Чорно
морського флоту вже будувалося нове покоління
великих вітрильних кораблів — корветів, фрегатів
та лінкорів. Будувалися кораблі для козацького
флоту і на Хортиці. Сидір Білий із колишніми за
порожцями брав у створенні флоту найактивнішу
участь, займався комплектуванням екіпажів та
їхньою підготовкою. «А матросов на Черномор
ский флот набирать из крестьян полуденной Ма
лороссии как извечных мореходов и победителей
над неприятелем», — вимагав у своїх наказах
князь Григорій Потьомкін.
Морський прапор Війська Запорозького
Проте запорожці йшли на царську службу не
охоче. Всього набралося близько тисячі козаків. їх
отаманом став військовий осавула Сидір Білий,
а його помічником — колишній суддя Війська Запо
розького Антон Головатий. Шостого квітня 1783
року козаків офіційно зарахували на військову
службу. Розділятися нове козацьке військо мало на
кінноту, піхоту та флотилію.
Вранці 1 травня 1783 року 16 великих вітри
льних кораблів Дніпровської флотилії увійшли
в Ахтіарську гавань (нині — головна Севастополь
ська бухта). Наступного дня прибула Азовська
флотилія під командуванням віце-адмірала Ф. Кло-
качова. За козацьким звичаєм Сидір Білий вітав
побратимів із Дону гарматним салютом, а потім бен
кетом на флагманському кораблі.
Передавши на вимогу князя Потьомкіна Дні
провську флотилію Ф. Клокачову, Сидір Білий
повернувся до Херсона, де очолив будівництво
Лиманської гребної флотилії «малого моря», яку
ще треба було збудувати. На відміну від севасто
польської ескадри, ця флотилія мала складатися
з вітрильно-гребних суден, призначених для ви
садки десанту і боротьби з важкими лінійними
кораблями. Займаючись будівництвом суден, ота
ман Білий одночасно розбудовував козацьке
військо. Бажаючих стати «вірними козаками» ви
являлося небагато, доки не було оголошено, що
колишні запорожці, котрі приведуть охочих, от
римають офіцерські чини та дворянство. Тож на
початку 1787 року до Сидора Білого приєднався
колишній запорозький полковник Захар Чепіга
з майже тисячею козаків.
Лиманська гребна флотилія до 1787 року була
збудована. Сидір Білий у чині підполковника став
командувати ескадрою запорозьких чайок,
а в грудні 1787 року українські козаки перейшли
до Васильківського урочища в гирлі Дніпра, де за
клали Васильківську Січ. На військовій раді ко
шовим отаманом обрати Сидора Білого — «як
одвіку водилося у Запорозькому Військові». Ота
ману були прислані військові клейноди: велика
біла із синім хрестом корогва, булава, бунчук
і перначі. Ця корогва (прапор) є основою сучасно
го Військово-морського прапора України.
Як колись Петро Катнишевський, що в цей час
закутий у кайдани сидів ув®знений у Солове-
цькому монастирі, Сидір Білий щиро вірив, що вір
ною службою і пролитою в боях кров®» можна за
служити право вільного життя на рідній землі. Але
того, що з цього вийде, йому не судилося побачити.
7 вересня 1787 року розпочалася чергова
російсько-турецька війна. Запорожці, як і в ми
нулих війнах, мали бути авангардом російської
армії. Але в битві за Кінбурнську фортецю турки
направили на допомогу десантному корпусу яни
чар майже чотири тисячі козаків Задунайської
Січі — також на чайках. Ескадра Сидора Білого
вийшла назустріч ворожому десанту, але, поба
чивши своїх братів-запорожців, його козаки
вирішили з ними не воювати і, пострілявши для
шуму з гармат, повернулися до свого берега. Фак
тична відмова задунайських козаків від штурму
позицій російських військ дозволила росіянам
разом із пішими козаками скинути яничар у ли
ман, чим і завершилась оборона Кінбурна. По
мста не забарилася. Турки вирішили нанести удар
у відповідь, скерувавши на Лиманську флотилію
майже увесь турецький флот. Вранці 21 травня
1788 року турецькі кораблі вийшли на рейд
Васильківської Січі і розпочали обстріл коша
Запорожці якраз відбували молебень, після чого,
посідали на чайки і розпочали атаку турецьких
кораблів. Турки відступили, а за тиждень у Дні
провському лимані відбулася грандіозна битва
козацької флотилії проти 57 грізних бойових ко
раблів, у якій турки втратили три лінійні кораблі
й змушені були тікати. У наступному бою поблизу
Очакова в повітря злетіли шість турецьких фре
гатів, три лінійні корабля й понад десятка менших
суден. Турецький флот був змушений тікати, але
під час абордажних боїв загинули 18 козаків, май
же дві сотні потрапили в полон, а отаман Сидір
Білий був смертельно поранений картеччю. Не
допомогли й кращі лікарі — за кілька тижнів ко
шовий помер і був похований за старим запорозь
ким звичаєм — під гарматну пальбу — в Оле-
ксандрівській церкві Кінбурнської фортеці. Над
його труною з непокритими головами стояли
російський полководець Олександр Суворов, Ан
тон Головатий і контр-адмірал Пол Джоне, сла
ветний «Чорний корсар», майбутній засновник
військово-морських сил Сполучених Штатів Аме
рики, що на той час командував вітрильною ескад
рою Лиманської флотилії.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Петро Калнишевський
Наступна: Антін Головатий