(1744-1797)
Антін Головатий народився в козацькій старшинській
родині. Коли йому ще не вмновішлося навіть 13 років, бать-
до Кч і ці нсьічої ч > куреня 11 і. її >ї.
або ж Нової Січі, місце розташування зараз персбуваї
старшинській школі. Він виявив рідкісні ш Я ш
здібності: крім військової справи та математики. Ан гін вив- ц& ‘Ш кщ РІ ЩШШ
чав музику й літературу. У хлопця був справжній талант, і він ■ .■ ‘. ;>• ‘*
складав вірші, добре грав бандурі. .
У неповні J
у
кового старшини. ”
.) того часу без участі Amina Головатого не обходилося
жодне носі»дьство. віііськова делегація, переговори, укладай- ■<
ня угод і. звичайно ж. походи та бойові дії. Уперше участі. /’
у бою Антін узяв у 1769 році, під час війни з Туреччиною. ‘ иШШШ’ ’
Уже годі к’ошовиіі писар зайнявся грунтовним вивченням ■ ■ ‘f
морської справи та досвіду морських походів. У 1771 році
він. як один і.; наіідосвідченіїїіпх козаків, узяв участь у похо­
ді полковника Третяка на Очаків іа в поході Якова (.’відлов- •’ : •
ською на Дунай. Тоді Го.іоватпіі почав вести спеціальний
<• Ж \ рпа.і боііовнх д і і і ■> і складати лоцію для цього рапон\ и Ш Н
плавання. Автори теч м олодого козака як морсч>кою комап- і H R V * s
дира швидко зростав: казали наві ть, що в ного жилах разом ‘
із кров’ю тече морська вода, тож на морі він як удома.
Після завершення бойових дій імператриця Катери-
тт Антін Головатий
на 11 раптом видала наказ про заселення козацьких зе­
мель росіянами, німцями та сербами. Отаман Петро Кал-
нишевський намагався відстояти власність товариства і навіть направляв до Петербурга спеціальне
посольство, до складу якого входив і Головатий, але імператриця вже вирішила долю Січі, яка 1775
року була знищена. Антіна Головатого зі служби звільнили, і до осені 1787 року бойовий командир
вів мирне життя, але підтримував постійні
зв’язки з давнім приятелем Сидором Білим,
і нарешті обоє умовили князя Григорія
Потьомкіна, губернатора Новоросійського
краю, дати дозвіл на створення «Війська
вірних козаків».
22 січня 1788 року рада колишніх січови­
ків обрала Антіна Головатого військовим
суддею новоствореного війська — тобто дру­
гою особою після кошового отамана, яким
став Сидір Білий. Однак уже 17 червня того
ж року під час боїв під Очаковом Білий заги­
нув, і керування діями козаків повністю ляг­
ло на Головатого. Козацькі чайки продемон­
стрували свої можливості в бою проти
великих вітрильників: за один день вороги
козаки втратили 15 суден і понад 6 тисяч вояків.
Після перемоги під Очаковом козацькі загони
отримали назву Чорноморського козацького вій­
ська, а флотилія чайок — Чорноморської коза­
цької флотилії.
Але взяти Очаківську фортецю Суворову ніяк
не вдавалося. Тоді Потьомкін доручив подолати
цю перешкоду Антіну Головатому. За одну ніч
завдання було виконано, і над укріпленнями було
піднято білу козацьку корогву. Так же швидко
й вправно Головатий захопив потужну турецьку
артилерійську батарею на острові Березань, за
що був нагороджений орденом Святого Георгія.
Шостого грудня того ж року, за наказом кня­
зя, козаки перенесли свій кіш у гирло річки Бере-
занки, щоб закріпити за собою відбиті в турків
землі. А в травні 1779 року важко поранений ко­
шовий Захарій Чепіга передав військові клейно-
ди коша Головатому, і як наказний отаман Антін
на довгий час став єдиним командиром піхоти,
кінноти та флотилії Чорноморського козачого
війська. У цій якості він керував узяттям Хаджи-
бею (сучасної Одеси), Аккерману (нині Бєлгород-
Дністровський), Тягані (зараз місто Бендери).
Усі ці бойові операції завершилися дуже вдало,
тож Григорій Потьомкін подбав про те, щоб Го­
ловатого було нагороджено чином полковника
російської армії. Згодом козацьке військо брало
участь у взятті турецьких фортець Табія, Тулча,
Усакча, Кілія та Ізмаїл. За штурм Ізмаїла Антіна
Головатого було нагороджено орденом Святого
Володимира, а кожного з його козаків — срібною
медаллю «За отменную храбрость при взятии
Измаила. Декабря 11 дня 1790».
У серпні того ж року ескадра прибула в Тем­
рюк на Кубані. А Антін Головатий у цей час вів
на Кубань сімейних козаків суходолом через
донські землі. Із 12 622 осіб до місця призна­
чення дісталося лише 8200, не рахуючи членів
сімей; вони розселилися 38 куренями, зас­
нувавши Кубанське козацьке військо. У 1794
Кубанський козак
році переселенці почали будівництво столиці
краю — Катеринодару.
Кубанські козацькі полки згодом знадобили­
ся імператриці як сила для придушення народ­
них повстань у Польщі й для завоювання Азер­
байджану. Козаки ж тим часом страждали від
незвичного клімату та невідомих хвороб. Військо
з дня на день знищували епідемії. Так, у Баку,
куди направили козацьке військо, спалахнула
епідемія чуми. Антін Головатий теж заразив­
ся цією хворобою. 28 січня 1797 року бригадир
і кошовий отаман Чорноморського козацького
війська помер. Козаки поховали свого ватажка
десь у Ленкоранському районі Азербайджану.
28 червня 1791 року Чорноморське козацьке військо взяло участь у штурмі фортеці Мачин.
Це була остання операція для Чорноморської козачої флотилії. Пісчя підписання в Галаці мирної
угоди, яке відбулося двома днями пізніше, козаки повернулися додому і почали готуватися до
колонізації відвойованих земель між Бугом і Дністром — саме це обіцяв товариству князь
Потьомкін, який розраховував таким чином забезпечити спокій та безпеку у прикордонній смузі.
Але 5 жовтня фельдмаршал раптово помер, а ЗО жовтня 1792 року імператриця Катерина II
вирішила, що козаків краще депортувати на Таманський півострів на Кубані. Тих, хто не заба­
жав переселятися, чекаю покріпачення. Чорноморську флотилію перевели на Кубань ще21 трав­
ня, до опублікування царського наказу: чайки вийшли з Аккерману та Очакова у свій останній
морський похід — у вигнання.