(1726-1797)
Захарій Чепіга народився в сім’ї козацького
старшини, що походив із відомого у Гетьманщині
старовинного роду Кулішів. Освіти майбутній
кошовий отаман Чорноморського козацького вій­
ська не отримав узагалі ніякої. На Січ він прибув
тоді, коли йому вже виповнилося 24 роки — саме
там він і отримав своє прізвисько Чепіга, під яким
увійшов до історії.
У жовтні 1769 року Захарій, незважаючи на
відсутність освіти, уже обіймав посаду полковни­
ка Протовчанської паланки — січової терито­
ріальної одиниці, до якої належали понад трид­
цять сіл над річками Оріль та Протовча з центром
у місті Личків. На чолі своїх вояків він зіграв ви­
датну роль у розгромі турків біля гирла Дністра та
взятті Очакова.
Після зруйнування Січі у 1775 році Чепіга, як
і більшість козацьких військових діячів, отримав
відставку у ранзі капітана російської армії і дея­
кий час присвятив власному господарству. Але
господарювання виявилося не до смаку цій до
мозку кісток військовій людині. У 1783 році за на­
казом Григорія Потьомкіна колишній управитель
Протовчанської паланки зробив спробу створити
Перші операції чорноморських козаків у війні 1787—
1791 років відбувались навколо Бузького лиману та
Очакова. Чепіга безпосередньо очолював кінні загони
чорноморських козаків. Після загибелі кошового Сидора
Бічого в битві в Очаківському лимані січове товариство
обрало наступником свого отамана Захарія Чепігу.
Новий отаман під час боїв під Хаджибеєм, Аккерма­
ном, Бендерами, Ізмаїлом виявив себе як хоробрий і розум­
ний командувач. Недарма цього старшину дуже високо
цінував знаменитий полководець Олександр Суворов.
У 1788році в одному з походів Чепіга у бою був тяжко по­
ранений турецькою кулею у праве плече. Під час штурму
Ізмаїла він дуже вдачо керував діями однієї зі штурмових
колон і сприяв захопленню могутньої фортеці з боку Ду­
наю. Після переходу через Дунай у битві при Бабадазі
полк Захарія Чепіги, перебуваючи в авангарді разом із ка­
теринославським, бузьким полками і загонами донських
козаків, брав участь у розгромі турецького війська. Чепіга
захопив 11 гармат, бунчуки та весь обоз 23-тисячного
турецько-татарського війська. За доблесть, виявлену під
час цієї кампанії, його було нагороджено орденами Свято­
го Георгія Переможця, Святого Володимира і почесною
золотою зброєю, прикрашеною діамантами.

І. Айвазовський. «Комиші на Дніпрі»
з колишніх запорозьких козаків волонтерські
когорти, але вона виявилася досить невдалою.
Лише під час подорожі імператриці Катери­
ни II Тавридою 1787 року той-таки Потьомкін
представив їй колишніх запорозьких старшин,
і серед них Захарія Чепігу. Під час цієї зустрічі
козаки отримали дозвіл створити військові фор­
мування з колишніх запорожців на російській
службі — так зване «Вірне військо чорномор­
ських козаків», із наданням для його вояків пев­
них привілеїв. Це подіяло, і кількість чорномор­
ського козацтва почала швидко зростати.
Після переселення за наказом імператриці чор­
номорських козаків на Кубань (1792) Захарій
Чепіга займався адміністративними та господар­
ськими справами війська, брав участь у розбудові
кубанського кордону. Саме він вибрав місце для за­
снування майбутнього міста Катеринодар.
У 1794 році вибухнуло повстання у Польщі,
й два козацькі полки під проводом Чепіги було
відряджено до війська, яким керували Микола
Рєпнін та граф Суворов. За участь у штурмі вар­
шавського передмістя Прага Чепігу було нагород­
жено орденом Святого Володимира 2-го ступеня.
Повернувшись на Кубань, отаман продовжу­
вав займатися влаштуванням війська на нових
територіях. Утім, виснажений походами і тяж­
кою хворобою, 14 січня 1797 року Захарій Чепіга
помер і був похований на тому місці, де згодом
був зведений Катеринодарський собор.
Зберігся опис церемонії похорону кошового
отамана, складений військовим писарем Ти­
мофієм Котляревским. Труну отамана везли на
колісниці, запряженій шістьма вороними кіньми,
по обидва боки його йшли по шестеро старшин із
запаленими свічами, спереду несли кришку із
хрестоподібно покладеними на неї двома шабля­
ми, подарованими царицею Катериною II й кня­
зем Потьомкіним. Поруч вели двох улюблених
верхових коней Чепіги й на подушечках із зеле­
ного сукна несли його нагороди. Усі військові
регалії супроводжували кошового в останню
путь. Дванадцять разів процесія зупинялася,
і дванадцять разів військовий священик читав
Євангеліє, після чого піші й кінні козаки палили
зі своїх рушниць, а пушкар стріляв із гармати.
Під гарматний салют труна доблесного воїна
була опущена в могилу…