(1747-1799)
Перші представники старовинного україн­
ського старшинського роду Безбородьків служи­
ли в Переяславському полку. їхній нащадок
Андрій Безбородько (1711—1780) займав посаду
генерального писаря, а потім був обраний гене­
ральним суддею Запорозького війська. Його син
Олександр народився в колишній гетьманській
столиці — стародавньому українському місті
Глухові. У 1765 році Олександр Безбородько,
майбутній козацький полковник, член Російської
Академії, почесний член Академії Мистецтв, се­
натор, ясновельможний князь Російської імперії
та майже всемогутній канцлер уряду імператри­
ці Катерини II, закінчив навчання в Києво-
Могилянській академії і розпочав козацьку служ­
бу в чині бунчукового товариша. Ця посада
дорівнювала посаді заступника полкового коман­
дира, бунчукові товариші набиратись із най­
визначніших козацьких родин і складати свого
роду «лицарську еліту» у козацькому війську.
Із 1767 року Олександр Безбородько стає
членом Генерального суду і бере участь у росій­
сько-турецькій війні 1768—1774 років. Під час
бойових дій він командував різними україн­
ськими полками, які входили до складу армії
генерат-губернатора України російського пол­
ководця Петра Рум’янцева. В переговорах, що
матичні здібності й домігся відмови турків від
прав на Крим та Кубань.
Завдяки цьому талановитий молодий ди­
пломат став особистим секретарем, а згодом
і щоденним доповідачем імператриці Кате­
рини II — тобто її найбільш довіреною особою
у галузі найважливіших питань внутрішньої та
зовнішньої політики.
У листопаді 1780 року Безбородько був за­
рахований до Колегії іноземних справ, а ще
через чотири роки обраний членом Російської
академії. У 1786 році він отримав титул графа
і був призначений членом ради її імператорської
величності. Посиленню впливу колишнього
бунчукового товариша на справи Російської
імперії сприяло укладення ще однієї угоди з Ту­
реччиною — так званого Ясського мирного дого­
вору. За ним уряд Туреччини, що наближалася
до занепаду, від-мовлявся на користь Росії від
земель між Бугом та Дніпром. За це видатне ди­
пломатичне досягнення Олександр Безбородько
отримав найвищу нагороду Російської імперії —
орден Святого Андрія Первозванного.
Наприкінці століття на російський престол
зійшов Павло І, на якого Олександр Безбородько
мав величезний вплив. Скориставшись цим, ви­
датний дипломат, який залишався патріотом своєї
батьківщини, домігся відновлення в Україні Ге­
нерального Військового суду
та деяких установ часів Геть­
манщини, скасованих Кате­
риною II. У квітні 1797 року
Павло І надав Безбородькові
титул найсвітлішого князя
Орден Андрія
Первозванного
Олександро-Невська лавра. Сучасне фото
Російської імперії і призначив його на найвищу
державну посаду канцлера, яку за всю історію цієї
держави обіймали 11 осіб.
Цей талановитий діяч козацького похо­
дження помер 17 квітня 1799 року і був похо­
ваний в Олександро-Невській лаврі в Петербур­
зі — в усипальниці найвидатніших російських
полководців і діячів культури.
Значний внесок Олександр Безбородько зробив і в розвиток української національної
культури. Закоханий у вітчизняну історію, він склав повний список гетьманів України,
генеральних суддів і підскарбіїв, генеральних осавул, писарів, хорунжих, а також
полковників дев яти українських полків, які становили військо гетьмана. Він зберіг для
нащадків понад триста прізвищ людей, які входили в різні часи до вищих військових та
цивільних органів управління України, надавши деяким із них короткі, але дуже влучні ха­
рактеристики. Ним була зібрана унікальна колекція картин і витворів із бронзи та фар­
фору, яка, за відгуками сучасників, свідчила про витончений смак власника. Зараз
більшість творів мистецтва з колекції Безбородька зберігаються в Росії — в Ермітажі
та Російському музеї. А в 1805—1817 роках на надані згідно із заповітом канцлера
кошти в старовинному полковому місті Ніжині був заснований ліцей, пізніше перетво­
рений на гімназію, а наприкінці 19 століття — на історико-філологічний інститут
імені князя О. Безбородька.