(1789-1866)
Йосип Гладкий — людина, на якій майже
завершується історія січового козацтва.
Останній кошовий отаман Задунайської Січі
(з 1827 року), наказний отаман Азовського ко­
зацького війська, генерал-майор, Гладкий був
вихідцем із козацтва Золотоношського повіту
Полтавської губернії. Він народився у селі
Мельники, де його батько займав посаду сіль­
ського голови. Сім® Гладких була досить за­
можною — жодний із трьох синів, коли при­
йшла черга йти у військо, не пішов у солдати,
замість них відправили найманців. Після смерті
батька Йосип отримав у спадок добрий шмат
землі, а в 1813 році одружився з козачкою села
того ж Золотоношського повіту Ф еодосією Ма­
зур. У подружжя Гладких невдовзі народилося
четверо дітей, утримувати сім’ю та сплачувати
обтяжливі податки ставало дедалі важче.
Тому в 1820 році Йосип Гладкий залишив
сім’ю на утриманні брата Максима і подався шу­
кати чумацьких заробітків. Але авантюрна вдача
козацького нащадка згодом далася взнаки. В Оде­
сі Гладкий почав працювати бондарем і через дея­
кий час намагався одружитися на служниці свого
хазяїна. Коли ж випадково стало відомо, що він
уже одружений і має чотирьох дітей, йому дове­
лося тікати до Керчі, а далі вештатися аж до тих
пір, поки він не опинився за Дунаєм.
Першими бойовими діями задунайського ко­
зацтва в лавах російської армії був штурм до­
бре укріпленої турецької фортеці Ісакчі. За
проявлену відвагу і хоробрість під час штурму
Йосип Гладкий одержав із рук імператора Ми­
коли І золотий Георгіївський хрест і полковни­
цькі погони. Тоді ж він був призначений на­
казним отаманом Окремого Запорозького
Війська. У 1829роціГладкийотримавросійське
дворянство. Разом із титулом йому було нада­
но дворянський герб, на якому були зображені
човен між двома берегами з піднятим росій­
ським прапором, за хоробрість та найвища на­
города отамана — Георгіївський хрест. У 1830
році Гладкий був нагороджений діамантовим
перснем, через рік — орденом Святої Анни 2-го
ступеня, а у 1840році йому було вручено орден
Святого Володимира 3-го ступеня. У квітні
1843 року Гладкий отримав звання генерал-
майора.
С. Васильківський. «Задунайський козак»
Приписавшись на Задунайській Січі в Плат-
нірівський курінь під прізвищем Бондар, Глад­
кий у складі п’ятитисячного козацького десант­
ного загону флотилії під командуванням знаного
полководця Ібрагім-паші брав участь у війні
турків із греками. Під рукою кошового Якова
Мороза Йосипові довелося ходити походом під
Міссолунгу та штурмувати цю фортецю. Мабуть,
у цьому поході виявилися його неабиякі військові
таланти, і у 1827 році він був вибраний курінним
отаманом Платнірівського куреня.
На початку російсько-турецької війни 1828—
1829 років Йосип Гладкий обіймав посаду кошо­
вого отамана, і саме він 9 травня 1828 року став
організатором повернення частини задунайських
козаків у російське підданство. Півтори тисячі
козаків на чолі з кошовим, захопивши військову
канцелярію та скарбницю, перейшли під Ізмаїлом
на бік російської армії.
Через такий учинок Йосипа Гладкого ту­
рецький уряд жорстоко розправився із заду-
найцями. Близько двох тисяч козаків разом
із наказним гетьманом І. Баланом було заареш­
товано, ув@знено та вбито, а січові укріплення
та церкву зруйновано й спалено вщент.
Нагороди сипалися на Йосипа Гладкого не
тільки за переведення Задунайського Коша до
Росії, наслідком чого стала ліквідація козацької
вольниці за Дунаєм, а й за успішне виконання
обов’язків наказного отамана, які полягали
перш за все у створенні з колишніх задунайців
зразкового військового формування Російської
імперії, здатного самостійно себе утримувати.
У 1851 році Йосип Гладкий вийшов у від­
ставку і повністю присвятив себе сім’ї і госпо­
дарству. Оселився він у межах військових зе­
мель — у Новоспасівській станиці у власному
будинку. Згодом, не витримавши нарікань азов­
ського козацтва, більшість якого вважала його
зрадником, Гладкий виїхав за межі території
війська — до придбаного ним хутора Ново-Пет-
риківки. Там він прожив до 1862 року і переїхав
до Олександрівська (нині — Запорожжя).
Йосип Гладкий перевозить
царя Миколу І через Дунай
Влітку 1866 року Гладкий поїхав на Катерино­
славський ярмарок і там заразився холерою. Через
кілька днів він помер, а пізніше померла і його дру­
жина що опікувалася хворим. Обоє були поховані
на старовинному козацькому Пилипівському
цвинтарі в Олександрівську.
Могила Гладкого збереглася донині, їй надано
статус пам@тки історії національного значення.