Термін граматика (грец. урадцатікт|, від урацца — літера, на-
писання) у лінгвістичній літературі вживається у значеннях:
1) будова мови; 2) розділ мовознавства, що вивчає граматичну
будову мови •— систему морфологічних категорій і форм слів
різних частин мови, синтаксичних категорій, словосполучень і
речень та способи словотворення.
Граматика як наука сформувалася в еллінську епоху (III—І ст.
до н. є.), хоча відомо, що вже шумери й вавилонці (III—І тис. до
н. є.) у «силабаріях» — двомовних філософських посібниках —
виділяли списки граматичного змісту (парадигми словозміни
дієслова, займенників тощо). У граматиці Паніні (V ст. до н. є.)
було описано «граматичний словотвір» давньоіндоарійської мови
(санскриту), зроблено спробу класифікації слів на частини мови,
визначено функції основних відмінків тощо. Погляди давньоін-
дійських граматистів знайшли подальший розвиток в античній
теорії — у філософських працях Протагора, Платона, Арістотеля,
граматиках Олександрійської граматичної школи та ін. Від учен-
ня про звуки, пов’язаного з навчанням ритміки і метрики вірша,
правильного читання, зумовленого потребами ораторського ми-
стецтва, дослідження слова та його етимології граматика поступово
переходить до таких об’єктів аналізу, як граматичні форми слів,
частини мови, словозміна різних класів слів тощо. В античних
граматиках уперше було введено термін синтаксис, власне, було
закладено основи виокремлення двох головних розділів грама-
тики — м о р ф о л о г і ї і с и н т а к с и с у .
М о р ф о л о г і я (грец. цорфг) — форма, W>yo<; — слово,
вчення) — розділ граматики, який вивчає слово як гра-матичну одиницю мови з погляду притаманних йому гра-
матичних значень і форм та лексико-граматичні класи
слів — частини мови — їх граматичні категорії, систе-
му словозміни і формотворення.
С и н т а к с и с (грец. ovvia^iq — побудова, поєднання, по-
рядок) — розділ граматики, що вивчає способи організації
слів у словосполученнях і реченнях, будову і правила тво-
рення та функціонування словосполучень і речень.
З ученням про частини мови тісно пов’язане питання про
способи творення слів, що є предметом словотвору, або дери-
ватології. Оскільки лексичні, словотвірні і граматичні значен-
ня у слові виражаються переважно морфемами, то традиційно
в граматиці як предмет вивчення розглядається також мор-
фемна будова слів різних частин мови.
Граматика оперує науковими абстракціями, що відобража-
ють узагальнені лінгвістичні сутності її семантики. Граматич-
ними одиницями є морфема, слово, словоформа, синтаксична
конструкція (словосполучення, речення). За ступенем абстракції
та характером вияву парадигматичних і синтагматичних відно-
шень одиниці граматичного рівня неоднакові. Вираженням різно-
го ступеня абстрактності є морфема і морф як конкретний
вияв морфеми в слові або слово в сукупності його слово-
форм і конкретна презентація словоформою певної функції на
синтаксичному рівні. Найвищий ступінь абстрактності власти-
вий синтаксичній конструкції як інваріантній моделі (схемі)
побудови словосполучення, простого чи складного речення.
Структурна модель реалізується в конкретних синтаксичних
конструкціях.
Слово в граматиці, з одного боку, розглядається як морфоло-
гічна одиниця, що входить до певної частини мови із властивою
цьому класові системою словоформ, граматичних значень і за-
собів їх вираження. З другого боку, словоформа, як і незміню-
ване повнозначне слово, є синтаксичною одиницею, що висту-
пає членом речення або виконує в ньому функцію звертання
чи службову роль у вираженні семантики речення. Слово по-
в’язане з усіма структурними елементами мови, але саме його
категорійне значення визначає функції в реченні. Словник
конкретної мови пов’язаний з її граматикою. Зміст висловлен-
ня (речення) складається з лексичних значень слів і їх струк-
турних значень, або граматичних смислів, які здатні виражати
5частини мови за правилами відповідної граматики. Тому цент-
ральним у граматиці є вчення про граматичні значення, спосо-
би та засоби їх вираження, граматичні форми і граматичні ка-
тегорії.
Сучасна теорія граматики розвиває традиційні фундамен-
тальні ідеї мисленнєвої і мовної категоризації у напрямі поглиб-
леного вивчення змістово-функціонального аспекту багаторів-
невої структури мови. Зокрема, категорійний підхід до вивчення
граматичної будови мови зумовив виділення у функціональній
граматиці як різновиду її к а т е г о р і й н о ї г р а м а т и –
к и, основним завданням якої є функціональна кваліфікація
граматичних одиниць і категорій.
У категорійній граматиці виокремлюють три підсистеми: 1) ка-
тегорійний синтаксис, присвячений вивченню функцій мінімаль-
ної синтаксичної одиниці (як компонента речення або слово-
сполучення) та синтаксичних одиниць-конструкцій — речення
і словосполучення у комунікативному, семантичному і формаль-
ному аспектах; 2) категорійна морфологія, об’єктом вивчення
якої є мінімальна морфологічна одиниця — морфема, морфоло-
гічне слово та частини мови; 3) категорійний словотвір, при-
свячений розглядові словотвірних категорій в аспекті зумов-
леності їх семантико-синтаксичними категоріями речення
‘Щодо сучасної української мови такий варіант «роздільної» функціо-
нальної граматики пропонує /. Вихованець у статті: Категорійна грама-
тика як різновид функціональної граматики // Граматичні категорії україн-
ської мови: Тези Всеукр. наук. конф. — Вінниця, 2000. — С. 22—25.
Див. також: Городенська К. Синтаксичні засади категорійного словотво-
ру // Там само. — С. 25—27.