Плющ М. Я. Граматика української мови: Морфеміка. Словотвір. Морфологія

§ 46. Частини мови і принципи виділення їх

Граматична природа слів з’ясовується в теорії частин мови,
яку започаткували вчені Давньої Греції
1
. Уже Платон нама-
гався класифікувати частини мови, виділивши на логічній ос-
нові ім’я і дієслово. У «Поетиці» Арістотеля їх визначено три:
1
Див.: Березин Ф. М. История лингвистических учений: Учеб. для
филол. спец. вузов. — М., 1984. — С. 8—20.
74ім’я, дієслово та сполучник. Засновники школи стоїків розрізня-
ли п’ять частин мови: ім’я власне, ім’я загальне, дієслово, сполуч-
ник і член (це вказівні, питальні, відносні й неозначені за-
йменники та артиклі). Представники Олександрійської гра-
матичної школи (III—II ст. до н. є.) уточнили і деталізували
поняття про частини мови. Зокрема, Діонісій Фракієць виді-
лив вісім частин мови: ім’я, дієслово, дієприслівник, член, за-
йменник, прийменник, прислівник і сполучник, обґрунтувавши
граматичні властивості зміни за відмінками імені, наявність роду,
числа та «невідмінкової» частини мови — дієслова — за наяв-
ністю способу, стану, виду, образу, числа, особи, часу і дієвідміню-
вання.
Римські граматисти загалом слідували традиціям грецької
граматики. Граматика латинської мови, яка в середні віки була
універсальною мовою науки, мала значний вплив на розвиток
теорії європейського мовознавства. В основу національних євро-
пейських граматик були покладені схеми латинських граматик.
У подальшому у поглядах граматистів на проблему вивчення
частин мови намітилися значні розбіжності. Незважаючи на
тривалу історію вивчення її на матеріалі різних мов, питання про
принципи класифікації слів за частинами мови та їх кількісний
склад і досі залишається дискусійним.
Частини мови розглядаються як лексико-граматичні класи
слів, кожний з яких характеризується: спільністю загальнока-
тегорійного (частиномовного) значення і граматичних власти-
востей: морфологічних категорій, системи форм словозміни (або
її відсутності) та синтаксичних функцій, а також своєрідністю
морфемного складу і словотворення.
Традиційно визначаються три основні критерії розподілу слів
на частини мови: л е к с и к о – с е м а н т и ч н и й , м о р –
ф о л о г і ч н и й і с и н т а к с и ч н и й
1
, але досить супереч-
ливо трактується їх ієрархія: дискутується питання про те,
який принцип є найважливішим для розподілу слів на части-
ни мови.
В. В. Виноградов, характеризуючи структурно-семантичні
типи слів російської мови, зазначив, що їх поділ на частини
мови зумовлюється: 1) відмінностями тих синтаксичних функцій,
1
Українська мова: Енциклопедія. — К., 2000. — С. 723.
75які виконують різні категорії слів у зв’язному мовленні, в струк-
турі речення; 2) відмінностями морфологічної будови слів і
форм слів; 3) відмінностями речових (лексичних) значень слів;
4) відмінностями у способі відображення дійсності; 5) відмінно-
стями у природі тих співвідносних і супідрядних граматичних
категорій, які пов’язані з тією чи іншою частиною мови
1
.
Виведення на перше місце синтаксичного критерію цілком
правомірне, якщо брати до уваги функціонування слів (та
форм їх) у мовленні. Словник кожної мови відображає ло-
гічну категоризацію предметів і явищ реальної дійсності і
водночас граматичну категоризацію на класи слів, за якими
закріплені відповідні їх загальнокатегорійному значенню пер-
винні синтаксичні функції. Синтаксична спеціалізація кожно-
го лексико-граматичного класу зумовлює морфологічну орга-
нізацію слів: системи морфологічних категорій, засобів вира-
ження граматичних значень, системи словозміни, специфіку
морфемної будови, а для похідних слів — і способів слово-
творення.
Проте не всі слова характеризуються за всіма цими крите-
ріями, що дає підставу дослідникам заперечувати можливість
виділення як окремих частин мови вигуків чи сполучників,
прийменників і часток, дискутувати з питання про віднесеність
дієприкметника і дієприслівника до класу дієслів чи виділення
їх в окремі лексико-граматичні класи слів, 3 огляду на
відповідність слів усім зазначеним критеріям виділяється різна
кількість частин мови: 8 — в античних граматиках, 10 — за
усталеною традицією у більшості навчальних граматик, 12 —
в О. О. Шахматова і В. В. Виноградова, 4 основні (іменник,
прикметник, дієслово, прислівник), наприклад, у О. М. Пєшков-
ського, Є. Куриловича, Л. Теньєра, І. Р. Вихованця, О. П. Суника
та інших учених.
Традиційна граматична теорія застосовує три основні прин-
ципи виділення частин мови та один-два додаткові, розглядаючи
стрижневим для кожної з них семантичний. У сучасних сту-
діях спостерігається виділення в ньому не тільки категорійно-
го значення частин мови, а й власне лексичного, адже наймену-
вання стосується відповідних об’єктів навколишньої дійсності,
1
Виноградов В. В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. —
М.; Л., 1947. — С. 38—39.
76при цьому виявляється національна своєрідність мовної карти-
ни світу (лексична категоризація).
Кожний клас слів має своє загальнокатегорійне лексичне
значення: предметності, статичної ознаки предмета, кількісності,
узагальненої вказівки на предметність, ознаки або кількості,
динамічної ознаки (або дії, процесуальності), статичної ознаки
дії (або іншої ознаки) чи стану як сутності. Такі класи слів
називають п о в н о з н а ч н и м и . Класи слів, що виражають
певні відношення між повнозначними словами, надають додат-
кових семантичних, модальних відтінків словам, словосполу-
ченням, реченням або слугують для зв’язку слів, тобто свого
значення самостійно не виражають, називаються н е п о в н о –
з н а ч н и м и .
У сучасній українській мові до класів повнозначних слів
належать такі частини мови: іменник, прикметник, числівник,
займенник, дієслово, прислівник.
Неповнозначними частинами мови є прийменник, сполучник,
частки. Вигук посідає проміжне місце як клас слів, що слугує
для вираження (не називання) почуттів і волі.
Кожна частина мови має властиві їй граматичні категорії, що
знаходить вияв у системі словозміни, в її парадигматиці.
У сучасній українській мові до змінюваних слів належать:
іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово. Усі інші
частини мови об’єднують незмінювані слова.
Вираження граматичних категорій у відповідних граматич-
них значеннях в кожній повнозначній частині мови дістає своє-
рідний вияв за допомогою граматичних засобів — флексій,
інших афіксів, морфонологічних чергувань, що переважно за-
кріплюються за моделями будови слів певної частини мови
або мають місце лише в межах певного класу слів (чергуван-
ня, наголос).
Усе це позначається на морфологічній будові слова та особли-
ностях словотворення кожної частини мови. Пор., наприклад:
два, двійко, двійка, двійня, двічі; синій, синька, синяк, сині-
ти. Кожне з названих слів має різне граматичне оформлення, за
формальними показниками і словотворчими суфіксами можна
чітко визначити належність слова до певної частини мови.
Слова кожного класу мають свою систему парадигми (або
не мають її). Кожна словоформа є морфологічним засобом ви-
раження певної основної функції в реченні та додаткових син-
77таксичних функцій. За синтаксичними функціями частини мови
поділяються на самостійні та службові. Самостійні слова ви-
ступають у реченні в типовій для кожної частини мови син-
таксичній ролі, виявляють властиві їм ознаки сполучуваності і
синтаксичних зв’язків.
Службові слова виступають у синтаксичних зв’язках не са-
мостійно, а в єдності з повнозначними словами або є граматич-
ними засобами вираження певних синтаксичних відношень.
Усі повнозначні слова є синтаксично самостійними. До служ-
бових належать прийменники, сполучники і частки.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.